Справа № 620/3710/18 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В.
20 грудня 2018 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Безименної Н.В.,
Кучми А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Палігіна Олександра Петровича на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Палігіна Олександра Петровича про скасування постанови,
У листопаді 2018 року позивач, ОСОБА_4, звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:
- скасувати винесену відповідачем постанову від 19.10.2018 ВП №57467421 про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 36938,01 грн.;
- стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в сумі 36938,01 грн. основної винагороди за виконавчим провадженням №57467421.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року адміністративний позов задоволено.
Скасовано постанову про стягнення з боржника основної винагороди від 19.10.2018 ВП №57467421, винесену Приватним виконавцем виконавчого округу Чернігівської області Палігіним Олександром Петровичем.
Стягнуто з Приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Палігіна Олександра Петровича на користь ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 36 938 (тридцять шість тисяч дев'ятсот тридцять вісім) грн. 01 коп. основної винагороди за виконавчим провадженням №57467421.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідачем, Приватним виконавцем виконавчого округу Чернігівської області Палігіним Олександром Петровичем, подано апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору, при цьому ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено вичерпний перелік підстав за яких не стягується виконавчий збір, а отже і основна винагорода приватного виконавця, в якому відсутня така підстава як повернення виконавчого документу за заявою стягувача.
У відповідності до ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Судом першої інстанції встановлено, що 19.10.2018 до відповідача від ПАТ "Укрсоцбанк" надійшла заява про відкриття виконавчого провадження з додатками, яка відповідала вимогам, встановленим Законом України "Про виконавче провадження" (а.с. 45-47).
19.10.2018 відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №57467421 на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А. від 31.10.2017 №25497, якою постановлено стягнути з ОСОБА_4 (боржник) на користь ПАТ "Укрсоцбанк" (стягувач) заборгованість, що виникла по договору кредиту №935/6-005 від 11.01.2007 в загальній сумі 369 380,16 грн. Також пунктом 3 вказаної постанови стягнуто з боржника основну винагороду приватного виконавця у розмірі 36 938,01 грн. (а.с. 48).
Крім того, 19.10.2018 відповідачем винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди за вчинення виконавчих дій в сумі 36 938,01 грн., постанову про арешт майна боржника та складено виклик приватного виконавця №1388 (а.с. 52, 54).
Вказані постанови та запит листами від 19.10.2018 за №1385, №1387 та №1391 направлені позивачу із рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, однак отримані ним не були, конверт повернувся з відміткою пошти "за закінченням встановленого строку зберігання" (а.с. 49-51, 53).
Також відповідачем здійснено організацію та проведення виконавчих дій для стягнення з боржника визначеної виконавчим документом заборгованості, а саме: внесено до відповідних реєстрів інформацію про державну реєстрацію обтяжень рухомого та нерухового майна ОСОБА_4 (а.с. 57-59); на адресу уповноважених органів направлено запити та вимоги про отримання інформації щодо майна, наявних банківських рахунків позивача, тощо (а.с. 60-79); винесено постанову про арешт коштів боржника від 24.10.2018 (а.с. 55-56).
29.10.2018 від стягувача на адресу відповідача надійшла заява про повернення виконавчого документа стягувачу (а.с. 80).
30.10.2018 приватним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження в сумі 964,99 грн., яка надіслана ОСОБА_4 листом від 30.10.2018 за №1500 (а.с. 83-84).
Також 30.10.2018 відповідачем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої, частини третьої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" (а.с. 91).
Одночасно, як вбачається з платіжного доручення №708, основна винагорода приватного нотаріуса в сумі 36 938,01 грн. 30.10.2018 стягнута із рахунку ОСОБА_4 в установі банку (а.с. 21).
У зв'язку з наведеним, 31.10.2018 ОСОБА_4 ознайомився з матеріалами виконавчого провадження, про що складено відповідний акт (а.с. 93), та дізнався про винесення відповідачем 19.10.2018 постанови про стягнення з нього основної винагороди приватного виконавця в сумі 36 938,01 грн.
Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив та зазначив, що за відсутності фактичного стягнення з боржника в примусовому порядку суми заборгованості, відсутні правові підстави для стягнення відповідачем з позивача основної винагороди в сумі 36 938,01 грн.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Статтею 26 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Крім того, відповідно до ч.5 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Статтею 42 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувача; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Частинами 2,4 статті 42 Закону визначено, що витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.
На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа.
Так, частиною 3 вказаної статті передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Питання організації виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню врегульовані також Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року N 512/5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за N 489/20802 (в редакції з 05.10.2016).
Відповідно до п.2 Розділу VІ зазначеної Інструкції витрати виконавчого провадження стягуються з боржника на підставі постанови виконавця про їх стягнення, у якій зазначаються види та суми витрат виконавчого провадження. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.
Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону.
У разі якщо при закінченні виконавчого провадження або поверненні виконавчого документа витрати виконавчого провадження не були стягнуті, постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновків, що стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо в процесі примусового виконання рішення без винесення відповідної постанови. Підставою для винесення постанови про стягнення виконавчого збору є повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1-4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто. При цьому, виконання постанови про стягнення виконавчого збору відбувається в порядку, передбаченому для примусового виконання виконавчих документів.
При цьому, частина третя статті 40 Закону №1404-VIII є спеціальною нормою, яка регулює окремі випадки стягнення виконавчого збору, а тому загальні правила встановлені частинами першою та другою статті 27 зазначеного закону не застосовуються
Тобто, якщо стягувач звернувся з заявою про повернення виконавчого документу відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII, то настають наслідки які передбаченні частиною третьою статті 40 Закону №1404-VIII, а саме - якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору.
Згідно ст.31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом. Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми. Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення.
Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця затверджено Постановою КМ України, від 08.09.2016р. № 643 "Про затвердження Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця" (далі - Постанова №643)
Пунктом 19 Постанови КМ України №643 встановлено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Отже, примусове виконання судового рішення розпочинається з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого документа, якщо інше не передбачено Законом. Під час вчинення виконавчих дій приватним виконавцем в постанові про відкриття виконавчого провадження зазначається про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню та стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом.
Судом першої інстанції встановлено, 19.10.2018 відповідачем винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди за вчинення виконавчих дій в сумі 36 938,01 грн.
30.10.2018 відповідачем винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу у відповідності до пункту 1 частини першої, частини третьої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" (а.с. 91).
Фактичне стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитом, не відбулось, що не заперечувалось сторонами в судовому засіданні.
30.10.2018 відповідно до платіжного доручення № 708, основна винагорода приватного виконавця в сумі 36 938,01 грн. стягнута із рахунку ОСОБА_4 в установі банку (а.с. 21).
Отже, за відсутності фактичного стягнення з боржника в примусовому порядку суми заборгованості, відсутні правові підстави для стягнення відповідачем з позивача основної винагороди в сумі 36 938,01 грн. на підставі постанови від 19.10.2018.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 до Приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Палігіна Олександра Петровича про скасування постанови.
Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Палігіна Олександра Петровича на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 20.12.2018.
Головуючий суддя Л.В.Бєлова
Судді Н.В.Безименна,
А.Ю.Кучма