Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
про закриття провадження у справі
18.12.2018 № 2040/7640/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Мороко А.С.,
за участю секретаря судового засідання - Кікояна Г.О.,
представника позивача - ОСОБА_1,
розглянувши в загальному порядку у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Харкові адміністративну справу № 2040/7640/18 за позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора Відділу реєстраційних послуг Зміївської міської ради Калініної Людмили Миколаївни, треті особи: ОСОБА_4, публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_2 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії державного реєстратора Зміївської міської ради Харківської області Калініної Людмили Миколаївни щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк";
- зобов'язати державного реєстратора Зміївської міської ради Харківської області Калініної Людмили Миколаївни скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк".
18 грудня 2018 року судом на обговорення поставлено питання щодо закриття провадження у справі, оскільки спір у справі № 2040/7640/18 не є пубічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, а має розглядатись в порядку цивільного судочинства.
Представник позивача в судове засідання прибув, проти закриття провадження у справі заперечував та зазначив, що дана справа має розглядатись саме в порядку адміністративного судочинства.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Треті особи в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Кошель Т.В., 19.07.2005 за № 1911, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 19.07.2005, номер витягу 1243243, ОСОБА_2 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1.
24.09.2008 між позивачем та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "УКРСОЦБАНК" укладено договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_2 виступила майновим поручителем та передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.
Договір іпотеки укладений в якості забезпечення зобов'язань позичальника за основним договором - ОСОБА_4, яка 24.09.2008 з акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "УКРСОЦБАНК" уклала договір про надання відновлюваної кредитної лінії № 812/09-27/4/8-054.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, складеного станом на 06.09.2018 власником квартири АДРЕСА_1 зазначено ПАТ "Укрсоцбанк" на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 40738383 від 20.04.2018.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, сформованого станом на 18.12.2018 власником квартири АДРЕСА_1 вказано ОСОБА_6 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 44459721 від 06.12.2018.
Положеннями пункту 1 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Згідно пунктом 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, іншим суб'єктом при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Поряд з цим, суд звертає увагу на наступне.
За правилами пункту 1 частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
З наведеного слідує, що адміністративні суди правомочні розглядати спори щодо правомірності прийняття суб'єктами владних повноважень або їх посадовими особами рішень про державну реєстрацію права власності, однак, за відсутності спору про право власності на об'єкт нерухомого майна.
Так, в межах адміністративної юрисдикції суд надає оцінку правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій, зокрема, перевіряє дотримання державним реєстратором законодавства при здійсненні реєстраційної дії, однак, не може вирішувати спір про наявність або відсутність у особи права на об'єкт нерухомого майна, правомірність набуття якого не визнається та оспорюється іншими особами.
Натомість, вирішення даного спору потребує вирішення судом спірного питання стосовно правомірності підстав та законності набуття права власності на квартиру АДРЕСА_1.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, аналогічна позиція викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №802/1792/17-а (провадження №11-109апп18) (http://reyestr.court.gov.ua/Review/73054799) за позовом ОСОБА_3 до державного реєстратора приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої Оксани Миколаївни про визнання протиправним та скасування рішення за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року (суддя Воробйова І.А.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року (у складі колегії суддів: Смілянця Е.С., Сушка О.О., Залімського І.Г.), в якій зазначено, зокрема, що неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Враховуючи те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов'язані із реєстрацією майнових прав, невиконанням умов цивільно-правової угоди, що випливають із договірних відносин, то за таких обставин спір у цій справі не є публічно-правовим і не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. &?а;…&?п; фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, тоді як визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Разом з тим, суди повинні дотримуватися встановлених процесуальними законами правил підсудності та підвідомчості спорів, враховувати, що тільки права, свободи та законні інтереси учасників правовідносин, які виникають із визначених законом підстав та інших юридичних фактів, підлягають судовому захисту в передбачений законом та/або договором спосіб.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що в даній справі виник спір про право власності на квартиру АДРЕСА_1, а тому, спірні правовідносини носять не публічний, а приватно - правовий характер та вирішення даного спору не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Таким чином, виходячи із суб'єктного складу сторін та предмету спору, суд приходить до висновку, що даний спір має розглядатись загальним судом в порядку цивільного судочинства згідно правил підсудності, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з частиною 1 статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у даній справі.
Відповідно до частини 2 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Суд зазначає, що позивачем сплачений судовий збір у розмірі 1409,60 грн, що підтверджується квитанцією № 0.0.1132750057.1 від 14.09.2018.
Відповідно до норм частини 2 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Тобто, вказаною нормою чітко передбачено, що у разі закриття провадження у справі, судові витрати повертаються з бюджету.
Враховуючи те, що суд прийшов до висновку про закриття провадження у справі, суд вважає за необхідне повернути сплачений судовий збір позивачу з бюджету України.
Керуючись ст. 47, 189, 194, 238, 241, 246, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Закрити провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 (місце проживання - АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) до державного реєстратора Відділу реєстраційних послуг Зміївської міської ради Калініної Людмили Миколаївни (місцезнаходження - вул. Адміністративна, буд. 2, м. Зміїв, Харківська область, 63404), треті особи: ОСОБА_4 (місцезнаходження - АДРЕСА_4), публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (місцезнаходження - вул.Ковпака, буд.29, м. Київ, 03150, ідентифікаційний код - 00039019) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Повернути ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) з Державного бюджету України (УК Основ"ян/мХар Основ"янсь/22030101, код 37999628, банк отримувача - Казначейство України, код банку - 899998, рахунок - 34318206084012) судовий збір в розмірі 1409 (одна тисяча чотириста дев'ять) грн 60 коп., сплачений згідно квитанції № 0.0.1132750057.1 від 14.09.2018.
Роз'яснити позивачу, що дана справа підлягає розгляду загальними судами у порядку, визначеному нормами Цивільного процесуального кодексу України.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст ухвали виготовлено 19 грудня 2018 року.
Суддя А.С. Мороко