Справа № 678/349/14-ц
Провадження № 22-ц/4820/502/18
20 грудня 2018 року м. Хмельницький
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Хмельницького апеляційного суду
в складі: головуючого судді - Гринчука Р.С.,
суддів: Костенка А.М.,П'єнти І.В.,
секретар - Шевчук Ю.Г.,
з участю ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_2 ,
представника позивача - ОСОБА_3 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 21 вересня 2018 року, суддя Лазаренко А.В., у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановила:
У жовтні 2014 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що відповідно до укладеного кредитного договору №HML0GA0000000009 від 07 квітня 2008 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 21000 доларів США на термін до 07 квітня 2028 року. Кредитні кошти зобов'язався повернути і сплатити відсотки за їх користування в строки та в порядку, що встановлені кредитним договором.
Однак позичальник не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, тобто зобов'язання за основним договором не виконав.
Cтаном на 27 серпня 2014 року розмір заборгованості складав 23442,08 доларів США, у тому числі: заборгованість за кредитом 19733,68 доларів США, заборгованість по процентам за користування кредитом 2083,79 доларів США, заборгованість по комісії за користування кредитом 62,35 доларів США, пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором 428,83 доларів США, штраф (фіксована частина) 18 доларів США, штраф (процентна складова) 1115,43 доларів США.
Заочним рішенням Летичівського районного суду Хмельницької області від 21 листопада 2014 року задоволено позовні вимоги і стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №HML0GA0000000009 від 07 квітня 2008 року у розмірі 23442,08 доларів США, що за курсом НБУ складає 325610,51 грн., та судовий збір в розмірі 3256,11 грн.
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про перегляд заочного рішення.
Рішенням від 27 лютого 2017 року заочне рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 21 листопада 2014 року скасовано, справу було призначено до судового розгляду.
В липні 2017 року представником ПАТ КБ «Приватбанк» подано уточнену позовну заяву, згідно якої станом на 18 липня 2017 року у ОСОБА_1 існує заборгованість за кредитним договором № HML0GA0000000009 від 07 квітня 2008 року в сумі 23896,14 доларів США, з них: заборгованість за кредитом (тілом кредиту) 15740,38 доларів США, заборгованість по відсоткам за користування кредитом 4693,20 доларів США, заборгованість по комісії за користування кредитом 308,76 доларів США, пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором 3153,80 доларів США. При цьому позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість по кредиту в розмірі 8115,76 дол. США, що за курсом НБУ від 18.07.2017 року 25,96 складає 211723,53 грн., яка складається з 4693,20 дол. США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 308,76 дол. США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 3153,80 дол. США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.
ПАТ КБ «Приватбанк» реорганізовано в АТ КБ «Приватбанк», яке є правонаступником усіх прав та обов'язків реорганізованого товариства.
Рішенням Летичівського районного суду Хмельницької області від 21 вересня 2018 року позов було задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» суму заборгованості за кредитним договором №HMLOGA0000000009 від 07 квітня 2008 року в розмірі 211723 грн. 53 коп. (8155,76 дол. США, що за курсом 25,96, відповідно до службового розпорядження НБУ від 18 липня 2017 року) з них: 121835 грн. 47 коп. (4693,20 дол. США) відсотки за користування кредитом, 8015 грн. 41 коп. (308,76 дол. США) комісія за користування кредитом, 81872 грн. 65 коп. (3153,80 дол. США) пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, та судовий збір у сумі 2117 грн. 24 коп.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив поновити строк апеляційного оскарження, а також скасувати рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 21 вересня 2018 року.
На обґрунтування скарги зазначив, що рішення суду прийняте з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неправильно досліджено докази в справі, встановлені фактичні обставини справи.
На виконання кредитного договору він щомісячно, до червня 2013 року, в повному об'ємі вносив платежі для погашення кредитних зобов'язань. У 2014 році апелянт сплачував менші суми для погашення заборгованості, що пояснював девальвацією гривні. При цьому він неодноразово звертався до ПАТ КБ «Приватбанк» з пропозицією погасити заборгованість шляхом реалізації заставленого майна (квартира за адресою АДРЕСА_1 ), реструктуризації боргу, однак дієвих результатів таких звернень так і не отримав.
Крім того, він був призваний на військову службу під час мобілізації з 21 серпня 2014 року, про що повідомив Летичівське відділення ПАТ КБ «Приватбанк». З 16.02.2015 року його було залучено до військової частини, яка входить до складу сил, що беруть участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей. В червні 2015 року його було звільнено з військової служби та зараховано до резерву першої черги в особливий період.
На думку апелянта, пеня, комісія та відсотки за користування кредитом не підлягають нарахуванню та стягненню відповідно до п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», де зазначено, що військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Також, вказав на неправомірне стягнення з нього судом судового збору у розмірі 2117,24 грн., оскільки він звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 13 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» (далі - Банк) просило поновити строк апеляційного оскарження, змінити рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 21 вересня 2018 року, визначивши суму заборгованості, що підлягає стягненню з боржника у валюті кредиту, доларах США.
На обґрунтування скарги було зазначено, що ОСОБА_1 порушив умови кредитного договору і не надавав своєчасно грошові кошти ПАТ КБ «Приватбанк» для погашення заборгованості, у зв'язку з чим станом на 27 серпня 2014 року у нього існувала заборгованість за кредитом, відсотками, комісією та іншими витратами.
Однак рішенням суду першої інстанції з боржника стягнуто заборгованість по кредиту у національній валюті, гривні, хоча з урахуванням вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківський кредит це зобов'язання, яке може бути виражене в іноземній валюті, а тому виконанню підлягає таке зобов'язання саме в іноземній валюті.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник підтримали подану ними апеляційну скаргу, проти апеляційної скарги АТ КБ «Приватбанк» заперечили.
Представник Банку в суді підтримав подану ним апеляційну скаргу, проти апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечив.
Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційних скарг ОСОБА_1 та АТ КБ «Приватбанк» з огляду на наступне.
Відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що відповідно до укладеного кредитного договору №HML0GA0000000009 від 07 квітня 2008 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 255000 доларів США на строк до 07 квітня 2028 року на наступні цілі: 21000 дол. США - на споживчі цілі, 420 дол. США - на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту; 120 дол. США - страхування майна; 105 дол. США - особисте страхування; 4500 дол. США - на сплату страхових платежів. За користування кредитом встановлено плату в розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом; 2% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту; винагороди за резервування ресурсів у розмірі 0,48% річних від суми зарезервованих ресурсів; винагорода за проведення додаткового моніторингу згідно п. 7.2. кредитного договору. Щомісячний обов'язковий платіж визначено в розмірі 240,86 дол. США.
Відповідно до п. 8.3. договору №HML0GA0000000009 від 07 квітня 2008 року забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитом виступає іпотека двохкімнатної квартири АДРЕСА_2 .
Загальна сума кредиту, фактично отриманого ОСОБА_1 , склала 21 000 дол. США.
Позичальник за користування кредитом періодично вносив платежі кредитору, що підтверджено розрахунком кредитної заборгованості та не заперечувалося в суді сторонами.
Задовольняючи позовні вимоги Банку, суд виходив з того, що ОСОБА_1 прострочив виконання грошового зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим заборгованість, яка визначена позивачем в уточненій позовній заяві від 28.07.2018 року та підтверджена доданим розрахунком розміру кредитного боргу, підлягає стягненню з відповідача. При цьому суд зробив висновок, що ОСОБА_1 не має право на пільги, передбачені п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки кредитна заборгованість, яку Банк просив стягнути з боржника в уточненій позовній заяві нарахована за період, в якому ця норма не діяла відносно ОСОБА_1 .
Крім того, суд, не мотивуючи свого рішення в цій частині, стягнув з боржника на користь кредитора борг за кредитним договором, в якому грошове зобов'язання визначено в іноземній валюті, доларах США, в національній валюті, гривні, визначивши еквівалент в доларах США.
Такий висновок суду є помилковим.
Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Згідно зі ст. 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити грошові кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов'язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
У частині третій статті 533 ЦК України закріплено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та умовах, встановлених законом.
В статті 1054 ЦК України закріплено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що банківський кредит - це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. Кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Всупереч вищевказаним вимогам матеріального та процесуального права суд, встановивши наявність між сторонами зобов'язальних відносин в сфері кредитування, які виникли на підставі кредитного договору, валютою зобов'язання в якому визначено долари США, стягнув кошти в національній валюті, гривні, що не було передбачено умовами кредитного договору №HML0GA0000000009 від 07 квітня 2008 року.
В той же час, відповідно до п. 5.1. вищевказаного кредитного договору, сплата пені здійснюється у гривні. У випадку, якщо кредит (виплата) видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на день сплати.
Таким чином, нарахування та сплата пені повинна бути проведена в національній валюті, гривні, а не в доларах США, про що зазначив Банк в позовній заяві та апеляційній скарзі.
Висновок суду про те, що у зв'язку зі звільненням відповідача з військової служби в запас 18.09.2015 року, з цього часу на нього не розповсюджується дія вищезазначеної норми Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», є помилковим, таким, що суперечить фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудований період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до Указу Президента України від 17.03.2014 року, №303 «Про часткову мобілізацію», оголошено часткову мобілізацію, у зв'язку з чим в Україні настав особливий період.
Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Згідно ст. 11 зазначеного Закону рішення про демобілізацію із внесенням його на затвердження Верхового Радою України приймає Президент України.
На даний час рішення щодо проведення демобілізації Президентом України не приймалося.
Закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.
Верховний Суд однозначно сформулював правову позицію щодо тлумачення поняття «особливий період». Особливий період діє в Україні від 17.03.2014 року після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 року, №303/2014 «Про часткову мобілізацію». Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав. Таким чином, Верховний Суд, забезпечуючи єдність правозастосовної практики, дотримується правової позиції, згідно з якою особливий період в Україні діє.
Відповідну правову позицію сформульовано, зокрема, в постановах Верхового Суду від 14.02.2018 року, справа №131/1449/16-ц, у справі № 727/2187/16-ц від 20.02.2018 року, у справі №640/4439/16-ц від 21.02.2018 року, у справі №211/1546/16 - ц, №205/1993/17-ц від 25.04.2018 року, №521/12726/16-ц від 30.05.2018 року.
Законом України від 20.05.2014 року №1275-VII внесено зміни до статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яку доповнено пунктом 15 наступного змісту - військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
21.08.2014 року наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) на виконання вимог Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 21.07.2014 року, №607/2014, призвано військовозобов'язаного ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації на особливий період у військову частину НОМЕР_1 м. Новоград-Волинський з 21.08.2014 року.
18.09.2015 року командиром військової частини - польова пошта НОМЕР_1 (по стройовій частині) видано наказ №226, на підставі якого солдата ОСОБА_1 , санітарного інструктора 14-ї механізованої роти 5 механізованого батальйону, який рахується у розпорядження командира військової частини - польова пошта НОМЕР_1 , звільнено наказом командира 30 окремої гвардійської механізованої бригади від 02.09.2015 року №139-рс з військової служби за призовом по мобілізації у запас у відповідності до п.п. «є» п. 1 ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» на підставі Указу Президента України від 12.06.2015 року, №328/2015 «Про звільнення з військової служби військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації» на особливий період відповідно до Указу Президента України від 21.07.2014 року, №607 «Про часткову мобілізацію» та зараховано в обов'язковому порядку до військового оперативного резерву першої черги в особливий період на посаду санітарного інструктора механізованої роти механізованого батальйону військової частини - польова пошта НОМЕР_1 . Вказано, також, вважати таким, що справу та посаду здав 18.09.2015 року.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що починаючи з 21.08.2014 року і по теперішній час, на ОСОБА_1 розповсюджується дія п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки особливий період триває до цього часу, а ОСОБА_1 має статус резервіста, після звільнення в запас його зараховано до військового оперативного резерву першої черги в особливий період.
Як вбачається з розрахунку розміру кредитної заборгованості, поданої Банком разом з уточненням позовної заяви, за період з 21.08.2014 року по 18.09.2015 року нарахування процентів за користування кредитом та пені було призупинено, нарахування комісії продовжувалося.
Враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, за відсутності заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, слід прийти до висновку, що з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» підлягає стягненню кредитна заборгованість за період з 07.05.2008 року по 21.08.2014 року, яка по процентах становитиме 1183,10 дол. США, по пені - 4445,13 грн. (171,23 дол. США помножено на 25,96 грн. - курс гривні по відношення до долара США за офіційними даними НБУ), комісії - 53,56 дол. США, а всього 1236,66 дол. США та 4445,13 грн.
При цьому слід зауважити, що, як вбачається з розрахунку кредитного боргу кредитор проводив нарахування процентів за користування кредитом та комісії, виходячи з процентних ставок, передбачених п. 8.1. кредитного договору №HML0GA0000000009 від 07 квітня 2008 року, а саме, 12% річних за користування кредитом; винагороди за резервування ресурсів у розмірі 0,48% річних від суми зареєстрованих ресурсів.
Доводи апелянта ОСОБА_1 щодо бездіяльності Банку при вирішенні питання продажу квартири в рахунок погашення кредитної заборгованості не вказують на незаконність нарахування кредитором коштів за користування кредитом у вище визначеному розмірі.
В той же час необхідно визнати обґрунтованими посилання ОСОБА_1 на безпідставне стягнення з нього на користь Банку 2117,24 грн. судових витрат по сплаті судового збору.
Відповідно до п. 13 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, справа про стягнення кредитної заборгованості безпосередньо пов'язана з його правом на пільги щодо сплати платежів за користування кредитом, тому відсутні правові підстави для покладання на відповідача судових витрат по сплаті судового збору позивачем. Такі судові витрати підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,
постановила:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
Рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 21 вересня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» 1236,66 дол. США та 4445,13 грн. заборгованості по кредиту.
В решті позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 22.12.2018 року.
Головуючий Судді: