Іменем України
21 грудня 2018 року
м.Київ
справа №П/811/3113/15
адміністративне провадження №К/9901/3822/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу касаційну скаргу Національного банку України на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2015 року (судді: Хилько Л.І., Брегей Р.І., Кравчук О.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року (судді: Іванов С.М., Чабаненко С.В., Шлай А.В.) у справі №811/3113/15 за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про стягнення заробітної плати та інших виплат не виплачених при звільненні працівника та відшкодування моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Національного банку України (далі - НБУ), в якому просив стягнути з відповідача на його користь 30920 грн. невиплаченої заробітної плати та інших виплат, невиплачених при звільнені за п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП України), та моральну шкоду в розмірі 200 000 грн.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року, адміністративний позов задоволено частково: стягнуто з НБУ на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату в сумі 17 038,12 грн., невиплачену частину вихідної допомоги в сумі 3 728,16 грн. та моральну шкоду в сумі 15 000,00 грн. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати такі рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Касаційна скарга обгрунтована правомірністю дій відповідача, який діяв у відповідності до постанови правління Національного банку України від 20.11.2014 року № 736. Крім того, скаржник зазначає про безпідставність стягненя з відповідача на користь позивача вихідної допомоги при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку та недоведеність з боку позивача заподіяння останньому моральних страждань.
У запереченнях на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки вважає доводи відповідача безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, з 14.07.2004 згідно наказу №191-к Управління НБУ в Луганській області ОСОБА_1 перебував на посаді інкасатора відділу перевезення цінностей та організації інкасації, що підтверджується записом в трудовій книжці.
В зв'язку з проведенням Антитерористичної операції в Луганській області, 28.08.2014 позивач залишив місце проживання в м.Луганськ та зареєструвався як переселенець із зони АТО за адресою: м. Кіровоград, вул. Нахімова,12/1.
Постановою правління НБУ від 20.11.2014 року №736 «Про окремі питання оплати праці працівників управлінь НБУ в Донецькій та Луганській областях та внесення змін до їх граничної чисельності» та наказом Управління від 26.11.2014 року №234-к «Про скорочення чисельності працівників Управління» було скорочено чисельність працівників Управлінні НБУ в Луганській області на 242 одиниці.
Відповідно до попередження від 25.12.2014 позивача повідомлено про скорочення посади, яку він обіймає, з 26.02.2015.
Наказом НБУ від 04.03.2015 №1405-к ОСОБА_1 звільнено з посади інкасатора відділу перевезення цінностей та організації інкасації Управління НБУ в Луганській області з 05.03.2015, в зв'язку зі скороченням штату та чисельності працівників на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.
Пунктом 2 зазначеного наказу до виплат визначено ОСОБА_1 такі суми: компенсацію за 21 календарний день невикористаної відпустки: щорічної за робочий рік 14.07.2014-05.03.2015 - 12 календарних днів та додаткової відпустки за стаж державної служби 12 років (2015рік) - 9 календарних днів; вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку. Вказаний наказ позивачем не оскаржувався.
Відповідно до довідки про середню заробітну плату від 05.03.2015 року за вих. №91-05-46/455 за період з вересня 2014 року по лютий 2015 року ОСОБА_1 нараховано заробітну плату в розмірі 20915,25 грн.
З грудня 2014 року по 05.03.2015 заробітна плата ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, а свої права на оплату праці порушеними позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про протиправність невиплати позивачу заробітної плати у період з грудня 2014 року по березень 2015 року, оскільки простій у роботі позивача відбувся не з його вини, та, як наслідок, необхідність стягнення на користь позивача середнього заробітку за вказаний період, невиплаченої частини вихідної допомоги та моральної шкоди.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Кожен такожє має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
У відповідності до статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР (далі - Закон №108/95-ВР) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно з частиною 2 статті 4 Закону №108/95-ВР для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.
Відповідно до статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
В ході судового розгляду справи, позивач не заперечував факт проведення з ним остаточного розрахунку. Поряд з цим, позивач посилається на неправомірність ненарахування заробітної плати за період з грудня 2014 року та січень- березень 2015 року.
Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог в цій частині, оскільки до припинення трудових відносин з позивачем відповідач зобов'язаний був нараховувати останньому заробітну плату.
Стосовно посилань НБУ у касаційній скарзі на статтю 25 Закону України «Про відпустки», якою передбачено надання працівникам на період проведення антитерористичної операції відпусток без збереження заробітної плати, з огляду на що призупинення роботи Управління Національного банку України в Луганській та Донецькій областях з 01.12.2014 відповідно до оскаржуваної постанови НБУ від 20.11.2014 року №736 не є простоєм у розумінні статті 34 КЗпП України та, відповідно, не має оплачуватися за правилами статті 113 КЗпП України, колегія суддів звертає увагу, що норми пункту 18 статті 25 Закону України «Про відпустки» вступили в дії лише 01.02.2015 року, тобто, після прийняття оскаржуваної постанови НБУ №736, якою позивачу починаючи з 01.12.2014 року припинено оплату простою відповідно до статті 113 КЗпП України.
Крім того, обов'язковою умовою надання відпустки без збереження заробітної плати, відповідно до вимог статті 25 КЗпП України, є бажання працівника, якому надається така відпустка.
Проте, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач звертався до керівника Управління НБУ в Луганській області з метою надання йому відпустки без збереження заробітної плати.
Верховний Суд також зауважує, що Постанова правління НБУ від 20.11.2014 року №736 не є актом нормативно-правового характеру, а тому не може бути застосована до спірних правовідносин, з огляду на те, що така суперечить нормам КЗпП України та Закону №108/95-ВР.
Крім того, 13 січня 2015 року Верховна Рада України прийняла Закон України №85-VIII «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси», статтею першою якого встановлено, що метою цього Закону є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція. Також вказано про те, що до 31 грудня 2015 року цим громадянам має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, а також встановлено додаткові гарантії захисту житлових та майнових прав громадян, звільнених на підставі зазначених обставин, до моменту їх працевлаштування, за умови отримання ними статусу зареєстрованого безробітного.
Згідно ч. 1 та ч. 3 ст. 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.
Крім того, згідно з вимогами ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Проте, як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивачу така допомога була виплачена у розмірі посадового окладу, що суперечить наведеній вище правовій нормі.
Враховуючи, що простій у роботі позивача відбувся не з вини позивача, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необхідність стягнення з Національного банку України на користь ОСОБА_1 невиплаченої заробітної плати та вихідної допомоги у розмірі, визначеному статтею 44 КЗпП України.
Жодних заперечень щодо правильності такого розрахунку касаційна скарга не містить.
Крім того, колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій, що у зв'язку з порушенням трудових прав позивачу заподіяно моральну шкоду, відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, яка підлягає відшкодуванню власником або уповноваженим ним органом.
Отже, доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
Керуючись статтями 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року у справі №811/3113/15 залишити без змін, а касаційну скаргу Національного банку України, - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.
Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх
Судді: О.В. Білоус
Т.Г. Стрелець