27.11.2018
Справа №489/3668/18
Провадження №2/489/1941/18
27 листопада 2018 року м. Миколаїв
Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого - судді Румянцевої Н.О.,
із секретарем судових засідань - Животовою А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя набутого у шлюбі,
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, яким просив поділити житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами № АДРЕСА_2, який набутий ними за період перебування у шлюбі, визначивши по ? частки кожному; припинити право власності на ? частки ОСОБА_3 на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами № АДРЕСА_2; визнати за ОСОБА_5 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами № АДРЕСА_2; стягнути з ОСОБА_5 на його користь компенсацію вартості ? частки у спільному майні подружжя в розмірі 41000 грн. 00 коп. Посилаючись на те, що вищевказаний житловий будинок був придбаний в період шлюбу за спільні кошти, який був оформлений на нього. На даний час в даному житловому будинку проживає відповідачка з неповнолітніми дітьми та своєю матір'ю, нею були здійсненні поліпшені житлові умови та переоформлення прибудинкової земельної ділянки площею 0,0826 га.
22 жовтня 2018 року позивач заявив клопотання про зменшення позовних вимог, а саме відмовився від позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_5 на його користь компенсацію вартості ? частки у спільному майні подружжя в розмірі 41000 грн. 00 коп. Посилаючись на те, що відповідачка компенсувала йому частку у спільному майні.
З'ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.
Сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 03 квітня 1991 року по 19 березня 2010 року, підтвердженням чого є свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3.
Від шлюбу мають неповнолітню доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Позивач посилається на те, що за час шлюбу сторони придбали житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами № АДРЕСА_2.
За договором купівлі-продажу від 28.04.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрованого в реєстрі за № 1323, продавці - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 продали, а покупець - ОСОБА_3 купив у власність житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та з прилеглою земельною ділянкою, що знаходиться за тією ж адресою та на якій розташована вищевказана нерухомість, цільове використання земельної ділянки - будівництво та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та сплатив за цю нерухомість обумовлену грошову суму.
Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, сформованої 22.10.2018 року, ОСОБА_5, на праві приватної власності належить житловий будинок № АДРЕСА_2 на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Миколаєва про затвердження мирової угоди від 22.07.2010 року по справі № 2-4198.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 липня 2010 року визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за якою: ОСОБА_3 визнає, що житловий будинок та земельна ділянка, площею 0,0826 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, були придбані за 123177 доларів США, з яких 85000 доларів США належать особисто ОСОБА_5 та були її особистою власністю, а загальні спільні кошти подружжя в придбанні цього нерухомого майна склали 47 177 доларів США. ОСОБА_3 погоджується при визначенні його частини у спільному майні подружжя врахувати інтереси двох доньок, які залишаються проживати з ОСОБА_5, одна з яких - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 є малолітньою, а друга - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3 є студенткою ВУЗу за контрактною формою навчання, тому ОСОБА_3 згоден на збільшення частини позивачки в спільному майні до 2/3 частин. Сторони дійшли обопільної домовленості про те, що частина ОСОБА_5 в житловому будинку та земельної ділянки складає 9/10 частин, а ОСОБА_3 по 1/10 частині. ОСОБА_3 згоден в рахунок компенсації за належну йому 1/10 частину житловою будинку та таку ж частину земельної ділянки за вказаною адресою, отримати від позивачки ОСОБА_5 майно на суму 12 825 доларів США. або 102 600грн.
Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 27 грудня 2011 року ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22.07.2010 року скасовано, справу повернуто до того ж суду для продовження розгляду.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 липня 2012 року позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про поділ майна залишено без розгляду за заявою позивача.
Дана ухвала суду набрала законної сили.
Земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_5 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4 (а.с. 11).
Статтею 60 Сімейного кодексу України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
За нормами сімейного законодавства, умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя (ч. 3 ст. 61 та ч. 4 ст. 65 Сімейного кодексу України).
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 Сімейного кодексу України та статтею 372 Цивільного кодексу України.
Приписами статті 69 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
За ч. 2 цієї статті, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Згідно із ч. 1 та ч. 2 ст. 71 Сімейного кодексу України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
За змістом ч. 4 та ч. 5 вказаної статті, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Положеннями ч. 2 ст. 372 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
У відповідності з ч. 3 ст. 372 Цивільного кодексу України, у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Згідно роз'яснень, що містяться в п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Пунктом 24 цієї Постанови роз'яснено, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Верховний Суд України в постанові від 11 березня 2015 року в справі №6-211цс14 дійшов до висновку, що під час вирішення спору щодо поділу майна частка кожного з подружжя в спільному майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін у придбане майно, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання майна вкладено, крім спільних коштів, кошти, що належали одній зі сторін, то частка в цьому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.
Правовою позицією Верховного Суду України, висловленої в постанові від 01 липня 2015 року в справі №6-612цс15, передбачено, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові від 16 грудня 2015 року в справі №6-2641цс15, в постанові від 05 квітня 2017 року в справі №6-399цс17.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Оцінюючи всі зібрані по справі докази, враховуючи те, що вищезазначене майно було придбане сторонами за час шлюбу, за спільні кошти та є об'єктом права спільної сумісної власності.
Відповідно до ч.1 ст.356 Цивільного кодексу України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 Цивільного кодексу України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування і розпорядження спільною частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток, співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.
За змістом зазначеної норми закону припинення права особи на частку у спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених п.1, 2, 3 ч.1 ст.365 Цивільного кодексу України випадку, але в тому разі, коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 02.07.2014 року у справі №6-68 цс14, право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні.
За ч.2 ст.365 ЦК України, суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України висловленою в постанові від 24.02.2016 року № 6-2784цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, процедура внесення суми відшкодування вартості частини майна на депозит суду, з одного боку, є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на частку у спільному майні, а з іншого боку, є технічною функцією щодо забезпечення виконання позивачем у справі своїх зобов'язань перед відповідачем.
Сторони домовились про виплату компенсації в позасудовому порядку, про що свідчать пояснення позивача та відмова від позовної вимоги щодо стягнення компенсації за частку у спільному майні у зв'язку з її виплатою.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.
Вимоги про розподіл судових витрат позивачем не ставилось, тому судові витрати пов'язані з розглядом цивільної справи покладаються на сторони відповідно до їх фактичного понесення.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 141, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя набутого у шлюбі - задовольнити.
Поділити житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами № АДРЕСА_2, виділивши у користуванні за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по ? частки кожному.
Припинити право власності на ? частку ОСОБА_3 на житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами № АДРЕСА_2.
Визнати за ОСОБА_4 право власності на цілий житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами № АДРЕСА_2.
Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У відповідності з п. 15.5 Розділу ХІІІ Перехідних Положень Цивільного процесуального кодексу України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ленінський районний суд міста Миколаєва або в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Позивач: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідач: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, РНОКПП НОМЕР_2, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2
Суддя Ленінського районного
суду міста Миколаєва Н.О. Рум'янцева
Повний текст судового рішення складено «21» грудня 2018 року.