Справа № 0640/3720/18
Головуючий у 1-й інстанції: Нагірняк М.Ф.
Суддя-доповідач: Гонтарук В. М.
20 грудня 2018 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Граб Л.С. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов'язання призначити та виплачувати доплату до пенсії,
В липні 2018 року позивач звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом до Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов'язання призначити та виплачувати доплату до пенсії.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
12 листопада 2018 року до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги.
12 грудня 2018 року від Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надійшло до суду клопотання про розгляд справи без їх участі.
Позивач в судове засідання не з'явилась, про час, день та місце розгляду справи повідомлена завчасно та належним чином. Причини неявки суду не відомі.
Положеннями статті 129 КАС України передбачено, що виклик (повідомлення) сторін про час, день та місце розгляду справи можливий шляхом надсилання тексту повістки електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
З матеріалів справи встановлено, що з метою належного та своєчасного повідомлення сторін у справі, секретарем судового засідання 07 грудня 2018 року було здійснено телефонні дзвінки за вказаними у адміністративній справі номерами телефонів, які були прийняті позивачем - Султановою О.О. та відповідачем - Житомирським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області, про що складено відповідну телефонограму.
Враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про день, час та місце апеляційного розгляду справи, а саме за 6 днів, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, про що 13.12.2018 року було винесено протокольну ухвалу.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у випадку неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, під час судового розгляду повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що остання задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що ОСОБА_2 з 18.09.1986 року перебуває на обліку в Житомирському управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію по інвалідності в розмірі пенсії за віком, призначену відповідно до Закону України " Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення".
Позивач неодноразово зверталась до відповідача з заявою про перерахунок її пенсії з урахуванням змін до законодавства та збільшення розміру прожиткового мінімуму.
Однак відповідач листами відмовляв в задоволенні вказаних заяв позивача.
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернулась до суду за захистом своїх порушених прав.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Колегія суддів погоджується з вказаним рішенням суду першої інстанції з огляду на настуне.
Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо порядку та умов надання пільг для ветеранів війни і членів їх сімей та щодо порядку та умов встановлення пенсій за особливі заслуги перед Україною та надбавок до пенсій регулюються правовими нормами Закону України "Про пенсії за особливі заслуги перед Україною" від 1 червня 2000 року N 1767-III (далі - Закон N1767-III) та нормами Закону України від 22 жовтня 1993 року N3551-XI "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон N3551-XI), в редакції що були чинні на день виникнення спору.
Відповідно до статті 15 Закону N3551-XI особам, на яких поширюється чинність цього Закону (стаття 10), надається, окрім іншого, пільга у вигляді підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії. Така пільга визначена у вигляді 25 та 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Розмір такого підвищення залежить від статусу померлої особи.
Судова колегія зауважує, що пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 25 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, лише членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, які не одружилися вдруге.
Тобто, законодавець прямо зазначає, що дружинам (чоловікам) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надала доказів того, що її померлий чоловік відповідно до вимог ст.7 Закону N3551-XI відносився саме до осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що вказана особа не відноситься до осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, а відноситься до учасника Другої світової війни, тому позивач, як дружина померлого може претендувати на підвищення до пенсії лише, як дружина учасника Другої світової війни .
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року (справа N 21-377а13), 30 вересня 2014 року (справа N 21-239а14), 20 січня 2015 року (справа N 21-528а15), де вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами статті 7 Закону N 3551-XII, суд вже висловлював правовий висновок про те, що не може вважатися інвалідом війни особа, інвалідність якої не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби в контексті статті 7 Закону N 3551-XII (під час воєнних дій).
У зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що доводи апелянта щодо наявності у неї права на отримання підвищення пенсії саме на 25 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність є помилковими.
Водночас, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідно до вимог статті 15 Закону N3551-XI позивач має право на таке підвищення пенсії лише на 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи апелянта, що їй протиправно не було встановлено надбавку за особливі заслуги перед Україною, з урахуванням 35 % прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, з огляду на наступне.
Законом України "Про пенсії за особливі заслуги перед Україною" (далі Закон N1767-III) чітко розмежовано пенсію за особливі заслуги, яка встановлюється як надбавка до розміру пенсії, на яку має право особа згідно із законом, та надбавку до пенсії непрацездатним особам, у разі смерті особи, яка мала право на пенсію за особливі заслуги.
Як вбачається з витягу із протоколу №5 від 10.09.2004 року засідання комісії із встановлення пенсій за особливі заслуги перед Україною, ОСОБА_2 з 15.03.2004 року була встановлена саме надбавка до пенсії у зв'язку із смертю годувальника (чоловіка) (а.с.44).
Тобто, суд зауважує, що позивач помилково ототожнює саму пенсію за особливі заслуги перед Україною із надбавкою у зв'язку із смертю особи, що мала право на таку пенсію. Однак, в даному випадку позивачу не встановлювалася сама пенсія за особливі заслуги перед Україною, а лише надбавка, у зв'язку із смертю чоловіка, який мав право на таку пенсію. Вказана надбавка встановлена відповідно до вимог ст.7 Закону N1767-III, в розмірі 21%, що становить 70 відсотків від надбавки до розміру пенсії, на яку мав право чоловік позивача, а тому дії відповідача щодо відмови позивачу у встановленні надбавки за особливі заслуги перед Україною, з урахуванням 35 % прожиткового мінімуму, всиновленого законом для осіб, які втратили працездатність є правомірними.
Надаючи оцінку доводам позивача, щодо наявності у неї права на підвищення до пенсії в розмірі 42 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом, для осіб, які втратили працездатність, але не менше 25 процентів, зумовлених вимогами постанови КМ України від 23 квітня 2012 р. N 327 колегія суддів зазначає слідуюче.
Постановою КМ України від 23 квітня 2012 року N 327 були внесені зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 р. N1381 "Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення" і підпункт 1 було викладено в такій редакції:
"1) членам сімей осіб, зазначених у пункті 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів Великої Вітчизняної війни, які не одружилися вдруге, для того, щоб розмір зазначеного підвищення становив 42 відсотки прожиткового мінімуму, встановленого законом, для осіб, які втратили працездатність".
При цьому, суд зауважує, що постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 р. N 112, та від 06.06.2018 р. N 445 були внесені зміни до Постановою КМ України від 23 квітня 2012 року N 327 відповідно до яких підпункт 1 пункту 3 вказаної постанови втратив чинність, так як був викладений в іншій редакції.
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що вимоги підпункту 1 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 р. N1381 не розповсюджуються на позивача.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що дії відповідача, є правомірними у зв'язку з чим адміністративний позов не підлягає задоволенню.
При цьому, апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені ст. 317 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню, оскільки доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Натомість оскаржуване рішення суду ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, та вірно застосовано судом як норми процесуального так і матеріального права, в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення адміністративного спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Граб Л.С. Біла Л.М.