Справа № 304/162/17
Іменем України
13 грудня 2018 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
головуючого: судді Джуги С.Д.
суддів: Собослоя Г.Г., Куштана Б.П.
за участю секретаря: Чучка Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 на рішення Перечинського районного суду від 30 січня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 у своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватні нотаріуси Перечинського районного нотаріального округу Конончук Віра Юріївна та ОСОБА_7 про визнання недійсними правочину та договору купівлі-продажу квартири, а також витребування нерухомого майна, -
встановив:
У лютому ОСОБА_1, у своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, який мотивує тим, що 14 лютого 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 було укладено шлюб, від якого 11 квітня того ж року народилася донька - ОСОБА_2 За період спільного проживання подружжя періодично проживало у АДРЕСА_2 та у квартирі, яка належала ОСОБА_8 в АДРЕСА_1. Однак, рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 жовтня 2014 року вказаний шлюб розірвано, а ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 помер. Розпочавши процес оформлення спадщини, позивачу стало відомо, що квартира АДРЕСА_1, одноосібним власником якої був померлий ОСОБА_8, на підставі договору дарування від 09 травня 2014 року перейшла у власність відповідача ОСОБА_5 Як з'ясувалося, вказану квартиру ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_4, яка у свою чергу придбала таку за договором купівлі-продажу квартири від 20 лютого 2014 року, укладеного за участю представника ОСОБА_8 за довіреністю - відповідача ОСОБА_3 Вважає вказану довіреність, а відтак і договір купівлі-продажу недійсними, оскільки покійний ОСОБА_8 являвся інвалідом ІІ групи, з 1996 року перебував на диспансерному обліку у невролога, хворів на симптоматичну епілепсію з вторинними генералізованими тоніко-клонічними нападами (2-3 рази на місяць) та з вираженими характерологічними змінами особистості по епітипу, у його лікуванні використовувались транквілізатори та заспокійливі препарати; мав гіперденсивне гетерогенне утворення з ураженням сірої та білої речовин головного мозку, травму головного мозку, психічні та поведінкові розлади внаслідок зловживання алкоголем. Оскільки через наведені обставини, в тому числі психічні хвороби, ускладнені зловживанням алкоголю, ОСОБА_8 не був здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, вищевказаний правочин не відповідав його дійсній волі, надання довіреності не було свідомим, він ніколи не бажав здійснювати продаж належної йому квартири, оскільки такий був не вигідним насамперед для нього, так як іншої нерухомості не мав, коштів від її продажу також не отримував, тому просить позов задовольнити.
Рішенням Перечинського районного суду від 30 січня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування скарги посилається на те, що ОСОБА_8 на момент укладення довіреності страждав на психічні захворювання, не усвідомлював значення своїх дій, та крім того не бажав здійснювати продаж квартири. Вважає, що суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про призначення повторної судово-медичної експертизи. Вказує, що правочин суперечить інтересам дитини, а тому необхідна була згода органу опіки та піклування яка згідно листа від 14.04.2016 р. не надавалася. Однак в подальшому, не зрозуміло звідки така появилася. Крім того, суд неправильно застосував ст. 233 ЦК України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що така не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Встановлено, що 23 жовтня 2013 року ОСОБА_8 склав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_3 бути його представником з усіма необхідними повноваженнями, в тому числі щодо розпорядження належною йому квартирою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (Т.1 а.с.107).
20.02.2014 року укладено договір купівлі-продажу, згідно якого ОСОБА_3, що діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_8, відчужив ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 (Т.1 а.с.16, 17).
В подальшому, 09.05.2014 року ОСОБА_4 на підставі договору дарування подарувала спірну квартиру ОСОБА_5 (а.с.18-20).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з його недоведеності.
З даним висновком суду першої інстанції повністю погоджується колегія суддів з огляду на таке.
Так, згідно ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі ст. 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення свої дій та (або) керувати ними.
Згідно ж висновку посмертної судово-психіатричної експертизи №103 від 31.08.2017 року ОСОБА_8 в момент вчинення правочину 23 жовтня 2013 року міг розуміти значення своїх дій та керувати ними (Т.1 а.с.117-125).
Вказаною експертизою встановлена відсутність підстав для визнання оспорюванню довіреності недійсною на підставі ст. 225 ЦК України.
Відносно доводів апеляційної скарги стосовно відмови суду в призначенні повторної експертизи, то таким надана правова оцінка в ухвалі Закарпатського апеляційного суду від 13.12.2018 року якою відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення повторної судово-медичної експертизи.
Ще однією підставою для визнання правочину недійсним позивачем вказано ст. 233 ЦК України у відповідності до якої правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Для застосування даної норми необхідна наявність одночасно двох умов: 1) вчинення правочину під впливом тяжкої обставини; 2) на вкрай невигідних умовах. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. В такому випадку особа усвідомлює обставини укладення правочину та його істотні умови, однак укладає його саме внаслідок тяжкої обставин та з метою відвернення такої обставини.
В обґрунтування підстав для застосування ст.233 ЦК України позивач вказує, що довіреність та договір купівлі-продажу не відповідали волі ОСОБА_8, не були свідомими, такий не бажав здійснювати продаж квартири, а сам продаж був невигідним для нього. Водночас такі обставини стосуються радше вольового стану ОСОБА_8 (щодо усвідомлення та бажання укласти оспорювані правочини), що однак не може бути розцінено як тяжкі обставини. Колегія суддів констатує, що позивачем не обґрунтовано в чому саме полягає наявність у ОСОБА_8 тяжких обставин для відвернення яких і було укладено оспорювані довіреність та договір купівлі-продажу.
Таким чином суд вірно відмовив у задоволенні позову з цих підстав.
Щодо посилання апелянта на порушення оспорюваними правочинами прав малолітньої дитини через відсутність згоди органу опіки та піклування на їх укладення, то таке є безпідставним, оскільки в матеріалах наявне розпорядження голови Перечинської РДА від 23.05.2013 року за №136 згідно якого надано дозвіл ОСОБА_8 на укладення договору купівлі-продажу квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1, право на користування якою має малолітня дитина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 (Т.1 а.с.155). При цьому апеляційний суд вважає недоречним посилання апелянта на лист служби у справах дітей Перечинської РДА від 14.04.2016 р., оскільки в даному листі вказано щодо відсутності попереднього дозволу на укладення договору дарування від 09.05.2014 року, тобто договору по якому сторонами є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ОСОБА_8 не є стороною вказаного договору, на момент його укладення власником спірної квартири вже не вважався, а відтак такого дозволу й не потрібно було. Натомість такий лист жодним чином не стосується укладення договору купівлі-продажу від 20.02.2014 року, та відповідно не може ставити під сумнів вказане вище розпорядження 23.05.2013 року за №136, яке є чинним та не скасованим.
Таким чином доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, що відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2, залишити без задоволення.
Рішення Перечинського районного суду від 30 січня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 22 грудня 2018 року.
Головуючий:
Судді: