19 грудня 2018 року№ 857/426/18
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Качмара В.Я.,
суддів - Курильця А.Р., Мікули О.І.,
при секретарі судового засідання - Пильо І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31 липня 2018 року у справі №803/1010/18 (суддя Ксензюк А.Я., м.Луцьк) за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії, -
У червні 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, та ОСОБА_3 звернулися до суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (далі - Держгеокадастр) в якому просили:
визнати протиправними та скасувати повторні відмови відповідача від 11.04.2018 №№31-3-0.32-2649/2-18, 31-3-0.32-2650/2-18, 31-3-0.32-2648/2-18;
зобов'язати Держгеокадастр прийняти рішення про надання дозволу позивачам за їх заявами від 29.06.2017 на розроблення документації із землеустрою, щодо відведення земельних ділянок у власність та надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, щодо поділу земельної ділянки площею 16,2911 га кадастровий номер 0724582600:01:003:0354 (далі - Земельна ділянка), для введення особистого селянського господарства кожна площею 2,0 га, які розташовані на території Іванчицівської сільської ради Рожищенського району Волинської області (Іванчицівська СР), у відповідності до вимог Конституції України, Земельного кодексу України (далі - ЗК).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 31 липня 2018 року позов задоволено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В доводах апеляційної скарги посилаючись на окремі обставини справи, вказує на те, що з часу набрання чинності постановою Кабінету ОСОБА_4 України (далі - КМУ) від 07.06.2017 №413 «Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними» (далі - Постанова №413), якою затверджено Стратегію удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними (далі - Стратегія), надання дозволів на розроблення документації із землеустрою та передача земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації, в тому числі учасникам антитерористичної операції, може здійснюватися лише відповідно до переліків земельних ділянок, які пропонується передавати у наступному кварталі (розрахованих за формулою), оприлюднених на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру за місцем розташування земельних ділянок. Оскільки в переліку земельних ділянок, які мають надаватись безоплатно громадянам протягом ІІ кварталу 2018 року розміщених на сайті Держгеокадастру відсутні земельні ділянки Іванчицівська СР, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачам у власність для введення особистого селянського господарства не є можливим.
Позивачі у відзиві на апеляційну скаргу заперечують вимоги такої, вважають рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Крім того, вони подали заяви про розгляд справи без їх участі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність прийняття оскаржуваних рішень.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, те що ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 29.06.2017 звернулися до Держгеокадастру із письмовими заявами про надання їм дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність та надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо поділу Земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства кожна площею 2,0 га, яка знаходиться на території Іванчицівської СР із земель державної власності в межах норм безоплатної приватизації №№Я-4160/0/5-17, Я-4156/0/5-17, Ф-4159/0/5-17 (далі - Заяви, а.с.22-24).
Відповідач листами 12.07.2017 повідомив позивачів про те, що на виконання Постанови №413 ним сформовано перелік земельних ділянок, які мають надаватись безоплатно у власність громадянам протягом ІІІ кварталу 2017 року, який розміщено на офіційному сайті. Оскільки у зазначеному переліку відсутні земельні ділянки в межах Рожищенського району, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення Земельної ділянки заявникам у власність для ведення особистого селянського господарства не є можливим (далі - Відмови; а.с.25-27).
Не погодившись із вказаними Відмовами позивачі звернулися до суд з відповідним позовом.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року у справі №803/1067/17 зобов'язано Держгеокадастр повторно розглянути Заяви (а.с.18-21).
За наслідками повторного розгляду Заяв відповідач 11.04.2018 відмовив ОСОБА_1, ОСОБА_2, та ОСОБА_3, у наданні дозволів на розроблення документації із землеустрою щодо відведення Земельної ділянки у власність для введення особистого селянського господарства з тих же підстав, що наведені у Відмовах (а.с.28-30).
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ЗК) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Згідно частин шостої та сьомої статті 118 ЗК громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_4 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_5 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що чинним законодавством визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Відмова у наданні дозволу з інших підстав не допускається.
За змістом статті 25 Закону України «Про землеустрій» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Види документації із землеустрою: а) схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць; б) проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць; в) проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів; г) проекти землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; д) проекти землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб; е) проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь; є) проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів; ж) проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); з) робочі проекти землеустрою; и) технічна документація із землеустрою щодо визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України; і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); ї) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту; й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок; к) технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель.
Види документації із землеустрою та їх склад встановлюються виключно цим Законом.
З матеріалів справи видно, що позивачам відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у зв'язку з тим, що вказані ними земельні ділянки відсутні у переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам у ІІ кварталі 2018 року на території Іванчицівської СР, тобто з підстав не передбачених ЗК, що в свою чергу свідчить про протиправність відмови відповідача надати їм такі дозволи.
Щодо посилання відповідача на Стратегію, то таке є безпідставним, оскільки вона не визначає додаткових підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, а затверджена з іншою метою створення сучасної, прозорої і дієвої системи управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності, спрямованої на забезпечення захисту інтересів суспільства (насамперед учасників антитерористичної операції), територіальних громад та держави, а також раціонального та ефективного функціонування сільськогосподарських регіонів з урахуванням потреб розвитку населених пунктів, запобігання деградації земель, необхідності забезпечення продовольчої безпеки держави
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 19 червня 2018 року №К/9901/49708/18.
Щодо доводів відповідача про те, що оскарженим рішенням суд першої інстанції втрутився в його дискреційні повноваження, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у разі задоволення адміністративного позову суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
При цьому, у випадку, коли суб'єкт владних повноважень наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні певної дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.
Водночас у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, суд може зобов'язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.
Згідно з Рекомендаціями Комітету ОСОБА_4 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятими 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, з наведеного вище можна дійти висновку, що коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов'язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.
Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 14 червня 2007 року у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» наголосив, що в національному праві має бути засіб юридичного захисту від свавільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Визначення дискреційних повноважень, якими наділені органи державної влади в сфері основоположних прав, у спосіб, що фактично робить ці повноваження необмеженими, суперечило б принципу верховенства права. Відповідно, закон має чітко визначати межі повноважень компетентних органів та чітко визначати спосіб їх здійснення, беручи до уваги легітимну мету засобу, який розглядається, щоб гарантувати особі адекватний захист від свавільного втручання.
Таким чином, наявна в суб'єкта повноважень свобода дій при прийнятті рішення в межах його повноважень не є абсолютною, а обмежена певними законодавчо встановленими рамками, якими, зокрема, визначаються підстави та необхідні умови прийняття певного рішення, зміст цього рішення, його альтернативні варіанти, а також перелік дій, які повинна вчинити особа для отримання певної вигоди внаслідок прийняття суб'єктом владних повноважень відповідного рішення.
Враховуючи, вищенаведене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо зобов'язання Держгеокадастру надати дозвіл ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність та надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо поділу Земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, кожна, площею 2,0 га, яка знаходиться на території Іванчицівської СР із земель державної власності в межах норм безоплатної приватизації.
Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи, зважаючи на вказані правові норми, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанцій, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу, слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31 липня 2018 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Головуючий суддя ОСОБА_6
судді ОСОБА_7
ОСОБА_8
Повне судове рішення складено 22 грудня 2018 року.