Справа № 307/694/17
Іменем України
11 грудня 2018 року м. Ужгород
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Закарпатського апеляційного суду в складі:
головуючого: Собослой Г.Г.,
суддів: Джуга С.Д., Куштан Б.П.,
секретаря: Волощук В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тячівського районного суду від 30 листопада 2017 року у справі №307/694/17 (Головуючий: Розман М.М.), -
У березні 2017 року ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа - Тячівська державна нотаріальна контора про визнання угоди удаваною, визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та розподіл майна, мотивуючи тим, що шлюб між нею та відповідачем ОСОБА_1 зареєстрований 05 червня 1999 року у виконкомі Вонігівської сільської ради і за час перебування у шлюбі, а саме 09 серпня 2002 року ними за спільні кошти за 32 000,00 гривень придбано будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1
Договір відчуження будинку був оформлений у нотаріуса Педан М.В. її чоловіком ОСОБА_1 не як купівля-продажу будинку, а як договір дарування саме йому будинку та земельної ділянки, що порушує на даний час її право власності на майно та житло, оскільки відповідач перешкоджає її праву володіння будинком.
Позивач зазначає, що її чоловік уклав даний договір дарування будинку з метою приховати угоду купівлі-продажу даного будинку. Насправді ОСОБА_3 був переданий сторонам у власність будинок за грошову оплату у розмірі 32 000,00 гривень, що свідчить про те, що між ними був намір щодо укладення саме договору купівлі-продажу. Крім того, подружжя ОСОБА_3 не мали ніяких підстав дарувати їм, чужим для них людям свій будинок. Доказом цього є письмова розписка від 09.08.2002 року, яку надала ОСОБА_3 про те, що нею було отримано як оплату за продаж будинку. Дана розписка завірена підписами ОСОБА_3, її чоловіка ОСОБА_5, відповідача ОСОБА_1 та її підписом.
Гроші надавалися ОСОБА_3 частинами до оформлення договору у нотаріуса. На той час, батько позивач був приватним підприємцем та надав їй на придбання будинку близько 5 000 доларів США, а її чоловікові ОСОБА_1 його сестра віддала за батьківський будинок близько 3 000 доларів США. За будинок було сплачено 6 000 доларів США, що по курсу валют на той час склало 32 000,00 гривень.
Крім того, даний будинок вже був раніше предметом судового спору, оскільки в суді була розглянута справа за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третіх осіб ОСОБА_3, ОСОБА_1, Вонігівської сільської ради, приватного нотаріуса Педан М.В. про визнання договору купівлі-продажу будинку по АДРЕСА_1 від 05.04.1993 року, договору дарування даного будинку від 09.08.2002 року та державного акту на право приватної власності на землю недійсними. Під час розгляду справи та наданих пояснень сторін і інших учасників процесу було встановлено, що дійсно спірний будинок було ОСОБА_3 продано, а не подаровано ОСОБА_1. Мотивом укладення удаваного правочину було приховання договору купівлі-продажу для зменшення витрат зі сплати державного мита.
На даний час внаслідок погіршення їхніх шлюбних та сімейних відносин з відповідачем позивач потребує захисту свого права власності на даний будинок, оскільки відповідач має відносини з іншою жінкою, через що систематично з неї знущався, наносив побої та примусив її залишити будинок, а сам привів у їх будинок іншу жінку, а відтак у 2016 році вона дізналася, що її шлюб з відповідачем існує тільки формально, а тому внаслідок удаваної угоди як прикриття реального правочину купівлі-продажу будинку відповідач при розірванні шлюбу з нею може порушити її право на спільне сумісне майно подружжя.
Позивач вважає, що шляхом визнання договору дарування від 09 серпня 2002 року удаваною угодою буде відновлене її право на спільне сумісне майно подружжя, яке придбане за час шлюбу за спільні кошти, а також на протязі декілька років вони добудували ще дві кімнати, гараж, огорожу, провели газ, водопостачання та водовідведення, електропроводку, повністю відремонтовано дах, вікна, двері, підлогу та все інше. Позивач витрачала на добудову та ремонт, на облаштування будинку всі зароблені гроші та свій труд, а також її батько надав їм на добудову будинку біля 5 000 доларів США.
Позивач немає іншого нерухомого майна, немає іншого житла, а тому, враховуючи, що відповідач ОСОБА_1 своїми діями примусив не тільки її, а і їхню доньку піти з будинку, вважає, що відповідач саме зараз порушив її право щодо спільного сумісного майна подружжя.
Із врахуванням заяви про доповнення до позовних вимог позивач просила задовольнити позовні вимоги та все описане в будинку нерухоме майно присудити відповідачу ОСОБА_1, а позивачу автомобіль Мерседес-Бенц 240, 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який за нею зареєстрований на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 04.10.2012 року з виплатою відповідачу ОСОБА_1 компенсації в різниці вартості рухомого майна на суму 91 048 гривень.
Рішенням Тячівського районного суду від 30 листопада 2017 року позов задоволено частково.
Визнано договір дарування житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 09 серпня 2002 року, посвідчений приватним нотаріусом Тячівського нотаріального округу Педан М.В. удаваним.
Визнано об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 житловий будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку площею 1 300 м.кв., що розташовані в АДРЕСА_1 виходячи з принципу рівності часток.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться АДРЕСА_1.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на автомобіль Мерседес-Бенц 240, 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 - вартістю 220 946,88 гривень.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 650 м.кв., що знаходиться в АДРЕСА_1.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на спільне майно подружжя, а саме:
- на автомобіль Мерседес-Бенц 240, 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 вартістю 220 946,88 гривень;
- телевізор «Горизонт» сірого кольору вартістю 630 гривень;
- стінка світло-коричневого кольору, дерев'яна вартістю 2 070 гривень;
- спальня (ліжко, шафа) світло-коричневого кольору, дерев'яна вартістю 6 210 гривень;
- пральна машина Wirpool білого кольору вартістю 1 710 гривень;
- дівіді програвач сірого кольору вартістю 2 520 гривень;
- холодильник Indesit білого кольору вартістю 2 520 гривень;
- картина настінна з коричневою рамою вартістю 270 гривень;
- диван з двома кріслами темно-коричневого кольору зі шкіряними боковими вставками чорного кольору вартістю 3 150 гривень, загальною вартістю 237 704,88 гривень.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на спільне майно подружжя, а саме:
- бігову доріжку сірого кольору вартістю 4 500 гривень;
- стіл і п'ять стільців коричневого кольору дерев'яні вартістю 3 240 гривень;
- спальня (ліжко, шафа, дзеркало) темно-коричневого кольору ДСП вартістю 4 050 гривень;
- комп'ютер, монітор Dell, процесор Asus, клавіатура Tech чорного кольору вартістю 2 295 гривень;
- телевізор Samsung сірого кольору - вартістю 1 530 гривень, фонтан садовий бежевого кольору - вартістю 1 978,20 гривень;
- шафа коричневого кольору зі вмонтованим дзеркалом та вішалкою вартістю 1 350 гривень, кухонний куток із столом світло-коричневого кольору із вставками із тканини темно-коричневого кольору вартістю 630 гривень, кухня світло-коричневого кольору із вставками із скла вартістю 2 520 гривень;
- диван із двома кріслами сірого кольору із вставками дерева коричневого кольору із двома пуфиками сірого кольору вартістю 630 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 107 490 (сто сім тисяч чотириста дев'яносто) гривень 84 копійок грошової компенсації в різницю вартості рухомого майна.
В решті позову відмовлено.
Заходи забезпечення позову накладені ухвалами суду скасовано.
ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і постановити рішення, яким зобов'язати ОСОБА_1 відшкодувати ? вартості будинку коштами та визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль, як таке, що постановлене з порушенням норм процесуального матеріального права, оскільки підстави передбачені чинним законодавством для його постановлення відсутні.
Заслухавши пояснення ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_9, які просять рішення суду залишити без змін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.
ОСОБА_1 та його представник у судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи були належним чином повідомлені про що свідчать розписки про вручення їм поштового відправлення і відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України дана обставина не перешкоджає розгляду справи.
Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 05 червня 1999 року зареєстрованому у виконкомі Вонігівської сільської ради Тячівського району за актовим записом №12.
Під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі 09.08.2002 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір дарування житлового будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки, що розташовані в АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Педан М.В. та зареєстрований в реєстрі за №3831.
ОСОБА_2 просить визнати удаваним вищезазначений договір дарування, посилаючись на те, що її чоловік ОСОБА_1 09 серпня 2002 року уклав такий договір з метою приховати угоду купівлі-продажу даного будинку.
На момент укладення договору дарування діяв ЦК УРСР (1963 року).
Згідно до ст.243 ЦК УРСР (1963 року) за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність.
Відповідно до ст.224 ЦК УРСР (1963 року) за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього повну грошову суму.
Відповідно до ст.58 ч.2 ЦК УРСР (1963 року), якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.
Аналогічні правила передбачені і ст.235 діючого ЦК України.
Закон не вимагає обов'язкового визнання такої угоди недійсною, а тільки встановлює, що в такому випадку застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.
Письмовою розпискою від 09.08.2002 року стверджується, що ОСОБА_3 як оплату за продаж будинку отримала 32 000,00 грн. до підписання договору відчуження будинку. Дана розписка посвідчена підписами ОСОБА_3, її чоловіка ОСОБА_5, відповідача ОСОБА_1 та підписом позивача ОСОБА_2.
У відповідності із роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, які викладені в п.25 постанови №9 від 06 листопада 2001 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісті правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст.235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.
Відповідно до вимог статті 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести факт укладеного правочину, що на його думку є удаваним, спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин та настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
Згідно до ч.1 ст.202, ч.3 ст.203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити, чи є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору дарування, а також з'ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.
Якщо при укладені удаваного правочину волевиявлення учасників правочину (як зовнішній прояв волі) не відповідає їх внутрішній волі, суд повинен брати до уваги юридичні факти, з яким закон пов'язує певні правові наслідки.
Суд першої інстанції встановив, та не заперечується і ОСОБА_1 та його представником, що фактично між відповідачем і ОСОБА_3 укладався договір купівлі-продажу житлового будинку, а не договір дарування і таким чином між сторонами договору дарування було укладено договір купівлі-продажу з метою приховати насправді вчинений правочин і на відміну від договору купівлі-продажу, договір дарування є безоплатним і враховуючи вищенаведене укладений договір житлового будинку є удаваним.
Таким чином, вимоги позивача в частині визнання договору дарування житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 09.08.2002 року, посвідчений приватним нотаріусом Тячівського нотаріального округу Педан М.В. удаваним є підставним і підлягає задоволенню із застосуванням правил, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.
Посилання представника відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності, так як договір дарування укладений 09.08.2002 року, а позов пред'явлений 10.03.2017 року, то суд першої інстанції з посиланням на вимоги ст.76 ЦК УРСР (1963 року), ч.3 ст.29 КпШС України врахував, що при визначені початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторонами розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя і строк перебігу позовної давності повинен починатися з 2016 року, тобто з моменту фактичного позбавлення позивача права користування спірним майном.
Спірний житловий будинок з надвірними спорудами та земельною ділянкою площею 1 300 кв.м. є об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відповідно до ст.60 СК України.
Разом з тим, під час шлюбу сторонами придбано автомобіль Мерседес-Бенц 240, 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 вартістю 220 946,88 грн. та побутову техніку та інший предмети, що стверджується письмовим звітом про оцінку побутового обладнання, постановою державного виконавця про опис та арешт майна та становить 41 803 грн. 20 коп. на загальну суму 262 750 грн. 08 коп. із врахуванням рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності на спірне майно, що визначено ч.1 ст.70 СК України і обґрунтовано розділив дане майно між сторонами виходячи із принципу рівності часток подружжя.
Так як, автомобіль зареєстрований за позивачем і перебуває у її користуванні та сторонами фактично не оспорюється розподіл іншого майна та її оцінки, суд першої інстанції обґрунтовано провів розподіл майна між сторонами із грошовою компенсацією позивачем різниці вартості рухомого майна у розмірі 107 490 грн. 84 коп. відповідачу.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо постановлення рішення, яким зобов'язати відповідача відшкодувати позивачу ? вартості будинку, судова колегія до уваги не приймає, оскільки ним не заявлявся позов про припинення права власності позивача на ? частину будинку та обов'язкової згоди позивача на отримання грошової компенсації та попередньо внести відповідачем відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Вимоги ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на автомобіль, судова колегія не може прийняти до уваги, оскільки ним не зазначено підстави для набуття такого.
Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.
Керуючись ст.ст.374, 375, 381-384 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Тячівського районного суду від 30 листопада 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 20 грудня 2018 року.
Головуючий (підпис)
Судді: (підписи)
Згідно з оригіналом:
Суддя Закарпатського
апеляційного суду Г.Г. Собослой