Іменем України
21 грудня 2018 року
Київ
справа №826/10830/15
адміністративне провадження №К/9901/5799/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого Гриціва М.І.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2015 року (судді Грищенко Т.М., Лічевецький І.О., Мацедонська В.Е.) у справі № 826/10830/15 за позовом ОСОБА_1 до Фонду, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова Сергія Івановича (далі - Уповноважена особа, Банк відповідно) про визнання протиправними дій та рішення, визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Уповноваженої особи, Фонду, в якому просила визнати протиправними дії та рішення Уповноваженої особи щодо визнання нікчемними договору банківського вкладу (депозиту) «ПЛАНЕР» від 25 червня 2014 року № 41730, укладеного між Банком та ОСОБА_1, та операцій з внесення та перерахування грошових коштів по рахунку, відкритому на виконання вказаного договору, що оформлено наказом від 18 листопада 2014 року № 6, яким визнано нікчемними правочини (договори) згідно з переліком, в частині, що стосується ОСОБА_1; визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи щодо невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Банку за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню за договором банківського вкладу (депозиту) «ПЛАНЕР» від 25 червня 2014 року № 41730, укладеного між Банком та ОСОБА_1, зобов'язати Уповноважену особу надати Фонду додаткову інформацію щодо виплати ОСОБА_1 відшкодування у розмірі 200 000,00 грн за рахунок коштів Фонду за договором банківського вкладу (депозиту) «ПЛАНЕР» від 25 червня 2014 року № 41730, укладеного між Банком та ОСОБА_1; зобов'язати Фонд включити ОСОБА_1 до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Банку за рахунок Фонду, з сумою відшкодування у розмірі 200 000,00 грн.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 12 серпня 2015 року позов задовольнив частково.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою 17 листопада 2015 року постанову суду першої інстанції скасував, ухвалив нову - про часткове задоволення позову.
Суд апеляційної інстанції, коли ухвалював таке рішення, виходив з того, що відповідачі не навели, а суд не встановив підстав для визнання нікчемним договору банківського вкладу. Не надано також доказів, які б свідчили, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.
Зазначив апеляційний суд і про те, що у позивачки відсутній інший дієвий спосіб захисту порушеного права, окрім як необхідність зобов'язати Фонд включити її у Загальний реєстр вкладників.
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не погодився із рішенням суду апеляційної інстанції і звернувся із касаційною скаргою про його скасування та залишення в силі рішення суду першої інстанції.
Вважає, що суди не дослідили повно, всебічно та об'єктивно докази у справі і хибно оцінили фактичні обставини справи. Наголошує на передчасності зобов'язання Фонду щодо включення позивача до Загального реєстру вкладників з огляду на не надання йому відповідної інформації Уповноваженою особою.
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Верховний Суд переглянув судові рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги, з'ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про таке.
Суди у цій справі встановили, що між ОСОБА_1 та Банком укладений договір банківського вкладу (депозиту) «Планер» від 25 червня 2014 року № 41730.
Відповідно до умов п.1.1. зазначеного договору Банк приймає від вкладника грошові кошти в сумі 196 500,00 грн у тимчасове строкове користування на строк до 25 липня 2014 року.
Згідно з пунктом 1.2. Договору процентна ставка за вкладом встановлюється у розмірі 19,75 відсотків річних.
Згідно з пунктом 2.1.1 договору про вклад Банк зобов'язується відкрити вкладний (депозитний) рахунок НОМЕР_1 та прийняти вклад.
Відповідно до пункту 2.3.1 цього договору позивач («Вкладник») зобов'язався протягом трьох днів з дати укладання цього Договору про вклад внести готівкою або безготівковим шляхом суму вкладу на вкладний (депозитний ) рахунок. Внесення суми вкладу оформляється відповідним розрахунково-касовим документом, який підтверджує внесення (перерахування) грошових коштів та зберігається у Вкладника.
Згідно з платіжним дорученням від 25 червня 2014 року № TR.56026.628.303 банк прийняв від позивача грошові кошти в сумі 196 500,00 грн на вкладний (депозитний) рахунок, який був відкритий відповідно до пункту 2.1.1 вказаного вище договору.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 14 серпня 2014 року № 491 «Про віднесення ПАТ «КБ «УФС» до категорії неплатоспроможних», виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 14 серпня 2014 року № 69 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «УФС», згідно з яким з 15 серпня 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено Уповноважену особу Фонду - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Гончарова С.І.
Постановою Правління Національного банку України від 10 листопада 2014 року № 717 відкликано банківську ліцензію та ліквідовано Банк.
Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду від 13 жовтня 2014 року № 119 розпочато процедуру ліквідації Банку з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб відповідно до плану врегулювання з 13 листопада 2014 року та призначено Гончарова С.І. Уповноваженою особою строком на 1 рік з 13 листопада 2014 року по 12 листопада 2015 року.
На офіційному сайті Фонду опубліковано оголошення про те, що з 21 листопада 2014 року Фонд розпочинає виплати коштів вкладникам Банку, для отримання коштів вкладники з 21 листопада по 31 грудня 2014 року включно можуть звертатись до установ банку-агента Фонду - ПАТ «Альфа-Банк»; виплати гарантованої суми відшкодування здійснюватимуться відповідно до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
Позивачу стало відомо, що його не включено до переліку вкладників Банку, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду у зв'язку із чим він звернувся до Уповноваженої особи.
Уповноважена особа у листі від 02 грудня 2014 року № 001/470 повідомила позивача, що договір банківського вкладу № 41730 від 25 червня 2014 року та операції з внесення та перерахування грошових коштів по рахунку, відкритому на виконання вказаного договору, є нікчемними відповідно до вимог статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VІ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VІ) та статті 228 Цивільного кодексу України.
Позивач, вважаючи протиправними бездіяльність та рішення відповідачів звернувся до суду з позовом.
Верховний Суд раніше сформулював правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах. Зокрема, у постанові від 04 липня 2018 року (справа № 826/1476/15) виснував, що перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання про віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.
У цьому рішенні суд зазначив також, що поняття «подрібнення вкладів», «розбивка вкладів», вжиті у судових рішеннях, не є правовими. Фактично під «подрібненням» чи «розбивкою» розуміється перерахування коштів з рахунку однієї фізичної особи на рахунок іншої.
Якщо внаслідок проведених операцій Фонду, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державною виплат), то стаття 38 Закону 4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 ЦК. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивачки будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.
Згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторони правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.
При цьому при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК та частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписала уповноважена особа Фонду як особа, що здійснює повноваження органу управління банку.
У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а Велика Палата Верховного Суду за подібних до встановлених у справі, що розглядається, обставин зазначила, що відповідно до умов договору банківського вкладу (депозиту) на відповідному банківському рахунку розміщено певну суму, яка обчислюється в тисячах доларів США, строком до 22 січня 2016 року, що підтверджується платіжним дорученням.
Укладення зазначеного договору й зарахування коштів на рахунок відбулись до початку віднесення АТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації (02 березня 2015 року).
Отже, як зазначив цей суд, оскільки вклад розміщено на рахунку АТ «Дельта Банк» до запровадження тимчасової адміністрації, тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону № 4452-VI. При цьому, відповідач не навів правових підстав для не включення позивача до переліку вкладників АТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до приписів Закону № 4452-VI.
Велика Палата Верховного Суду погодилася з позицією судів попередніх інстанцій, які дійшли висновку, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до переліку протягом трьох днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов'язання уповноваженої особи Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в АТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду.
Ці висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, ухвалені за результатами розгляду справ, фактичні обставини яких є певним чином подібними до фактичних обставин, встановлених у справі, що розглядається, - спір у справі, що розглядається, також стосується правомірності дій уповноваженої особи Фонду, Фонду щодо визнання договору нікчемним та надання додаткової інформації щодо позивача як вкладника, який має право на виплату відшкодування у розмірі 200 000 грн, тому колегія суддів у вимірі фактичних обставин цієї справи вважає рішення суду апеляційної інстанції обґрунтованим та таким, що відповідає закону.
Слушним є висновок апеляційного суду щодо необхідності зобов'язання Фонду включити позивачку до Загального реєстру вкладників з огляду на імперативну вимогу Закону № 4452-VI відшкодувати кошти владнику за його вкладом за рахунок Фонду.
Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
постановив:
Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2015 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М.І. Гриців
Судді : Я.О. Берназюк
Н.В. Коваленко