13 грудня 2018 р. м. ХарківСправа № 640/16533/17
Харківський апеляційний адміністративний суд
у складі колегії:
головуючого судді: Мінаєвої О.М.
суддів: Бартош Н.С. , Макаренко Я.М.
за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова на рішення Київського районного суду м. Харкова від 05.07.2018 по справі № 640/16533/17, суддя Сенаторов В.М., м. Харків
за позовом ОСОБА_2
до Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова
про зобов'язання призначити виплату пенсії за віком,
Позивач, ОСОБА_2, звернувся до суду з позовом до Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, в якому просив суд зобов'язати Київське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова призначити та виплачувати йому пенсію за віком з 20.04.2017 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність .
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 05.07.2018 по справі № 640/16533/17 адміністративний позов задоволено. Зобов'язано Київське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова призначити та виплачувати ОСОБА_2 пенсію за віком з 20.04.2017 р. у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
Відповідач, Київське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу. Свою незгоду з рішенням суду обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, та зазначає, що позивач при зверненні з заявою про призначення пенсії не надав оригіналів документів, які підтверджують його стаж, також у нього відсутня реєстрація на території України за місцезнаходженням відповідача. Просить суд апеляційної інстанції рішення Київського районного суду м. Харкова від 05.07.2018 по справі № 640/16533/17 скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив суд залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким позов залишити без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України. Позивач мешкав за адресою: АДРЕСА_1.
Позивач як громадянин України знаходиться на консульському обліку в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.
Станом на день розгляду справи пенсія позивачу не призначалась, відповідно, пенсійних виплат він не отримує.
З копій трудової книжки, диплому, довідок про заробітну плату для обчислення пенсії від 18.05.2015 встановлено, що при віці 64 роки і страховому стажі понад 15 років, позивач досяг усіх необхідних умов для призначення пенсії за віком, встановлених ч. 1 ст. 26 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
20 квітня 2017 року представник позивача, діючи на підставі нотаріальної довіреності, подав безпосередньо до Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова особисту заяву позивача про призначення пенсії, нотаріально посвідчену та апостильовану. Заява позивача була прийнята відповідачем разом із усіма необхідними оригіналами документів, які були надані для огляду та засвідчення копій, що підтверджується штампом відповідача від 20.04.2017 на супровідному листі (а.с. 53-55).
Листом Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова №1511-27/02 від 28.04.2017 року було відмовлено позивачу у призначенні пенсії, оскільки позивач не надав оригіналів документів, які підтверджують його стаж та його особу, у позивача відсутня реєстрація на території України за місцезнаходженням відповідача, та документ, що посвідчує особу позивача не відповідає порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії №22-1 від 25.11.2005 р.
Не погодившись з відмовою у поновленні виплати пенсії, позивач звернувся з позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності у позивача права на пенсію незалежно від країни постійного проживання, а також з того, що представник позивача звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії ОСОБА_2 у встановленому законом порядку, однак, відповідачем було незаконно прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком. У зв'язку з викладеним, судом першої інстанції зроблено висновок про зобов'язання відповідача призначити пенсію позивачу за віком з 20.04.2017 року у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації та компенсацією втрати чистини доходів.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині наявності у позивача права на призначення пенсії незалежно від країни постійного проживання, та, як наслідок, про неправомірність рішення відповідача щодо відмови в призначенні позивачу пенсії за віком, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Законі України "Про пенсійне забезпечення", якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.
У відповідності до ст. 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.
Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно з ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Статтею 51 цього Закону передбачено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп200 пункт 2 частини 1 статті 49, друге речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
В Рішенні Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп200 зазначено, що оспорюваними нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Відповідно до статті 152 частини 2 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, з 07.10.2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" з урахуванням Рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування".
Згідно ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_2 як громадянин України незалежно від країни свого проживання вправі користуватися конституційними правами, в тому числі й правом на пенсійне забезпечення.
Частиною 1 статті 44 та частиною 5 статті 45 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Відповідно до п. 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 р. за № 1566/11846 (далі по тексту - Порядок №22-1), заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
У свою чергу, за приписами пункту 1.6 і абзаців 1-4 пункту 1.7 Порядку №22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів.
Перелік документів, необхідний для призначення пенсії за віком передбачено пунктом 2.1 Порядку №22-1, за змістом якого до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, такі документи: 1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; 2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року N 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу); 3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 1, 3 до Положення); 4) документи про місце проживання (реєстрації) особи.
Згідно з абзацом 1 пункту 2.9 Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
За правилами пунктів 2.22 - 2.23 Порядку №22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.
Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.
Відповідно до положень пункту 4.1 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).
При прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності); 4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі (п.4.2 Порядку № 22-1).
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (п.4.3 Порядку № 22-1).
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (п.4.7 Порядку № 22-1).
Виходячи із системного аналізу наведених положень законодавства, яким врегульовано спірні відносини, особа, яка проживає за кордоном, має право на призначення пенсії, реалізація якого повинна здійснюватись у встановленому національним законодавством порядку визначеному, зокрема, у Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і затвердженого на виконання його положень Порядку №22-1.
При цьому, зазначеними нормативними актами передбачена можливість звернення за призначенням пенсії за віком через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
З матеріалів справи встановлено, що 20.04.2017 року до Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 надійшли нотаріально посвідчена та апостильована заява позивача про призначення пенсії та документи -довіреності, паспорт громадянина України ОСОБА_2 для виїзду за кордон - серії НОМЕР_1 від 19.01.2016 року, довідка про присвоєння ідентифікаційного коду, трудова книжка, довідка про заробітну плату № 45 від 18.05.2017 року (а.с.23-55).
Звернення представника позивача до Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова надійшло 20.04.2017 року, що підтверджується відбитком вхідного штампу відповідача (а.с.53).
Листом Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова №1511-27/02 від 28.04.2017 року було відмовлено позивачу у призначенні пенсії, оскільки позивач не надав оригіналів документів, які підтверджують його стаж та його особу, у позивача відсутня реєстрація на території України за місцезнаходженням відповідача, та документ, що посвідчує особу позивача, не відповідає Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії №22-1 від 25.11.2005 р. Зокрема, відповідачем зазначено, що поданий позивачем паспорт громадянина України для виїзду за кордон не може бути прийнятий за документ для призначення пенсії на території України. Таким документом, на думку відповідача, може бути лише національний паспорт.
В обґрунтування такого твердження відповідач послався на п.2.9, п.2.22 Порядку № 22-1.
Разом з тим, пунктом 2.1 Порядку № 22-1, який встановлює вичерпний перелік документів, які подаються для призначення пенсії, не передбачено подання документів про місце проживання (реєстрації) особи саме на території Україні.
Натомість, пунктом 2.25 Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про виплату пенсії у зв'язку з виїздом за кордон подається паспорт громадянина України для виїзду за кордон з відповідним записом про виїзд на постійне місце проживання за кордон, паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, та довідка або інший документ про зняття з реєстрації місця проживання в Україні.
Отже, цими нормами прямо передбачено можливість виплати пенсії особі, яка виїздить на постійне місце проживання за кордон, на підставі паспорту громадянина України для виїзду за кордон та довідки про зняття з реєстрації місця проживання в Україні.
Наведені положення свідчать про помилковість вимог відповідача щодо надання документів на підтвердження місця проживання (реєстрації) в Україні.
Виходячи зі змісту преамбули та ст.2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", цей Закон відповідно до Конституції України регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання на території України.
Враховуючи викладене, посилання відповідача на п.2.9, п.2.22 Порядку № 22-1 є безпідставними, а відмова у призначенні пенсії з посиланням на ненадання документів на підтвердження місця проживання (реєстрації) в Україні є необґрунтованою.
Натомість, згідно з ч.2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Як встановлено статтею 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Таким чином, зняття особи з реєстрації в Україні не позбавляє її громадянства України та права на отримання пенсії в Україні, якщо ця особа набула такого права, працюючи та сплачуючи страхові внески протягом встановленого законом строку, та досягнувши пенсійного віку.
Статтею 5 Закону України "Про громадянство України" встановлено, що документами, які підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Такий паспорт було надано представником ОСОБА_2 при зверненні до відповідача 20.04.2017 року.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на призначення пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.
Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постановах від 19.05.2015 року по справі № 21-168а15, від 06.10.2015 року по справі № 608/1189/14-а, висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 20.09.2018 по справі № 754/3047/17.
Отже, з урахуванням наведених положень законодавства, якими врегульовано спірні відносини, рішення ЄСПЛ, рішення Конституційного Суду України та з урахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_2, як громадянин України, який проживає за кордоном, не може бути позбавлений права на призначення пенсії у зв'язку з реєстрацією місця його проживання за межами території України.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення від 28.04.2017 року про відмову у призначенні пенсії позивачу, діяв необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення, без дотримання принципу рівності перед законом, тобто, з порушенням вимог ч.2 ст.2 КАС України. Оскаржуване рішення є таким, що суперечить вимогам законодавства та порушує право позивача на пенсійне забезпечення, а відтак, підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.1 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Між тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову в частині зобов'язання відповідача щодо проведення індексації і компенсації втрати частини доходів при призначенні пенсії, з наступних підстав.
Відповідно до частини 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2000р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000р. №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно ч. 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати" виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
За змістом наведених норм обов'язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати.
Строки виплати пенсії встановлені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до частини 1 статті 47 якого (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Колегія суддів зазначає, що наразі пенсію позивачу не призначено, жодних виплат на його користь Київським об'єднаним управління Пенсійного фонду України м. Харкова не проводилось.
Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушено відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
Отже, вимоги про зобов'язання здійснювати виплату пенсії з компенсацією втрати частини доходів є передчасними.
Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.07.2018 по справі 487/6923/16-а, від 10.07.2018 по справі № 404/6317/16-а, від 18.09.2018 по справі № 522/535/17.
Згідно із ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до абзацу 3 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі пенсії.
Враховуючи, що позивачу пенсія не призначалася та він її не отримував, а індексації підлягають тільки одержані доходи, тому колегія суддів вважає, що ця вимога також не обґрунтована, та не підлягає задоволенню.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, зобов'язавши відповідача щодо проведення індексації і компенсації втрати частини доходів при призначенні пенсії дійшов помилкового висновку, тому рішення суду першої інстанції у цій частині підлягає скасуванню.
Згідно із ч.ч. 1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції порушено норми матеріального справ, тому рішення Київського районного суду м. Харкова від 05.07.2018 в частині зобов'язання Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова проведення індексації і компенсації втрати частини доходів при призначенні пенсії ОСОБА_2 підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 05.07.2018 по справі № 640/16533/17 скасувати в частині зобов'язання Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова проведення індексації і компенсації втрати частини доходів при призначенні пенсії ОСОБА_2.
В іншій частині рішення Київського районного суду м. Харкова від 05.07.2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)О.М. Мінаєва
Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош Я.М. Макаренко
Повний текст постанови складено 20.12.2018 р.