Іменем України
21 грудня 2018 року
Київ
справа №826/4391/15
адміністративне провадження №К/9901/5014/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого Гриціва М.І.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2015 року (судді Костюк Л.О., Твердохліб В.А., Бужак Н.П.) у справі за його позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), уповноваженої особи Фонду на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» Пантіної Любові Олександрівни (далі - Уповноважена особа Фонду, Банк відповідно) про визнання неправомірним рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив: визнати неправомірним рішення Уповноваженої особи Фонду від 29 серпня 2014 року № 61 щодо визнання нікчемними договір банківського вкладу від 11 червня 2014 року № 06/1259-2014 та договір банківського рахунку від 11 червня 2014 року № 8579; визнати неправомірним рішення Уповноваженої особи Фонду про зупинення виплат та перерахувань за договором банківського вкладу від 11 червня 2014 року № 06/1259-2014 та договором банківського рахунку від 11 червня 2014 року № 8579; зобов'язати Уповноважену особу Фонду та Фонд включити ОСОБА_1 до переліку вкладників та Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Банку за рахунок Фонду.
Вимоги обґрунтував тим, що законних підстав для відмови йому у виплаті гарантованої суми коштів за договором (вкладу) депозиту та невключення його до реєстру вкладників немає.
Суди встановили, що ОСОБА_1 11 червня 2014 року уклав договір банківського вкладу № 06/1259-2014 з Банком, відповідно до якого на рахунок першого, який Банк відкрив на підставі цього договору, грошові кошти в розмірі 188 000 грн.
Внесення грошових коштів підтверджується квитанцією № 66885 від 11 червня 2014 року.
Правління Національного Банку України (далі - НБУ) постановою від 12 травня 2014 року № 276/БТ віднесло Банк до категорії проблемних.
17 червня 2014 року Правління НБУ ухвалило постанову № 365 про віднесення Банку до категорії неплатоспроможних.
На підставі цієї постанови Правління НБУ виконавча дирекцією Фонду 17 червня 2014 року прийнято рішення № 50 «Про виведення з ринку та запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Старокиївський банк» та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Старокиївський банк». Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Старокиївський банк» було призначено Пантіну Л.О.
Цим рішенням Фонду було запроваджено тимчасову адміністрацію в Банку строком на три місяця з 18 червня по 18 вересня 2014 року.
Позивач, вважаючи, що його протиправно не включили до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду та Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Банку за рахунок Фонду, звернувся до суду з цим позовом.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 18 травня 2015 року позов задовольнив частково. Зобов'язав Уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію про ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у Банку за рахунок Фонду. У задоволенні іншої частини позову відмовив.
Цей суд виходив із того, що аналіз статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» дає підстави стверджувати, що, по-перше, вказана норма стосується на початку не вкладника, а кредитора банку, по-друге, обумовлено наявність дій такого кредитора на підставі договору з банком. Тобто такі дії як платіж чи передача майна (а не розміщення вкладу) повинні бути передбачені в угоді між банком та кредитором. Як вбачається з матеріалів справи, позивач є вкладником, а не є кредитором банку, не укладав договорів з банком про здійснення платежу чи передачі майна. Позивач як вкладник не має жодних переваг по відношенню до інших вкладників чи кредиторів банку (ані підвищених процентних ставок, ані інших пільгових умов по відношенню до третіх осіб - вкладників). Зворотного судом не встановлено, а відповідачем належними і допустимими доказами не доведено.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 02 липня 2015 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про відмову у задоволенні позову.
Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що юридична особа, яка мала значну суму грошових коштів на своєму рахунку перерахувала кошти у межах гарантованої Фондом суми 200 000 грн на рахунки, відкриті на фізичних осіб, серед яких є і позивач. Внаслідок таких операцій штучно створювалась ситуація, за якою у Фонду виникало зобов'язання відшкодувати кошти за свій рахунок. У такому разі витрати Фонду значно збільшуються без будь-яких законних на те підстав. Виявлені факти свідчать, як зазначив суд, про те, що оскільки реальних грошових коштів банк від позивача не отримував, банк взяв на себе зобов'язання, які виконати не був спроможний. Укладення договору банківського вкладу та проведення фінансових операцій щодо зарахування коштів на ці рахунки, відкриті на ім'я позивача, відсутність внесення реальних коштів останнім, погіршувало фінансове становище банку і сприяло приведенню банку до неплатоспроможності.
ОСОБА_1 не погодився із рішенням суду апеляційної інстанції і подав касаційну скаргу з вимогами про його скасування та залишення в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі йдеться, зокрема, про те, що доказів визнання у встановленому законом порядку недійсним договору банківського вкладу від 11 червня 2014 року № 06/1259-2014 Уповноважена особа Фонду не надала. Реальність внесення коштів у сумі 185 000 грн підтверджується копією квитанції від 11 червня 2014 року № 66881. Висновки апеляційного суду про те, що банківська квитанція не є належним доказом внесення грошових коштів на депозитний рахунок, є помилковим, позаяк ґрунтується на припущенні.
У запереченнях та відзиві на касаційну скаргу Уповноважена особа Фонду просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.
Верховний Суд переглянув рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги, з'ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про таке.
Верховний Суд раніше сформулював правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах. Зокрема, у постанові від 04 липня 2018 року (справа № 826/1476/15) виснував, що перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання про віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.
У цьому рішенні суд зазначив також, що поняття «подрібнення вкладів», «розбивка вкладів», вжиті у судових рішеннях, не є правовими. Фактично під «подрібненням» чи «розбивкою» розуміється перерахування коштів з рахунку однієї фізичної особи на рахунок іншої.
Якщо внаслідок проведених операцій Фонду, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державною виплат), то стаття 38 Закону 4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 ЦК. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.
Згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторони правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.
При цьому при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК та частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписала уповноважена особа Фонду як особа, що здійснює повноваження органу управління банку.
У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а Велика Палата Верховного Суду за подібних до встановлених у справі, що розглядається, обставин зазначила, що відповідно до умов договору банківського вкладу (депозиту) на відповідному банківському рахунку розміщено 8000 доларів США строком до 22 січня 2016 року, що підтверджується платіжним дорученням.
Укладення зазначеного договору й зарахування коштів на рахунок відбулись до початку віднесення АТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації (02 березня 2015 року).
Отже, вклад розміщено на рахунку АТ «Дельта Банк» до запровадження тимчасової адміністрації, а тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону № 4452-VI. При цьому, відповідач не навів правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників АТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до приписів Закону № 4452-VI.
Велика Палата Верховного Суду погодилася з позицією судів попередніх інстанцій, які дійшли висновку, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до переліку протягом трьох днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов'язання уповноваженої особи Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в АТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду.
Велика Палата Верховного Суду зазначила також, що встановлена правова природа наказу про застосування наслідків нікчемності договорів унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу уповноваженої особи Фонду у частині визнання правочину за договором банківського вкладу (депозиту), укладеного між банком та позивачем, нікчемним, не можуть бути розглянуті в судовому порядку (у тому числі в господарських судах). За таких обставин, провадження у справі в цій частині підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції до 15 грудня 2017 року (пункт 1 частини першої статті 238 цього Кодексу після 15 грудня 2017 року; далі - КАС).
Ці висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, ухвалені за результатами розгляду справ, фактичні обставини яких є певним чином подібними до фактичних обставин, встановлених у справі, що розглядається, - спір у справі, що розглядається, також стосується правомірності дій уповноваженої особи Фонду, Фонду щодо відмови включити позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та правомірності наказу уповноваженої особи Фонду про визнання правочину нікчемним, тому колегія суддів у вимірі фактичних обставин цієї справи вважає, що судом апеляційної інстанції скасовано рішення суду першої інстанції про визнання протиправною відмови Уповноваженої особи Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, яке відповідає закону, крім того, суди помилково розглянули справу в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу уповноваженої особи Фонду про визнання нікчемним Договору банківського вкладу.
Враховуючи правову позицію Верховного Суду зазначену вище, зокрема, що «якщо внаслідок проведених операцій Фонду, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державною виплат), то стаття 38 Закону № 4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 Цивільного кодексу України.» і, що «Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею», можна стверджувати, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що обставини про перерахування коштів юридичної особи сімом фізичним особам після віднесення Банку до категорії проблемних доводять, що Банк уклав Договір банківського вкладу, умови якого передбачають платіж з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законом.
Понад те, ці обставини не вказують на надання Банком будь-яких переваг (пільг) саме для позивача.
За змістом частин першої та другої статті 341 КАС (в редакції після 15 грудня 2017 року) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
За наведених обставин, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню повністю, а постанова суду першої інстанції скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання неправомірним рішення Уповноваженої особи Фонду про визнання нікчемним договору банківського вкладу та договору банківського рахунку, оформлене наказом, а справа в цій частині - закриттю. У решті рішення цього суду стосовно вимог про зобов'язання Уповноваженої особи Фонду подати до Фонду додаткову інформацію відносно позивачки як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вклади у Банку за рахунок Фонду, залишити в силі.
Керуючись статтями 238, 341, 344, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
постановив:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2015 року скасувати повністю.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2015 року скасувати у частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання неправомірним рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Старокиївський Банк» Пантіної Любові Олександрівни від 29 серпня 2014 року № 61 щодо визнання нікчемними договору банківського вкладу від 11 червня 2014 року № 06/1259-2014 та договору банківського рахунку від 11 червня 2014 року № 8579, а справу в цій частині закрити.
У решті постанову суду першої інстанції залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М.І. Гриців
Судді: Я.О. Берназюк
Н.В. Коваленко