Справа № 159/5312/18
Провадження № 1-кп/159/418/18
22 грудня 2018 року м. Ковель
Ковельський міськрайонний суд Волинської області під головуванням:
судді - ОСОБА_1 ,
за участі секретаря - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченої - ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Ковелі обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018030110001974 від 06 вересня 2018 року стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м.Ковеля Волинської області, українки, громадянки України, тимчасово безробітної, маючої на утриманні двоє малолітніх дітей, зареєстрованої та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , такої, що має судимості, 11.06.2018 року Ковельським міськрайонним судом Волинської області засудженої за ст.128 КК України до покарання 180 годин громадських робіт,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.389 КК України,
обвинувачена ОСОБА_4 , будучи письмово ознайомлена з вироком Ковельського міськрайонного суду від 11 червня 2018 року, щодо відбування покарання у виді громадських робіт, а також їй було роз'яснено умови та порядок відбування покарання. Крім цього, будучи попередженою працівниками Ковельського МРВ філії Дуржавної установи «центр пробації» у Волинській області, що у разі ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт її може бути притягнуто до кримінальної відповідальності.
Однак, 30 липня 2018 року обвинувачена ОСОБА_4 , отримавши направлення для відбування покарання у виді громадських робіт у період з 30 липня 2018 року по 04 вересня 2018 року не з'явилась до Ремонтного житлово-комунального підприємства №1 м.Ковеля, для відбування покарання, тим самим ухилялась від призначеного судом покарання.
Будучи допитаною у ході судового розгляду обвинувачена ОСОБА_4 винуватою себе у вчиненні інкримінованого їй злочині визнала повністю, у вчиненому щиро кається і прохає суворо не карати. Підтвердила обставини викладенні в обвинуваченні. Крім цього, додатково пояснила,що фактично позбавлена можливості відбувати покарання, оскільки на утриманні має двоє малолітніх дітей.
Оскільки обвинувачена ОСОБА_4 повністю визнала свою винуватість у інкримінованому їй органом досудового розслідування кримінального правопорушення (злочину), погодилася з кваліфікацією вчинених нею діянь, а інші учасники кримінального провадження не мають жодних заперечень щодо встановлених обставин, при цьому позиція учасників кримінального провадження є добровільною, суд вважає недоцільним дослідження доказів, поданих на підтвердження події кримінального правопорушення і винуватості обвинуваченої ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення.
Умисні дії обвинуваченої ОСОБА_4 органом досудового розслідування вірно кваліфіковано за ч. 2 ст. 389 КК України, тобто в ухиленні від відбування покарання у виді громадських робіт.
При призначенні покарання суд бере до уваги також те, що обвинувачена ОСОБА_4 хоча і вчинила новий умисний злочин в період не знятої та непогашеної судимості, однак у вчиненому щиро розкаялась, має на утриманні двоє малолітніх дітей, одну з них віком 1 рік 5 місяців, яка потребує постійного піклування та нагляду, злочин, у якому на даний час вона обвинувачується є злочином невеликої тяжкості, активно сприяла розкриттю злочину, окрім цього тяжкі наслідки вказаного злочину відсутні.
Відтак, суд вважає доведеним предявлене ОСОБА_4 обвинувачення та кваліфікує дії останньої за ч.2 ст.389 КК України як ухилення від відбування громадських робіт особою, засудженою до цього покарання.
Санкцією ч.2 ст.389 КК України передбачені покарання у виді арешту та обмеження волі.
Відповідно до ч.3 ст.60 КК України арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до семи років.
Згідно з ч.3 ст.61 КК України обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи.
Судом встановлено, що обвинувачена ОСОБА_4 на час постановлення вироку має двоє малолітніх дітей, має на утриманні двоє малолітніх дітей, одну з них віком 1 рік 5 місяців, що підтверджується свідоцтвом про народження дитини. Батьківських прав відносно вказаної малолітньої дитина, обвинувачена не позбавлена.
Отже, жоден із видів покарань, передбачених санкцією ч.2 ст.389 КК України (арешт та обмеження волі) не може бути призначений обвинуваченій ОСОБА_4 .
Оскільки відповідно до вимог ст. 71 КК України, невідбуте покарання за попереднім вироком може бути приєднано лише до покарання призначеного за новим вироком, а даним вироком ОСОБА_4 , не призначено жодного покарання, а відтак, суд вважає, що вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 11.06.2018 року слід виконувати самостійно.
Відповідно до п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 року суд не вправі перейти до більш мякого виду покарання у випадках, коли санкцією закону, за яким засуджується особа, передбачено лише такі покарання, які з огляду на її вік чи стан не можуть бути до неї застосовані. В таких випадках суд, за наявності до того підстав, відповідно до ст.7 КПК України повинен закрити справу і звільнити особу від кримінальної відповідальності або постановити обвинувальний вирок і звільнити засудженого від покарання.
Враховуючи вищевикладене, думку прокурора, яка також вважає, що ОСОБА_4 підлягає визнанню винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 389 КК України, але не заперечує щодо звільнення останньої від покарання, як особи до якої не може бути застосовано жодного з видів покарання, передбаченого санкцією ч.2 ст. 389 КК України, відсутність підстав для закриття справи та звільнення обвинуваченої від кримінальної відповідальності, суд вважає за необхідне, у відповідно до ч.2 ст.373 КК України, постановити обвинувальний вирок і звільнити останню від покарання.
Керуючись ст.ст. 349 ч.3, 366-368, 370-371, 373-374, 395 КПК України,суд-
ОСОБА_4 визнати винною за ч.2 ст.389 КК України та звільнити від покарання на підставі ст. 60 ч.3, ст.61 ч. 3 КК України.
Вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 11.06.2018 року виконувати самостійно.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Волинської області через Ковельський міськрайонний суд відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Копію вироку, після його проголошення, негайно вручити обвинуваченій та прокурору.
Головуючий: ОСОБА_1