і м е н е м У к р а їн и
19 грудня 2018 року м. Дніпросправа № 808/651/18
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.
суддів: Білак С.В., Юрко І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12.09.2018 р. (суддя Татаринов Д.В., повне судове рішення складено 17.09.2018 р.) в справі № 808/651/18 за позовом ОСОБА_2 до Департаменту освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності, стягнення заборгованості та моральної шкоди,
ОСОБА_2 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати недоплаченої частини суми матеріальної допомоги для оздоровлення при наданні щорічних відпусток та невиплати сум матеріальних допомог за повних два роки служби на вирішення соціально-побутових питань за 2009-2011 роки, в розмірі середньомісячної заробітної плати; стягнути частину недоплачених сум матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні оплачуваної відпустки у вересні 2009 року в сумі 364,37 грн. та у червні 2010 року в сумі 447,94 грн.; стягнути суми матеріальних допомог для вирішення соціально-побутових питань за повних два роки служби у розмірі 2 908,00 грн.; стягнути середній заробіток за весь час затримки при звільненні (недоплачених сум матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні оплачуваної відпустки та сум матеріальних допомог для вирішення соціально-побутових питань) по день фактичного розрахунку, із урахуванням середньоденного заробітку 69,23 грн. та з урахуванням пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», яким встановлено, що при підвищенні тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації, розрахунок середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення: за 2011 рік - 231 робочий день х69,23 грн.=15992,13 грн.; за 2012 рік - 251 робочий день х69,23 грн.=17376,73 грн.; за 2013 рік - 251 робочий день х69,23 грн.=17376,73 грн.; за 2014 рік - 251 робочий день х69,23 грн.=17376,73 грн.; за 2015 рік - 250 робочих днів х69,23 грн.=17307,5 грн.; за 2016 рік - 251 робочий день х69,23 грн.=17376,73 грн.; за 2017 рік - 248 робочих днів х69,23 грн.=17169,04 грн.; за 2018 рік: січень - 21 робочий день; лютий - 20 робочих днів; березень 21 робочий день; разом - 62 робочих дні х69,23 грн.=4292,26 грн., загальна заборгованість - 127988,16 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача суму моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що при звільненні позивача з посади головного спеціаліста сектора вищої освіти та інформаційного забезпечення управління освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації 31 січня 2011 року відповідачем не здійснено усіх належних позивачу виплат при звільненні, а саме не виплачено недоплачену частину суми матеріальної допомоги для оздоровлення при наданні щорічних відпусток, не виплачено суми матеріальних допомог за повних два роки служби на вирішення соціально-побутових питань за 2009-2011 роки в розмірі середньомісячної заробітної плати. Позивач вважає, що матеріальна допомога для оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань входить до системи оплати праці державного службовця.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 12.09.2018 р. в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення з підстав неправильного застосування норм матеріального права, ухвалити нове рішення про задоволення позову. Вказує на необґрунтований висновок суду першої інстанції, що виплата матеріальної допомоги є правом керівника, не зважаючи на те, що ці виплати є складовою частиною заробітної плати.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв'язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить до висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до витягу з наказу №98-К по управлінню освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації від 21 грудня 2008 року ОСОБА_2 з 08 січня 2009 року призначено на посаду головного спеціаліста сектору вищої освіти та інформаційного забезпечення, та присвоєно 13 ранг державного службовця.
Наказом від 19 січня 2011 року ОСОБА_2 з 31 січня 2011 року звільнено з посади головного спеціаліста сектору вищої освіти та інформаційного забезпечення за власним бажанням.
Позивачем подано до Департаменту освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації інформаційний запит від 18 січня 2018 року, на який відповідачем надано відповідь від 26 січня 2018 року №ІЗ-05/03.2-27/М та довідку про складові заробітної плати з 08 січня 2009 року по 31 січня 2011 року.
Крім того, позивачем подано до Департаменту освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації інформаційний запит від 31 січня 2018 року щодо прийняття рішення про нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період роботи з 08 січня 2009 року по 31 січня 2011 року, на який відповідачем надано відповідь від 06 лютого 2018 року №ІЗ-08/03.2-27/М, у якій зазначено, що накази про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2009-2011 роках не видавалися, оскільки матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань позивачу не виплачувалась.
Довідкою про складові заробітної плати з 08 січня 2009 року по 31 січня 2011 року підтверджено, що позивачу за 2009 рік виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення при наданні оплачуваної відпустки у загальній сумі 1050 грн., посадовий оклад у 2009 році складав 1050 грн.
За 2010 рік згідно з довідкою про складові заробітної плати з 08 січня 2009 року по 31 січня 2011 року позивачу виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення при наданні оплачуваної відпустки у загальній сумі 1050 грн., посадовий оклад у 2010 році складав 1050 грн.
За 2011 рік матеріальна допомога на оздоровлення при наданні оплачуваної відпустки позивачу не виплачувалась, оскільки згідно вказаної довідки позивачу оплачувана відпустка не надавалась.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що Департаментом освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації дотримано приписи статті 35 Закону України «Про державну службу» при виплаті позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні оплачуваної відпустки за 2009 та 2010 роки.
Стосовно виплати матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань суд першої інстанції вказав, що на час проходження позивачем служби та звільнення з управління освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації у відповідача відсутній безумовний обов'язок здійснювати виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, законодавчо встановлено лише право здійснювати такі виплати, а з урахуванням неподання позивачем заяв про виплату зазначеного виду матеріальної допомоги, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість вимог в цій частині.
Зважаючи на те, що інші позовні вимоги є похідними від позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу недоплаченої частини суми матеріальної допомоги для оздоровлення при наданні щорічних відпусток та невиплати сум матеріальних допомог за повних два роки служби на вирішення соціально-побутових питань за 2009-2011 роки, в розмірі середньомісячної заробітної плати, суд першої інстанції відмовив у задоволенні іншої частини позову.
Суд вважає такий висновок обґрунтованим, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 працював на посаді головного спеціаліста сектору вищої освіти та інформаційного забезпечення управління освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації з 08 січня 2009 року по 31 січня 2011 року, позивачу присвоєно 13 ранг державного службовця.
Позивачем подано до Департаменту освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації інформаційний запит від 18 січня 2018 року, на який відповідачем надано відповідь від 26 січня 2018 року №ІЗ-05/03.2-27/М та довідку про складові заробітної плати з 08 січня 2009 року по 31 січня 2011 року.
Крім того, позивачем подано до Департаменту освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації інформаційний запит від 31 січня 2018 року щодо прийняття рішення про нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період роботи з 08 січня 2009 року по 31 січня 2011 року, на який відповідачем надано відповідь від 06 лютого 2018 року №ІЗ-08/03.2-27/М, у якій зазначено, що накази про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2009-2011 роках не видавалися, оскільки матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань позивачу не виплачувалась.
Довідкою про складові заробітної плати з 08 січня 2009 року по 31 січня 2011 року підтверджено, що позивачу за 2009 рік виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення при наданні оплачуваної відпустки у загальній сумі 1050 грн., посадовий оклад у 2009 році складав 1050 грн.
За 2010 рік згідно з довідкою про складові заробітної плати з 08 січня 2009 року по 31 січня 2011 року позивачу виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення при наданні оплачуваної відпустки у загальній сумі 1050 грн., посадовий оклад у 2010 році складав 1050 грн.
За 2011 рік матеріальна допомога на оздоровлення при наданні оплачуваної відпустки позивачу не виплачувалась, оскільки згідно вказаної довідки позивачу оплачувана відпустка не надавалась.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини на час їх виникнення регулювались Законом України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII (далі - Закон № 3723-ХІІ), відповідно до частин 6, 7 статті 33 якого державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.
За приписами частини 1 статті 35 Закону № 3723-ХІІ державним службовцям надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу.
Частиною 1 статті 35 закону № 3723-ХІІ встановлено розмір допомоги для оздоровлення при наданні оплачуваної щорічної відпустки у розмірі посадового окладу.
Підпунктом 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, надано право керівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, у межах затвердженого фонду оплати праці надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу).
Як зазначено вище, довідкою про складові заробітної плати за період з 08.01.2009 р. по 31.01.2011 р. підтверджено, що позивачу за 2009 рік виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення при наданні оплачуваної відпустки у загальній сумі 1050 грн., посадовий оклад у 2009 році складав 1050 грн.; за 2010 рік позивачу виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення при наданні оплачуваної відпустки у загальній сумі 1050 грн., посадовий оклад у 2010 році складав 1050 грн.; за 2011 рік матеріальна допомога на оздоровлення при наданні оплачуваної відпустки позивачу не виплачувалась, оскільки оплачувана відпустка не надавалась.
Відтак, є правильним висновок суду першої інстанції, що відповідачем дотримано приписи статті 35 Закону № 3723-ХІІ при виплаті позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні оплачуваної відпустки за 2009 та 2010 роки.
За приписами частини 7 статті 33 Закону № 3723-ХІІ умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.
Виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань також регулюється постановою № 268.
Як вказано вище, підпунктом 3 пункту 2 постанови № 268 передбачене право керівників органів у межах затвердженого фонду оплати праці надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу).
Судом встановлено, що позивач не звертався до відповідача із заявами про надання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань.
Оскільки виплата матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань здійснюється за заявою працівника, а у відповідача відсутній імперативний обов'язок з виплати такого виду допомоги, суд погоджує висновок суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог в цій частині.
Також є правильним зазначення судом першої інстанції, що інші позовні вимоги є похідними від позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу недоплаченої частини суми матеріальної допомоги для оздоровлення при наданні щорічних відпусток та невиплати матеріальної допомоги за повних два роки служби на вирішення соціально-побутових питань за 2009-2011 роки, в розмірі середньомісячної заробітної плати, відповідно, такі вимоги не підлягають задоволенню.
Суд вважає необґрунтованими доводи позивача про неврахування судом першої інстанції, що виплата матеріальної допомоги як складової частини заробітної плати є обов'язком роботодавця, оскільки судом не встановлено факту відмови з боку відповідача у виплаті матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, а не здійснення зазначених виплат обумовлена неподанням саме позивачем відповідних заяв.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Оскільки ця справа стосується питання прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, а позивач не є службовою особою, яка у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займає відповідальне та особливо відповідальне становище, ця справа є справою незначної складності у розумінні п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України в редакції, яка діє з 15.12.2017 р. та підлягає застосуванню судом апеляційної інстанції відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12.09.2018 р. в справі № 808/651/18 залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12.09.2018 р. в справі № 808/651/18 за позовом ОСОБА_2 до Департаменту освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності, стягнення заборгованості та моральної шкоди залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 19.12.2018 р. та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 19.12.2018 р.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя С.В. Білак
суддя І.В. Юрко