Іменем України
20 грудня 2018 року
м. Київ
справа №825/435/16
адміністративне провадження №К/9901/7928/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Стародуб О.П.,
судді - Анцупова Т.О., Кравчук В.М.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.03.2016р. (суддя - Поліщук Л.О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2016р. (судді - Петрик І.Й., Борисюк Л.П., Вівдіченко Т.Р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, треті особи, якіне заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», про скасування рішення,
встановив:
В березні 2016р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, номер запису про право власності №11438562 внесеного 02.10.2015р. о 12:25:43 реєстратором Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою Аллою Михайлівною про реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» на квартиру за адресою: АДРЕСА_1.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що у відповідача були відсутні правові підстави проводити державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки, а тому прийняте рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно є незаконним та підлягає скасуванню.
Посилався на те, що відповідно до вимог чинного законодавства повноваження нотаріусів на виконання реєстраційних дій у Державному реєстрі прав пов'язуються із вчиненням нотаріальної дії з нерухомим майном. В свою чергу, відповідачем нотаріальна дія з нерухомим майном не вчинялась, посвідчення факту виникнення, переходу або припинення права на нерухоме майно не мало місця.
Крім того посилався на те, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Жодних вимог, листів або попереджень позивач не отримував. Жодних пропозицій або вимог владнати спір шляхом укладання договору про задоволення вимог кредитора до них не надходило.
Крім того, згідно іпотечного договору №4390 від 05.05.2008р., посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Красногором О.В., на який, як на підставу внесення змін до державного реєстру речових прав посилається приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна, іпотекодержателем зазначено ПАТ «Сведбанк», а не ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс». Таким чином, у відповідача були відсутні правові підстави проводити державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки, а тому прийняте рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно є незаконним та підлягає скасуванню.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.03.2016р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2016р., позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовно рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, номер запису про право власності №11438562 внесеного 02.10.2015р. о 12:25:43 реєстратором Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою Аллою Михайлівною про реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» на квартиру за адресою: АДРЕСА_1.
З ухваленими у справі рішеннями не погодилась третя особа - ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», звернулась з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що висновки судів щодо відсутності у відповідача повноважень на здійснення реєстраційних дій є помилковими, оскільки Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» чітко передбачені повноваження нотаріусів у сфері реєстрації речових прав на нерухоме майно, а тому прийнявши оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким здійснено державну реєстрацію права власності на спірний об'єкт нерухомого майна за ТОВ «ФК «Вектор Плюс», відповідач не порушив вимог чинного законодавства.
Крім того, ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було дотримано всіх встановлених чинним законодавством процедур щодо реєстрації права власності на підставі іпотечного застереження в іпотечному договорі, зокрема надіслано повідомлення-вимоги про необхідність виконання порушеного зобов'язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги, а тому висновки судів щодо відсутності доказів дотримання Товариством відповідної процедури є безпідставними, та зробленими на підставі неповного та необ'єктивного встановлення фактичних обставин справи. Стягнення на предмет іпотеки є способом позасудового врегулювання, яким і скористалось ТОВ «ФК «Вектор плюс» надавши відповідачу вичерпний перелік документів необхідних для реєстрації права власності на підставі іпотечного застереження в іпотечному договорі, у зв'язку з чим у відповідача були відсутні підстави для відмови у вчиненні реєстраційної дії.
Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Так, в ході розгляду спарви судами попередніх інстанцій встановлено, що 05.05.2008р. між ВАТ «Сведбанк» та громадянином ОСОБА_3 укладено кредитний договір №2402/0508/88-019, у відповідності до якого банк надав йому грошовий кредит в сумі 15000,00 (п'ятнадцять тисяч) дол. США.
З метою забезпечення виконання умов договору, 05.05.2008р. між ВАТ «Сведбанк» та громадянами ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договори поруки №2402/0508/88-019/Р-2 та №2402/0508/88-019/Р-1, відповідно до яких поручителі поручаються перед банком за виконання боржником зобов'язань щодо повернення коштів, наданих банком у вигляді кредиту згідно кредитного договору №2402/0508/88-019 від 05.05.2008р. у сумі 15000,00 (п'ятнадцять тисяч) дол. США строком до 04.05.2018р. з процентною ставкою 11,90% річних.
05.05.2008р. між ВАТ «Сведбанк» та громадянами ОСОБА_4, ОСОБА_1 укладено іпотечний договір посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Красногором О.В.
28.11.2012р. між ПАТ «Сведобанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» укладено Договір факторингу №15 та Договір відступлення права вимоги за договорами іпотеки, згідно яких право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки перейшло до ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс».
Також судами встановлено, що Новозаводським районним судом м. Чернігова було розглянуто позовну заяву ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Ухвалою від 03.10.2014р. позовну заяву в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 залишено без розгляду, а рішенням від 03.10.2014р. з ОСОБА_3 стягнуто на користь ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» 10966,97 доларів США.
02.10.2015р. представник ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» звернувся до державного реєстратора з заявою про реєстрацію прав власності на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1, до якої додав ряд документів, зокрема: копії договору іпотеки, договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором та лист-повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки та повідомлення про вручення його позивачу.
За результатами розгляду заяви державним реєстратором прийнято рішення про проведення державної реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс», на підставі якого внесено відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 02.10.2015р. за №11438562.
Позивач вважає, що у відповідача були відсутні правові підстави проводити державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки, а тому прийняте рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно є незаконним та підлягає скасуванню, у зв'язку з чим звернувся до суду із даним позовом.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що оскаржуване рішення про реєстрацію права власності прийнято не за місцем розташування нерухомого майна та не проведено належної оцінки предмету іпотеки, що є порушенням статей 3, 37 Закону №1952 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 13-1 Закону України «Про нотаріат».
Крім того, суди дійшли висновку, що дії нотаріуса щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності, яке виникає на підставі договору іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя були протиправними у зв'язку з відсутністю у нотаріуса повноважень щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності без вчинення нотаріальної дії з майном.
Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
На підставі п. 7 ч. 1 статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
За правилами п. 1 ч. 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
У цій справі, спірні правовідносини виникли у зв'язку з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного договору та іпотечного договору), стосуються правомірності набуття права власності ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на квартиру №9, що знаходиться за адресою: м. м. Чернігів, вул. Дмитра Самоквасова (колишня Стаханівців) буд. 21, та впливають на майнові права позивача як іпотекодавця, який правомірність такого набуття ставить під сумнів.
В силу таких фактичних обставин даний спір не відноситься до публічно-правових, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.
Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 та 17 квітня 2018 року (справи № 11-96апп18 (№ 826/366/16) та № 11-192апп18 (№ 815/6956/15) та від 11.09.2018 у справі №11-354апп18 (№ 817/2398/15).
Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку, що судові рішення у даній справі підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.
Керуючись ст. 343, 349, 354, 356, 359 КАС України, Суд -
постановив:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» задовольнити частково.
Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.03.2016р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2016р. у справі №825/435/16 - скасувати.
Провадження у даній справі - закрити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Стародуб
Т.О. Анцупова
В.М. Кравчук