"22" грудня 2018 р.
м. Київ
Справа № 911/2068/18
Суддя Черногуз А.Ф., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами
позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн" (79040, Львівська обл., м. Львів, вул. Городоцька, буд. 355, офіс 325, код ЄДРПОУ 37171990)
до Києво-Святошинського районного Комунального підприємства "Шкільні Їдальні" (08150, Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Жуковського, буд. 4, код ЄДРПОУ 32170620)
про стягнення боргу, пені, втрат від інфляції, 36% річних,
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява № 1709 від 17.09.2018 Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн" до Києво-Святошинського районного Комунального підприємства "Шкільні Їдальні" про стягнення 36177,36 грн боргу, 6176,91 грн пені, 72,30 грн втрат від інфляції та 6458,40 грн 36% річних.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.09.2018 вказану позовну заяву залишено без руху.
16.10.2018 через канцелярію Господарського суду Київської області позивачем, на виконання ухвали господарського суду Київської області від 24.09.2018, було подано заяву №1010 від 10.10.2018 про усунення недоліків позовної заяви. Суд, перевіривши подані документи, встановив, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою від 22.10.2018 відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін, встановлено строки для подання: відповідачу - відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали; позивачу - відповіді на відзив до 16.11.2018; відповідачу - заперечень до 21.11.2018.
Позов обґрунтований наступним:
- 15.05.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн" (постачальник) та Києво-Святошинським районним Комунальним підприємством "Шкільні Їдальні" (покупець) укладено договір поставки № 278;
- на виконання свої договірних зобов'язань відповідно до накладних у 2017, 2018 роках здійснював поставки товару відповідачу;
- прийнятим, але не оплаченим залишився товар, що був поставлений відповідно до накладної № НКВ-047497 від 13.03.2018 загальною вартістю 36177,36 грн;
- у зв'язку з наведеним позивач просить стягнути з відповідача 36177,36 грн боргу, 6176,91 грн пені, 72,30 грн втрат від інфляції та 6458,40 грн 36% річних, нарахованих у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язань з оплати прийнятого товару.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач у встановлений строк відзив на позов не подав, про причини неподання суд не повідомив.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Судом перевірено та встановлено, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом. Вказаний факт підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення вх. № 35560/18 від 09.11.2018.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
15.05.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн" (постачальник) та Києво-Святошинським районним Комунальним підприємством "Шкільні Їдальні" (покупець) укладено договір поставки № 278, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується передавати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати товар у порядку, визначеному умовами цього договору та своєчасно повертати тару на умовах визначених договором.
Постачальник зобов'язаний протягом 3 робочих днів поставити товар на умовах DDP (Інкотермс 2000) за адресою здійснення торгівельної діяльності покупця. За погодженням сторін договору поставка товару зі складу постачальника може здійснюватись транспортом та за рахунок покупця на умовах EXW (Інкотермс 2000) (п. 3.1. договору).
Вид, кількість, асортимент товару визначається в накладних або розрахункових документах, які є невід'ємною частиною договору. Ціна на товар зазначається постачальником у накладних та/або розрахункових документах на товар. Ціна на товар формується в українській національній валюті, включаючи ПДВ (п.п. 4.1., 5.1. договору).
Розрахунки за товар здійснюються покупцем протягом 7 календарних днів з дня отримання товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника або за домовленістю сторін готівкою через касу постачальника (з оформленням розрахункових документів) (п. 6.1. договору).
Укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відносини, що з нього виникають регулюються положенням Глав 19, 20, 22, 30 Господарського кодексу України, Глав 47-54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
За змістом положень ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Статтею 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Дана норма кореспондується зі ст. 712 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Приписами статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст.ст. 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Судом встановлено, що позивач на виконання своїх договірних зобов'язань відповідно до накладних у 2017, 2018 роках здійснював поставки товару відповідачу. Копії підписаних відповідачем та скріплених його штампом накладних містяться в матеріалах справи.
З наведеного судом встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання з поставки товару, що, зокрема, підтверджується відсутністю зауважень відповідача щодо якості, кількості або строку поставки товару. Відтак, у відповідача виник обов'язок з оплати прийнятого товару.
Водночас, з наданих суду платіжних доручень вбачається, що відповідач свого обов'язку з оплати прийнятого товару в повному обсязі не виконав.
Судом встановлено, що прийнятим, але не оплаченим залишився товар, що був поставлений відповідно до накладної № НКВ-047497 від 13.03.2018 загальною вартістю 36177,36 грн.
Крім того, сторонами складено акт звірки взаєморозрахунків за договором поставки № 278 від 15.05.2017 за період з 01.03.2018 по 17.09.2018, з якого вбачається, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем за договором складає 36177,36 грн.
Суд зазначає, що відповідач був належним чином повідомленим про розгляд даної справи судом, проте не скористався свої правом на подання відзиву, заперечень, контррозрахунку суми боргу або доказів його сплати.
Враховуючи наведене, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача 36177,36 грн боргу обґрунтованою, документально підтвердженою, відповідачем не спростованою та такою, що підлягає задоволенню.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 6176,91 грн пені, 72,30 грн втрат від інфляції та 6458,40 грн 36% річних, нарахованих у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язань з оплати прийнятого товару.
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Приписами ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктами 7.1., 7.2. договору встановлено, що у випадку порушення покупцем термінів оплати вартості одержаного від постачальника товару, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, за кожен день порушення термінів оплати. У випадку, якщо покупець прострочив виконання грошового зобов'язання, а саме - терміни оплати вартості, одержаного від постачальника товару, він зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 36% річних від простроченої суми заборгованості.
Суд, перевіривши розрахунки пені та втрат від інфляції, надані позивачем, встановив, що він є арифметично невірним, а розмір пені та втрат від інфляції за 175 днів прострочення платежу від дня, коли останній мав бути виконаний, складає 5962,82 грн та 34,15 грн відповідно.
Відтак, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та втрат від інфляції задовольняються судом частково у сумі 5962,82 грн пені та 34,15 грн втрат від інфляції.
Щодо розрахунку 36% річних, розрахованих за 181 день прострочення платежу від дня, коли останній мав бути виконаний, то він є арифметично вірним, тож вимога про стягнення з відповідача 36% річних підлягає задоволенню повністю у сумі 6458,40 грн.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 ГПК України сторонами доказів.
Судові витрати, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача у повному обсязі, позаяк сплачений позивачем судовий збір є мінімальним для даної категорії спорів.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Києво-Святошинського районного Комунального підприємства "Шкільні Їдальні" (08150, Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Жуковського, буд. 4, код ЄДРПОУ 32170620) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн" (79040, Львівська обл., м. Львів, вул. Городоцька, буд. 355, офіс 325, код ЄДРПОУ 37171990) 36177,36 грн боргу, 5962,82 грн пені, 34,15 грн втрат від інфляції, 6458,40 грн 36% річних, а також 1762,00 грн судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 22.12.2018.
Суддя А.Ф. Черногуз