18 грудня 2018 р. м. ХарківСправа № 2040/6286/18
Харківський апеляційний адміністративний суд
у складі колегії:
головуючого судді: Подобайло З.Г.
суддів: Старостіна В.В. , Григорова А.М.
за участю секретаря судового засідання Ткаченко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2018, суддя Бадюков Ю.В., м. Харків, повний текст складено 03.09.18 по справі № 2040/6286/18
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України , ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання дії протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд: визнати протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей”; скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум - про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , оформлене пунктом 1 протоколу № 69 від 06.07.2018 року; зобов'язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену ст. 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей” у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України № 975 від 25.12.2013 р., у зв'язку з встановленням йому другої групи інвалідності в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату становлення інвалідності, та надіслати вказане рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 для видання наказу про виплату такої допомоги ОСОБА_1 ; зобов'язати Харківський обласний військовий комісаріат повторно направити документи ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів - Міністерству оборони України; зобов'язати Міністерство оборони України подати звіт про виконання судового рішення протягом 45 днів з дня набрання ним чинності.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2018р. адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей”. Скасовано рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум - про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , оформлене пунктом 1 протоколу № 69 від 06.07.2018 року. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно направити документи ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів - Міністерству оборони України. Зобов'язано Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену ст. 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей” у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України № 975 від 25.12.2013 р., у зв'язку з встановленням йому другої групи інвалідності, та надіслати вказане рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 для видання наказу про виплату такої допомоги ОСОБА_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Міністерство оборони України із рішенням суду першої інстанції не погоджується, подало апеляційну скаргу , вважає, що в частині задоволених позовних вимог ішення прийняте з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконного судового рішення по суті. Вказує , що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених, йому повноважень законодавцем. Оскільки, наявність законних передумов для призначення виплати позивачеві Міністерством оборони України достовірно не встановлена, суд у даних спірних правовідносинах не повинен зобов'язувати Міноборони призначити позивачу спірну грошову допомогу, що призведе до обмеження права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд при прийнятті рішення, відповідно до вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", вказана позиція підтверджується висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 18.03.2014 (справа №21-11а14), якими визначено, що оскільки звернення позивача відповідач не розглядав, та відповідного рішення не приймав, то суд повинен зобов'язати останнього розглянути це звернення згідно з вимогами чинного законодавства України, а не підміняти орган, на який покладено вирішеним цього питання. Міноборони не погоджується з висновком суду, що обов'язок щодо призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому інвалідності у зв'язку з контузією, пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, покладений саме на Міністерство оборони України. Вказує , що позивач проходив строкову військову службу у Прикордонних військах КДБ колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік та являвсь військовослужбовцем прикордонних військ, тому , призначення і виплата одноразової грошової здійснюється іншими центральними органами виконавчої влади. Міноборони не може бути належним відповідачем по даній справі, оскільки MO СРСР ніколи не було органом управління для прикордонних військ КДБ СРСР, MO СРСР не здійснював розрахунків при звільненні позивача з військової служби, через що витрати, пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги позивачу, який проходив службу в Прикордонних військах, мають здійснюватися Державкою прикордонною службою України. Вказані обставини справи судом першої інстанції були проігноровані та суд надав їм неправильну правову оцінку, що свідчить про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, судом не застосовано норми матеріального права, що підлягали застосуванню при вирішенні справи, що в свою чергу є підставою для скасування оскаржуваного рішення сущу в частині задоволених позовних вимог. Так4ож, вказує , що причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у позивача, як колишнього військовослужбовця Прикордонних військ Комітету державної безпеки СРСР, повинна була визначати відповідна штатна ЦВЛК Держприкордонслужби, а не ЦВЛК Міністерства оборони України, законодавець чітко визначає подію, з настанням якої у особи виникає право на призначений одноразової грошової допомога, а саме - дата встановлення (а не дата підтвердження) особі інвалідності та саме цією датою визначається законодавство та мого редакція, якими необхідно керуватися при вирішенні питання щодо наявності права та щодо порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги. Повторний огляд особи, підвищення групи та підтвердження групи інвалідності під час повторних оглядів у даному випадку не являється моментом виникнення у особи права на отримання одноразової грошової допомоги. Таким чином, датою (днем), якою повинно визначатись законодавство (його редакція) для розгляду спірних правовідносин та вирішуватись питання щодо наявності права позивача на отримання одноразової грошової допомоги, є саме дата встановлення (а не дата підвищення, підтвердження) позивачу при первинному огляді ІП групи Інвалідності у зв'язку з пораненням, контузією, захворюванням, пов'язаними з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, тобто -10.07.2612 року, викладена вище правова позиція з зазначеного питання співпадає з правовою позицією Судової палати Верховного Суду для розгляду справ щодо захисту соціальних прав, яка висловлена у Постанові від 26,66,2618 року у справі № 756/5074/17 (адміністративне провадження № К/9901/44751/18). Вказує , що відповідно до Довідки до акту огляду медико- соціальною експертною комісією серія 10 ААБ № 161793 від 13.07.2012 року ІІІ групу інвалідності позивачу було встановлено з 10.07.2012 року, а ІІ груму інвалідності позивачу було визначено з 24.07.2014 року, а з заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із визначенням ІІ групи інвалідності позивач звернувся лише 25.01.2018 року , тобто у будь-якому разі вже після спливу трирічного строку з часу виникнення права на отриманим одноразової грошової допомоги , а звідти, виходячи з зазначених вище норм Закону № 2011-XII є очевидним, що позивач у будь-якому випадку прострочив трирічний строк, встановлений Законом для реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги. Також, вказує , що позивачем в порушення пункту 3 (абзац третій) Порядку № 499 не була надана до уповноваженого органу довідка медико-соціальної експертної комісії про встановленим відсотка втрати працездатності, то можливість визначити розмір одноразової грошової допомоги у відсотках десятирічного грошового забезпеченим для її призначення позивачу у Міністерства оборони України з самого початку була і є об'єктивно відсутньою. Отже, оскільки, облвійськкомат жодних прав позивача на час подання позовної заяви не порушив та будь-які підстави вважати, що таке порушення прав відбудеться, у позивача відсутні, то Харківський обласний військовий комісаріат в розумінні адміністративного судочинства не може вважатися відповідачем по даній справі. Просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2018 року скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
Відповідно до ч.4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 26.10.1979 р. по 15.12.1981 р. ОСОБА_1 проходив дійсну військову службу в Збройних Силах СРСР, в тому числі приймав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан в складі військової частини НОМЕР_1 . Вказані обставини підтверджуються військовим квитком, архівною довідкою, довідкою Комінтернівського ОРВК м. Харкова.
Згідно витягу з протоколу № 593 від 03.04.2012 р. засідання Центральної військово- лікарської комісії МО України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця - множинні вогнепальні осколкові поранення голови, лівої ноги, III пальця лівої кисті (контузія головного мозку 1981р.) колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 та наступні захворювання - пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
З вказаних підстав позивачу з 13.07.2012 р. вперше встановлено 3 групу інвалідності, що підтверджується листом Харківського ОВК від 20.06.2017 р.
З 01.07.2016 р. позивачу з тих же підстав встановлено другу групу інвалідності безстроково (довідка до акта огляду МСЕК серія 12ААА № 444305 від 17.06.2016 р.)
Відповідач у листі № 1534/ВСЗ від 20.06.2017 р. відмову у складанні та направленні розпоряднику бюджетних коштів висновку щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги вмотивував тим, що виплата одноразової грошової допомоги з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, яким встановлено інвалідність до 1 січня 2014 р., здійснюється відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги..., затвердженого постановою КМ України від 28.05.2008 р. № 499 (далі-Порядок № 499). В поданих документах відсутні документи про настання інвалідності під час проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби. Крім того, позивач проходив строкову військову службу в Прикордонних військах КДБ СРСР. Документа про проходження служби в військових частинах, установах Міністерства оборони не надано. Крім того, позивачу необхідно надати документ, що свідчить про обставини поранення.
Наведені вище обставини встановлені в рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2018 року при розгляді справи № 820/1023/18.
Так , рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2018 року при розгляді справи № 820/1023/18 було визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо неподання у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновку щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей” та зобов'язано Харківський обласний військовий комісаріат подати розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” за формою, встановленою Додатком 13 до “Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей”, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 року № 530.
В подальшому, Харківським обласним військовим комісаріатом рішення по справі № 820/1023/18 було виконано.
Проте, рішенням Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, що оформлене пунктом 1 протоколу № 69 від 06.07.2018 року, позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги.
Не погодившись з таким рішенням Міністерства оборони України, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач отримав інвалідність внаслідок поранення, контузії та захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, за таких обставин, він має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року, оскільки законодавцем передбачено прирівняння соціального захисту військовослужбовців Радянської армії до військовослужбовців Збройних Сил України та законодавцем встановлено обов'язок саме Міністерства Оборони України стосовно прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги військовослужбовцям у зв'язку з встановленням інвалідності, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби під час здійснення інтернаціонального зобов'язання на підставі висновку ХОВК.
Відповідно до ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Постанова суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову не оскаржується.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Перебування особи на військовій службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю, а тому необхідно керуватися, в тому числі, і положеннями частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, яка визначає право звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, в даному випадку стягнення грошового забезпечення військовослужбовця.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 41 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
20 грудня 1991 року Верховною Радою України прийнято Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Визначення соціального захисту військовослужбовців міститься у статті 1 Закону № 2011-ХІІ, та означає діяльність (функція) держави, спрямовану на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
У відповідності до статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону № 2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Статтею 16 вказаного Закону № 2011-XII у редакції чинній на момент виникнення правовідносин передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
У разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
У разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої пунктом 5 цієї статті (ч. 6 ст. 16 Закону № 2011-XII).
Відповідно до частини першої статті 16-2 № 2011-XII у редакції чинній на момент виникнення правовідносин, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:
а) 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 1 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону;
б) 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, -- у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Відповідно до пункту 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975) днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Згідно з пунктом 11 Порядку № 975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Відповідно до пункту 21.7 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402 (далі - Положення № 402) постанова ВЛК про причинний зв'язок поранення (травми, контузії, каліцтва) приймається відповідно до висновку, зазначеного в довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), або засвідченої копії Акта про нещасний випадок (додаток 1 до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 06 лютого 2001 року № 36, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2001 року за № 169/5360 (зі змінами)), у яких зазначаються обставини отримання поранення (контузії, травми, каліцтва).
При медичному огляді військовослужбовців, колишніх військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на збори, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) до введення в дію Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 4 січня 1994 року № 2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 липня 1994 року за № 177/386, і не мають довідки, виданої військовою частиною, ВЛК можуть бути прийняті до уваги достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) (записи про первинне звернення по медичну допомогу із зазначенням обставин одержання поранення (травми), витяг із історії хвороби, матеріали службового розслідування, дізнання, досудового слідства за фактом поранення (травми) та інші медичні або військово-облікові документи) (п.21.8 Положення № 402).
Відповідно до пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Приписами пункту 13 Порядку № 975 обумовлено, що розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
У відповідності до п.1 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженого Наказом Міноборони № 530 від 14.08.2014 року (далі по тексту - Положення № 530, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), цим Положенням визначається порядок, зокрема, виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року N 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві".
У відповідності до п. 4.7 Положення №530 документи на одержання одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності особам, звільненим з військової служби (зборів, резерву), оформляє та подає в Департамент фінансів Міністерства оборони України обласний військовий комісар за місцем проживання цих осіб.
У разі настання інвалідності подаються такі документи: висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, який визнаний інвалідом (додаток 13); заява про виплату одноразової грошової допомоги (додаток 12); копія довідки МСЕК про встановлення групи та причинного зв'язку інвалідності; копії свідоцтва про хворобу, постанови чи довідки відповідної ВЛК щодо встановлення причинного зв'язку захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва); витяг з наказу командира військової частини про виключення зі списків особового складу частини (для військовослужбовців строкової військової служби - копія військового квитка); копії сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я, по батькові та місце реєстрації; копія документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копія сторінки паспорта з такою відміткою); копія акта про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов'язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, - у разі якщо поранення (контузія, травма або каліцтво) не пов'язане з виконанням обов'язків військової служби.
Висновок стосовно можливості виплати одноразової грошової допомоги подається відповідними органами в 15-денний строк з дня реєстрації документів до Департаменту фінансів Міністерства оборони України.
Якщо документів, необхідних для прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, немає, уповноважений орган письмово повідомляє заявника та в разі необхідності надає допомогу в їх оформленні (п.4.8 Положення № 530).
Департамент фінансів Міністерства оборони України доводить рішення головного розпорядника коштів про виплату одноразової грошової допомоги до розпорядників коштів другого ступеня, обласних військових комісаріатів, військових частин та здійснює переказ коштів на реєстраційні рахунки (в установах Державного казначейства України) розпорядників коштів другого ступеня, обласних військових комісаріатів, військових частин, які фінансуються через Департамент фінансів Міністерства оборони України.
Розпорядники коштів другого ступеня доводять ці рішення до командирів військових частин і здійснюють переказ коштів на реєстраційні рахунки військових частин, які через них фінансуються (п.4.10 Положення № 530).
Отже, Порядком №975 саме до дискреційних повноважень Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги, віднесена можливість або прийняти рішення про призначення, або відмовити у призначенні одноразової грошової допомоги позивачу.
Виходячи з наведеного, Порядком № 975 встановлено вичерпний перелік рішень (про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги), що приймаються розпорядником бюджетних коштів за наслідками розгляду висновку керівника уповноваженого органу щодо виплати одноразової грошової допомоги та документів, зазначених в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 30 січня 2018 року у справі № 806/986/16.
З аналізу наведених норм даного Закону вбачається, що застосування статті 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” пов'язується не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 18 листопада 2014 року у справі № 21-446а14 та від 21 квітня 2015 року у справі № 21-135а15.
Також, аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 372/1258/16-а, № провадження К/9901/6800/18.
Колегія суддів звертає увагу на те , що єдиною підставою для прийняття рішення Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , яке оформлене пунктом 1 протоколу № 69 від 06.07.2018 року, є твердження Міноборони щодо відсутності у позивача права на отримання вказаної допомоги через те, що особам, які звільнилися з Прикордонних військ КДБ СРСР, виплата одноразової допомоги не здійснюється Міністерством оборони України.
Так , згідно з п. 1 ч. 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 21.03.1989 року № 10224-ХІ "Про виведення із складу Збройних Сил СРСР прикордонних, внутрішніх і залізничних військ" прикордонні, внутрішні і залізничні війська виведені зі складу Збройних Сил СРСР.
Разом з тим, станом на час проходження позивачем строкової військової служби та отримання поранення прикордонні війська входили до складу Збройних Сил СРСР.
У відповідності до п. 1, 2 Постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 року № 1431-ХІІ "Про військові формування на Україні", Верховна Рада України постановила підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України. Утворено Міністерство оборони України.
Згідно з ст. 4 Закону України "Про правонаступництво України", органи держави влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги, що позивач проходив службу саме у збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, то в силу ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і Порядку № 975, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обов'язок для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням йому ІIІ групи інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, покладений саме на Міністерство оборони України.
Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.06.2018 по справі № 645/5832/16-а.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне вказати на таке.
Згідно зі ст.ст. 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набула чинності для України 14.02.1992 року, встановлено, що за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей не допускаються.
Держави Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди.
Статтею 4 зазначеної Угоди передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов'язання у 1992 році розробити і прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.
Законом України "Про ратифікацію Протоколу до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992 р.", від 07.06.2001 р. № 2495-ІІІ ратифіковано Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992 року.
Відповідно до статті 1 даного Протоколу, на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в Збройні Сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.
Таким чином, наведеними вище міждержавними Угодами не встановлено порядок отримання одноразової грошової допомоги, однак, зазначеними актами гарантується кожному військовослужбовцю, який проходив військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР, право на отримання пільг, гарантій та компенсацій на території тієї держави Співдружності, на якій він проживає.
Відтак, громадяни України мають право, гарантоване Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю внаслідок захворювань, які пов'язані із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справа № 816/978/16.
Інших підстав для відмови позивачеві у призначенні одноразової грошової допомоги Міністерством оборони України в рішенні , оформленому пунктом 1 протоколу № 69 від 06.07.2018 року не наведено.
Доводам апелянта про відсутність документів про настання інвалідності під час проходження військової служби та про обставини поранення було надано судом в ході розгляду справи №820/1023/18.
Відповідно до ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З приводу доводів апелянта про те, що суд першої інстанції, зобов'язуючи першого відповідача прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги, допустив втручання у дискреційні повноваження Міноборони як суб'єкта владних повноважень, колегія суддів зазначає наступне.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).
У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі “Пантелеєнко проти України” зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі “Дорани проти Ірландії” Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб” передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Салах Шейх проти Нідерландів”, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії” (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача у спірних відносинах, колегія суддів виходить з того, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, а практичне застосування ефективного механізму захисту для адміністративного суду є обов'язковим, оскільки протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції своїм рішенням не зобов'язував Міністерство оборони України прийняти конкретне рішення стосовно призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги.
Суд першої інстанції, приймаючи рішення по справі, незаконними дії (бездіяльність) ІНФОРМАЦІЯ_1 не визнавав, а його рішення відповідає процесу проходження документів у відповідності до Порядку № 975 .
Таким чином, доводи відповідача, стосовно того, що суд першої інстанції, зобов'язуючи відповідача прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги, допустив втручання у дискреційні повноваження Міноборони як суб'єкта владних повноважень є помилковими.
Також, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання Міністерства оборони України в апеляційній скарзі на те, що позовна вимога до Харківського обласного військового комісаріату є на даний час передчасною, безпідставною та необґрунтованою.
Суд першої інстанції, приймаючи рішення по справі, незаконними дії Харківського обласного військового комісаріату не визнавав, а рішення обґрунтував лише Порядком № 975 щодо проходження документів.
Таким чином, відповідні доводи Міністерства оборони України в цій частині також є помилковими.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч.1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення-без змін.
Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення або ухвалу-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 ,323,325,328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2018 по справі № 2040/6286/18 залишити без змін
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) В.В. Старостін А.М. Григоров
Повний текст постанови складено 22.12.2018.