19 грудня 2018 року № 857/1325/18
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді - Качмара В.Я.,
суддів - Курильця А.Р., Мікули О.І.,
при секретарі судового засідання - Пильо І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу заступника прокурора Рівненської області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року у справі №817/2183/17 (суддя Комшелюк Т.О., рішення ухвалене об 11/19 год, м.Рівне, повний текст складено 23 березня 2018 року) за позовом заступника керівника Здолбунівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті до ОСОБА_1 про стягнення плати за проїзд, -
14.12.2017 (конверт а.с.29) заступник керівника Здолбунівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - заступник керівника прокуратури, Укртрансбезпека відповідно) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 в якому просив стягнути з відповідача на користь Укртрансбезпеки 51297,41 грн еквівалентно 1732,38 євро відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день проведення розрахунку в дохід Державного бюджету України (далі - ДБУ).
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив заступник прокурора Рівненської області (далі - заступник прокурора), який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В доводах апеляційної скарги наводячи норми матеріального права вказує на те, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку стосовно того, що відповідач не є перевізником у спірних правовідносинах, оскільки згідно товарно-транспортної накладної автомобільним перевізником виступає саме ОСОБА_1 Зазначає, що несплата відповідачем встановленої Укртрансбезпекою плати за проїзд великогабаритних та (або) великовагових транспортних засобів через перевищення транспортним засобом нормативно вагових параметрів тягне за собою ненадходження коштів до ДБУ, що суттєво порушує інтереси держави.
Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не є перевізником у спірних правовідносинах, а тому здійснити оплату за користування дорогами загального користування, у зв'язку з перевищенням транспортним засобом нормативних вагових параметрів, повинен наймач автомобіля, як перевізник вантажу за договором найму транспортних засобів.
Апеляційним судом, з урахуванням встановленого судом першої інстанції, встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 11.07.2017 контролюючими особами Управління Укртрансбезпеки в Черкаській області (далі - Управління), відповідно до направлення на перевірку від 10.07.2017 №029061, на а/д М05 Київ-Одеса (210км+450м), проводилась рейдова перевірка транспортних засобів перевізників, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення вантажів. Під час вказаного рейду, інспекторами Управління проведено габаритно-ваговий контроль автомобіля марки DAF XF 105.460, реєстраційний номер НОМЕР_1 з причепом (напівпричепом) марки PANAV, реєстраційний номер НОМЕР_2.
В результаті габаритно-вагового контролю встановлено, що перевезення вантажів здійснюються з порушеннями пункту 22.5 «Правил дорожнього руху», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, що передбачає за спеціальними правилами дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м, а саме: перевищення осьового навантаження на одиночну вісь склало 13,55 т при допустимих 11 т та на строєну вісь - 29,75 т при допустимих 22 т.
Після зважування транспортного засобу, оператором габаритно-вагового контролю надано квитанцію про результати зважування, інспектором Управління складена довідка про результати здійснення габаритно-вагового контролю та акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 11.07.2017 №0019501, проведений розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування за №601 від 11.07.2017 відповідно до якого відповідачу нараховано плату за проїзд 1732,38 євро (а.с.10-13).
Відповідно до частини другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року (звернення позивача до суду з позовом; далі - КАС), та частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, що діяла на час розгляду справи у суді першої інстанції (далі - КАС 2017), провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Стаття 2 КАС завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у параграфі 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04 та 29465/04) зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
На думку апеляційного суду, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права з огляду на нижченаведене.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС 2017 передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Водночас за приписами пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС 2017 адміністративною справою визначається переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС 2017).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їх посадовою чи службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні публічно-владних управлінських функцій.
Наведене узгоджується й з положеннями статей 3, 17 КАС, які закріплювали визначення понять справи адміністративної юрисдикції та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
Відповідно до абзацу четвертого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 10.09.2014 №442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Укртрансбезпеку, реорганізувавши шляхом злиття Державної інспекції з безпеки на морському та річковому транспорті та Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті.
Пунктом 1 «Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті» затвердженого постановою КМУ від 11.02.2015 №103 (в редакції, чинній на час виникненя спірних відносин), установлено, що Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМУ через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Згідно з підпунктами 15, 27 пункту 5 зазначеного Положення Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює: габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
З наведеного вбачається, що Укртрансбезпека виконує функції габаритно-вагового контролю транспортних засобів та нараховує відповідну плату за перевищення нормативів допустимої ваги транспортного засобу.
Отже, нормами чинного законодавства визначені повноваження Укртрансбезпеки щодо контролю за рухом транспортних засобів з перевищенням габаритно-вагових параметрів, а також порядок здійснення такого контролю.
Втім, повноваження Укртрансбезпеки щодо плати за проїзд великовагових транспортних засобів обмежуються лише нарахуванням такої плати.
При цьому, за своєю правовою природою плата за проїзд великоваговим транспортним засобом є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини четвертої статті 50 КАС 2017 громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об'єднання; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об'єднання; 3) про затримання іноземця або особи без громадянства чи примусове видворення за межі території України; 4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб'єкту владних повноважень законом.
У цій нормі процесуального права наведено вичерпний перелік випадків, у яких фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами в адміністративному процесі за позовами суб'єктів владних повноважень. До компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб'єкта владних повноважень, у яких одночасно можуть бути відповідачами фізичні особи, в чітко визначених законами України випадках.
Проте, ні Конституцією України, ні законами України Укртрансбезпеку (її територіальні органи) в інтересах якої, як позивач звернувся заступник керівника прокуратури не наділено повноваженням звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення грошових коштів за проїзд транспортного засобу з перевищенням нормативних вагових параметрів.
Вказане узгоджується із позицією Верховного Суду викладеній в ухвалі від 12 жовтня 2018 року №К/9901/33218/18.
Крім того, за змістом частини п'ятої статті 21 КАС 2017 вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Отже, адміністративні суди можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб'єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. В іншому випадку спірні відносини з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, у тому числі й на користь держави) носять приватноправовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції.
Такий правовий висновок наведено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 6 червня 2018 року №11-491апп18.
Враховуючи вищенаведені правові норми та зважаючи на суб'єктний склад сторін у розглядуваній справі, апеляційний суд приходить до висновку, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки не стосується захисту прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний із вирішенням питання щодо стягнення коштів.
У відповідності до пункту 1 частини першої статті 238 КАС 2017 суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
При цьому частина перша статті 319 КАС 2017 визначає, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених статтею 238 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
Такі обставини є безсумнівною підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття постанови про закриття провадження у цій справі.
Керуючись статтями 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС 2017, суд,
Апеляційну скаргу заступника прокурора Рівненської області задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року скасувати та закрити провадження у цій справі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя ОСОБА_2
судді ОСОБА_3
ОСОБА_4
Повне судове рішення складено 22 грудня 2018 року.