вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua
"17" грудня 2018 р. Справа№ 910/9803/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Чорногуза М.Г.
Суліма В.В
за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л.,
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 17.12.2018
за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Енергосвіт"
на рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2018 (дата складання та підписання повного тексту рішення - 24.09.2018)
у справі № 910/9803/18 (суддя - Трофименко Т.Ю.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Санбум"
до Приватного підприємства "Енергосвіт"
про стягнення заборгованості у розмірі 254 342,01 грн,
Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Короткий зміст заявлених вимог та рух справи
У липні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Санбум" (надалі також - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного підприємства "Енергосвіт" (надалі також - відповідач про стягнення заборгованості у розмірі 254 342,01 грн.
Позовні вимоги про стягнення заборгованості обґрунтовано порушенням відповідачем зобов'язань з оплати товару за договором поставки № 01/03-17 від 01.03.2017 (далі - Договір), за наступними видатковими накладними: № 37 від 14.03.2018 на суму 78 866,50 грн., № 38 від 14.03.2018 на суму 88 594,50 грн., № 39 від 20.03.2018 на суму 84 414,52 грн.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2018 позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватного підприємства "Енергосвіт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Санбум" борг у розмірі 251 875 (двісті п'ятдесят одна тисяча вісімсот сімдесят п'ять) грн. 52 коп., 3% річних у розмірі 2 297 (дві тисячі двісті дев'яносто сім) грн 69 коп., інфляційні у розмірі 168 (сто шістдесят вісім) грн. 80 коп. та судовий збір у розмірі 3 815 (три тисячі вісімсот п'ятнадцять) грн. 13 коп.
Рішення обґрунтовано тим, що матеріалами справи підтверджується виконання умов Договору позивачем з поставки відповідачу товару на загальну суму 251 875,52 грн., а відповідачем в свою чергу було прийнято цей товар, що підтверджується видатковими накладними № 37 від 14.03.2018 на суму 78 866,50 грн., № 38 від 14.03.2018 на суму 88 594,50 грн., № 39 від 20.03.2018 на суму 84 414,52 грн., які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень та заперечень, проте, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження оплати відповідачем поставленої продукції за вказаним накладними позивачу в розмірі 251 875,52 грн.
3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду та межі апеляційного перегляду рішення суду
07.11.2018 відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Господарського суду Києва від 19.09.2018 у справ №910/9803/18 та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову Товариству з обмеженою відповідальністю «Санбум» до Приватного підприємства «Енергосвіт» про стягнення заборгованості у розмірі 254342 грн. 01 коп. в частині стягнення 152 055,25 грн. відмовити.
Тобто, рішення оскаржено лише в частині стягнення 152 055,25 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2018 було відновлено Приватному підприємству «Енергосвіт» пропущенний строк на подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадженя за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Енергосвіт» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2018, запропоновано учасникам провадження надати відзиви та заперечення на відзив, встановлено строк для подачі відповідних заяв, скаргу призначено до розгляду, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2018 у справі №910/9803/18.
В судове засідання 17.12.2018 з'явились представники позивача та відповідача.
Представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати частково. Представники позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив та просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених в них доводів
Приватне підприємство «Енергосвіт» в апеляційній скарзі не погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, виходячи з того, що, на його думку, суд першої інстанції припустив, що оплачувалась інша продукція за спірним договором.
Також скаржник обґрунтовує скаргу тим, що Відповідачем проведено оплату за Договором у розмірі 149 588,76 грн., а саме:
- 30 000,00 грн. платіжним дорученням №318 від 19.04.17;
- 44 478,55 грн. платіжним дорученням № 327 від 16.05.17;
- 10 000,00 грн. платіжним дорученням № 425 від 16.05.17;
- 9 816.01 грн. платіжним дорученням № 426 від 16.05.17;
- 55 294,20 грн. платіжним дорученням № 619 від 11.07.17.
Таким чином, на думку апелянта, заборгованість за поставлену за трьома Специфікаціями сировину для кріпильних робіт d114-19 L4 м обсягом 118,499 мЗ (видаткові накладні № 38 від 14 березня 7018 року та № 39 від 20 березня 2018 року) на суму 173 009.02 грн. має складати 23 420,26 грн. (173 009,02 - 149 588,76), також підлягає оплаті Пиловник сосна, сорт II, III d114-19 L4 м на суму 78 866,50 грн., поставлений за видатковою накладною № 37 від 14 березня 2018 року.
5. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Позивачу ухвалою від 14.11.2018 було запропоновано надати відзив та встановлено строк для подачі відповідної заяви.
Проте, під час апеляційного провадження відзиву на апеляційну скаргу не надано.
6. Фактичні обставини, неоспорені сторонами, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції
01.03.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Санбум" (постачальник) та Приватним підприємством "Енергосвіт" (покупець) укладено Договір поставки № 01/03-17, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язуються поставити у власність покупця продукцію, а покупець - прийняти та оплатити продукцію, найменування (номенклатура, асортимент), кількість, строки поставки, місце поставки та інші характеристики якої зазначені у Специфікаціях до договору.
Відповідно до п. 2.2 Договору, загальна кількість продукції, яка реалізується за даним Договором протягом його дії, визначається кількістю продукції, вказаної у видаткових накладних.
За приписами п.п. 3.1, 3.2 Договору, оплата продукції проводиться шляхом перерахування покупцем грошових коштів платіжним дорученням на розрахунковий рахунок постачальника на підставі рахунку-фактури. Умови оплати - оплата здійснюється протягом 10-ти робочих днів з моменту поставки продукції.
Пунктом 12.1 Договору передбачено, що останній набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2017, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх здійснення.
Специфікацією № 1 від 01.03.2017 до Договору сторонами погоджено: найменування товару - сировина для кріпильних робіт d 14-19 L 4м, обсяг - 60, сума з ПДВ - 60 000,00 грн, період постачання - березень 2017 р.
Специфікацією № 2 від 25.03.2017 до Договору сторонами погоджено: найменування товару - сировина для кріпильних робіт d 14-19 L 4м, обсяг - 61, сума з ПДВ - 59 597,00 грн, період постачання - березень 2017 р.
Специфікацією № 3 від 05.03.2018 до Договору сторонами погоджено: найменування товару - пиловник сосна, сорт ІІ, ІІІ, d 14-19 L 4м, обсяг - 55, сума з ПДВ - 80 300,00 грн; найменування товару - сировина для кріпильних робіт ш.п., d 14-19, L 4м, обсяг - 120, сума з ПДВ - 175 200,00 грн; період постачання - березень 2018 р.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач поставляв товар, а відповідач, в свою чергу, приймав товар, що підтверджується такими видатковими накладними: № 37 від 14.03.2018 на суму 78 866,50 грн., № 38 від 14.03.2018 на суму 88 594,50 грн., № 39 від 20.03.2018 на суму 84 414,52 грн.
Як зазначалось, предметом позову по даній справі є стягнення заборгованості за Договором поставки № 01/03-17 з Приватного підприємства "Енергосвіт" у розмірі 251 875, 52 грн., 3% річних у розмірі 2 297,69 грн., інфляційні у розмірі 168, 80 грн. за вищенаведеними накладними.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач не розрахувався за поставлений товар за вказаними накладними, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем у загальному розмірі 251 875,52 грн. Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за Договором у розмірі 251 875,52 грн, а також інфляційні у розмірі 168,80 грн та 3% річних у розмірі 2 297,69 грн.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у розмірі 152 055,25 грн., відповідач у суді першої інстанції посилався на здійснення ним часткової оплати поставленої продукції за Договором на суму 149 588,76 грн. Фактично з цих же підстав було подано апеляційну скаргу.
7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства
Приписами статті 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 671 Цивільного кодексу України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами.
Статтями 509, 510 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений законом чи договором строк, однобічна відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Згідно частини 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Статтею 662 Цивільного кодексу України зазначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивачем поставлявся відповідачу товар, зокрема, за специфікацією №3 від 05.03.2018, на загальну суму 251 875,52 грн., а відповідачем, в свою чергу, було прийнято цей товар, що підтверджується наступними видатковими накладними: № 37 від 14.03.2018 на суму 78 866,50 грн., № 38 від 14.03.2018 на суму 88 594,50 грн., № 39 від 20.03.2018 на суму 84 414,52 грн., які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень та заперечень.
Проте, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження оплати відповідачем поставленої продукції саме за вказаним накладними позивачу в розмірі 251 875,52 грн.
Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду доводи апелянта стосовно того, що ним частково було сплачено спірну заборгованість у розмірі 149 588,76 грн., на підтвердження якої відповідачем надано платіжні доручення № 318 від 19.04.2017, № 327 від 20.04.2017, № 425 від 16.05.2017, № 426 від 16.05.2017, № 619 від 11.07.2017, не приймає з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанії, Договором поставки № 01/03-17 від 01.03.2017 та Специфікаціями № 1, 2 до нього сторони передбачили поставку продукції у березні 2017.
Водночас, як вже зазначалось, п. 3.2 Договором сторони передбачили умови оплати - протягом 10-ти робочих днів з моменту поставки продукції, а не попередню оплату, як на цьому наполягав в апеляційній скарзі та у судовому засіданні 17.12.2018 представник апелянта.
Згідно з наданих відповідачем платіжних доручень № 318 від 19.04.2017, № 327 від 20.04.2017, № 425 від 16.05.2017, № 426 від 16.05.2017 у призначенні платежу міститься посилання на наступні рахунки: № 18 від 14.03.2017, № 19 від 14.03.2017, № 25 від 30.03.2017.
Апелянт ані суду першої інстанції, ані апеляційної інстанції не надав таких документів та не обґрунтовано неможливості їх надання з причин, що не залежали від сторони.
Тобто, з вказаних платіжних доручень колегія суддів не може дійти до висновку, що сплата відповідачем вказаних коштів за платіжними дорученнями № 318 від 19.04.2017, № 327 від 20.04.2017, № 425 від 16.05.2017, № 426 від 16.05.2017 була саме за договором поставки № 01/03-17 від 01.03.2017 за специфікацією № 3 від 05.03.2018 та підтверджують оплату товару, поставленого у березні 2018 року саме за видатковими накладними № 37 від 14.03.2018, № 38 від 14.03.2018, № 39 від 20.03.2018, з урахуванням призначення платежу та умов договору про оплату вже поставленої продукції. Тому доводи сторони, як необґрунтовані відхиляються.
Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.
Згідно з п. 21.1. ст. 21 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" ініціювання переказу проводиться, зокрема, шляхом подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа.
Відповідно до п.п. 8.1., 8.2. Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. Банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в документі на переказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку.
Пунктом 1.19. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 року № 22 (далі - Інструкція) передбачено, що банк не несе відповідальності за достовірність змісту платіжного доручення, оформленого клієнтом. Відповідальність за відповідність інформації, зазначеної в платіжному дорученні, суті операції, за якою здійснюється переказ, несе платник.
При цьому, відповідно до пункту 2.3. Інструкції про безготівкові розрахунки відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа несе особа, яка оформила цей документ і подала до обслуговуючого банку.
Відповідно до ст. 33.2 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним в документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється цей переказ.
Таким чином, обов'язок щодо правильного заповнення реквізитів та зазначення інформації розрахункового документа покладено на особу, яка оформила цей документ, а саме, в даному випадку, на Приватне підприємство "Енергосвіт".
Суд дійшов висновку, що подані відповідачем платіжні документи не підтверджують оплату товару, поставленого у березні 2018 року саме за видатковими накладними: № 37 від 14.03.2018, № 38 від 14.03.2018, № 39 від 20.03.2018 (спеціфікація №3 від 05.03.2018).
Також, колегія суддів додатково зазначає, що відповідач не обмежений в своєму праві звернутися до позивача з позовом у загальному порядку у разі, якщо його законні права порушено, зокрема не допоставлено товар за спеціфікаціями №1 від 01.03.2017 та №2 від 25.03.2017.
За наведених вище обставин судом встановлено, що відповідач порушив свої зобов'язання за Договором, не здійснив оплату поставленої продукції за специфікацією № 3 від 05.03.2018 та вищенаведеними накладними у повному обсязі, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 251 875,52 грн, факт існування якої належним чином доведений та відповідачем не спростований на стадії апеляційного перегляду.
З огляду на викладене позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Санбум" про стягнення 251 875,52 грн. основного боргу є обґрунтованими та такими, що вірно задоволені судом першої інстанції.
Неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків за договором поставки № 01/03-17 від 01.03.2017 призвело до прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо оплати вартості поставленого товару.
За прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання з сплати основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 2 297,69 грн, розрахованих за загальний період прострочення боржника з 28.03.2018 по 18.07.2018, та інфляційні втрати в розмірі 168,80 грн квітень-червень 2018 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013).
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат у розмірі 168,80 грн за період прострочки відповідачем оплати за Договором, колегія суддів погоджується з висновком першої інстанції, що ці вимоги підлягають задоволенню у заявленому позивачем обсязі, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд позбавлений можливості виходити самостійно за межі заявлених позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у здійсненому позивачем розрахунок 3% річних за період прострочки відповідачем оплати за Договором позивачем невірно визначено початок періоду прострочення за видатковими накладними № 37 від 14.03.2018, № 38 від 14.03.2018, № 39 від 20.03.2018 (який починається 29.03.2018 та 04.04.2018 відповідно), проте, оскільки заявлена до стягнення сума 3% річних у розмірі 2 297,69 грн. не виходить за межі самостійно розрахованої судом першої інстанції суми, ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі.
8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Зважаючи на викладене, Північний апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого суду про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Санбум".
Отже, керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ГПК - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
9. Судові витрати
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги по суті, понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (судовий збір) покладаються на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.
У зв'язку з залишенням рішення першої інстанції без змін, слід поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2018 у справі №910/9803/18, зупиненого ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2018.
Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Санбум" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2018 у справі №910/9803/18 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2018 у справі №910/9803/18 - залишити без змін.
3. Судові витрати, за перегляд рішення у суді апеляційної інстанції, покласти на Приватне підприємство "Енергосвіт".
4. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2018 у справі №910/9803/18.
5. Матеріали справи № 910/9803/18 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Дата складання повного тексту постанови - 21.12.2018.
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді М.Г. Чорногуз
В.В. Сулім