ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
18 грудня 2018 року № 826/6568/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління
ДФС у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.06.2016 № 3834-13, та податкової вимоги від 26.12.2016 № 21390-17 та стягнення грошових коштів,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.06.2016 № 3834-13, визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 26.12.2016 № 21390-17 на суму 25 000, 00 грн. зі сплати транспортного податку з фізичних осіб, стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 30 750, 00 грн. на рахунок позивача.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.05.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 29.06.2016 № 3834-13 та податкову вимогу від 26.12.2016 № 21390-17 щодо податкового зобов'язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб». Позивач вважає, що вказані рішення прийнято з порушенням норм податкового законодавства, оскільки відсутня можливість здійснити розрахунок середньоринкової вартості автомобіля позивача станом на 01.02.2016, у зв'язку з відсутністю інформації вартості нового аналогічного автомобіля тієї ж комплектації станом на початок 2016 року.
Позивач зазначає, що він отримав податкову вимогу від 26.12.2016 № 21390-17, після чого звернувся до відповідача, який і повідомив йому, що у липні 2016 року ОСОБА_1 було надіслано податкове повідомлення-рішення зі сплати транспортного податку з фізичних осіб, яке ним не отримувалося.
Також, ОСОБА_1 посилається на ту обставину, що у його автомобіля фактичний середньорічний пробіг є вищим ніж їх нормативний, а отже середньоринкова вартість мусить зменшитися. Так, відповідно до Акту виконаних робіт № 0000024006 від 24.05.2016, складеним ДП «Ауді центр віпос» після здійснення технічного обслуговування автомобіля, його пробіг складав 44 679 км. на десятий місяць експлуатації автомобіля. Тобто фактичний середньорічний пробіг станом на 24.05.2016 був вищим ніж нормативний на 17 000 км.
Крім того, позивач посилається на те, що ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві не є належним органом ДФС, який адмініструє його податки та збори, у зв'язку з тим, що він з 07.08.2014 зареєстрований за адресою 08711, Київська область, Обухівський район, смт. Козин, пров. Рибальський, буд. 11/5.
Відповідачем подано до суду відзив, в якому зазначено, що згідно з п.п.267.2.1 п.267.2 ст.267 ПК України об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року. Таким чином, транспортний засіб, який належить позивачу на праві приватної власності є об'єктом оподаткування, а позивач платником транспортного податку. Враховуючи викладене, відповідач вважає, що податкове повідомлення-рішення від 29.06.2017 № 3834-13 є правомірним та складеним з урахуванням норм діючого законодавства.
Позивачем подано відповідь на відзив, у якому він посилається на те, що відповідачем не надано достовірних та достатніх доказів на підтвердження своїх заперечень, а також підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
29.06.2016 року ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві згідно підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України винесено податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 3834-13, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов'язання в розмірі 25 000, 00 грн. за платежем: транспортний податок з фізичних осіб, код платежу 18011001.
26.12.2016 ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкову вимогу № 21390-17, відповідно до якої позивача повідомлено про наявність податкового боргу у розмірі 25 000, 00 грн. транспортного податку з фізичних осіб; попереджено, що починаючи з 25.12.2016, на будь-яке майно платника податків, яке перебуває у його власності (господарському віданні або оперативному управлінні і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому, поширюється право податкової застави, а на суму податкового боргу нараховується пеня та штрафні санкції, визначені Податковим кодексом України; вимагається терміново сплатити суму податкового боргу, включаючи штрафні (фінансові) санкції (штрафи) та пеню, нараховану на нього (за їх наявності); застережено, що у разі несплати суми податкового боргу до платника податків будуть застосовані передбачені Податковим кодексом України заходи стягнення податкового боргу.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Перевіряючи правомірність прийняття оскаржуваних рішень, суд виходить із наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі - ПК України).
З 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року (далі - Закон), яким викладено у новій редакції статтю 267 Податкового кодексу України та введено в Україні новий місцевий податок на майно - транспортний податок.
Статтею 265 Податкового кодексу України визначено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Отже, транспортний податок є складовим податку на майно.
Відповідно до п.п.10.1.1 п. 10.1 ст. 10 Податкового кодексу України до місцевих податків належить податок на майно.
Як передбачено п.п. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Відповідно до п.п. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, станом на 1 січня податкового (звітного) року виходячи з марки, моделі, року випуску, об'єму циліндрів двигуна, типу пального. Щороку до 1 лютого податкового (звітного) року центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, на своєму офіційному веб-сайті розміщується перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, який повинен містити такі дані щодо цих автомобілів: марка, модель, рік випуску, об'єм циліндрів двигуна, тип пального.
У п. 267.4 ст. 267 Податкового кодексу України зазначено, що ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Як передбачено п.п. 267.5.1 п. 267.5 ст. 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
З огляду на вказані положення податкового законодавства у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, вбачається, що об'єктом оподаткування транспортного податку є легковий автомобіль, який одночасно відповідає двом критеріям, а саме: з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно); середньоринкова вартість становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Статтею 8 Закону України від 21.12.2016 «Про Державний бюджет України на 2016 рік» з 1 січня 2016 року установлено мінімальну заробітну плату в розмірі 1 378, 00 гривень.
Таким чином, платниками транспортного податку за 2016 рік є власники легкових автомобілів, середньоринкова вартість яких становить понад 1 033 500, 00 грн.
При цьому, вартість автомобіля має бути визначена центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 66 затверджено Методику визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів (далі за текстом - Методика), якою встановлено механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів (далі - автомобілі) для цілей віднесення таких автомобілів до об'єктів оподаткування транспортним податком.
Згідно п. 2 цієї Методики (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) середньоринковою вартістю транспортних засобів є величина, яка визначається статистичними методами і еквівалентна імовірній ціні, за яку може здійснюватися купівля-продаж транспортних засобів певної марки та моделі з відповідним строком експлуатації та пробігом на встановлену дату проведення оцінки.
Відповідно до п. 3 Методики середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів за такою формулою: Сср = Цн х (Г / 100) х (1 ± (Гк / 100), де Цн- ціна нового транспортного засобу в Україні; Г- коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1; Гк - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком 2.
Згідно із п. 4 Методики, інформація про ціни нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, об'єму циліндрів двигуна, типу пального подається до 10 січня базового податкового (звітного) періоду (року) державним підприємством «Держзовнішінформ» до Мінекономрозвитку.
Відповідно до п.п. 5, 6 Методики, ідентичними є автомобілі, в яких збігаються такі ознаки і параметри: марка; країна-виробник; тип кузова (седан, універсал тощо); модель; конструкція привода тягових коліс; тип та робочий об'єм двигуна; потужність двигуна; тип коробки переключення передач та інших складників силової передачі; габаритні розміри; рік випуску; комплектація.
Розбіжності можуть стосуватися комплектації, пробігу та технічного стану.
Аналогічними є автомобілі, в яких збігаються такі ознаки і параметри: тип кузова (седан, універсал тощо); призначення (дорожні, позадорожні); тип двигуна (бензиновий, дизельний тощо); робочий об'єм двигуна; привод тягових коліс (передньоприводні, задньоприводні, повноприводні); тип коробки переключення передач; габаритні розміри; комплектація.
Згідно п. 12 Методики коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу визначається з урахуванням фактичного та нормативного середньорічного пробігу транспортних засобів. У разі коли фактичний середньорічний пробіг транспортних засобів є вищим, ніж їх нормативний середньорічний пробіг, середньоринкова вартість зменшується, а у разі, коли фактичний середньорічний пробіг є нижчим, ніж нормативний середньорічний пробіг, середньоринкова вартість збільшується.
Отже, для визначення об'єкта оподаткування транспортним податком в розпорядженні контролюючого органу має бути інформація про середньоринкову вартість певного автомобіля із врахуванням його марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач та пробігу.
Як встановлено під час розгляду справи, позивачу на праві власності належить автомобіль марки AUDI модель Q7, 2014 року випуску, об'єм двигуна 2967 см.куб.
Суд зазначає, що середньоринкова вартість автомобіля повинна обраховуватися, виходячи з даних свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.
Абзацом 2 п. 13 Методики визначено, що у разі відсутності на офіційному веб-сайті Мінекономрозвитку інформації про марку, модель легкового автомобіля, що має ознаки об'єкта оподаткування транспортним податком, Мінекономрозвитку за зверненням ДФС та/або власника зазначеного легкового автомобіля визначає його середньоринкову вартість, доповнює перелік, зазначений в абзаці першому цього пункту, такою інформацією та розміщує її на своєму офіційному веб-сайті. Проте, доказів звернення контролюючого органу до Мінекономрозвитку з метою визначення вартості автомобіля позивача та доповнення переліку транспортних засобів автомобілем марки AUDI модель Q7, 2014 року випуску, об'єм двигуна 2967 см.куб. суду не пред'явлено.
Отже, підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення є отримана від Мінекономрозвитку податковим органом інформація про автомобіль позивача, яка розрахована у відповідності до вищенаведеної Методики. Матеріали справи таку інформацію містять, однак, вона датована 06.07.2016, тобто після винесення оскаржуваного повідомлення-рішення.
Таким чином, немає можливості впевнитися у наявності підстав у відповідача для прийняття податкового повідомлення-рішення № 3834-13 29.06.2016.
Також, відповідачем не надано до суду жодного документу чи інформації, які б містили відомості про включення у графу пробіг, км - фактичного або нормативного (середньорічного пробігу) транспортного засобу, з урахуванням дати його реєстрації.
Суд звертає увагу на те, що при винесенні податкового повідомлення-рішення від 29.06.2016 № 3834-13 відповідачем не доведено віднесення автомобіля AUDI модель Q7, 2014 року випуску, об'єм двигуна 2967 см.куб. до об'єкту оподаткування транспортним податком, з урахуванням критерію середньоринкової вартості автомобіля.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що контролюючим органом не доведено правомірності винесення податкового повідомлення-рішення форми «Ф» № 3834-13 від 29.06.2016 про визначення позивачу суми транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25 000, 00 грн., у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню.
Щодо визнання протиправною та скасування податкової вимоги № 21390-17 від 26.12.2016 суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 59.1 ст. 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.
З огляду на те, що винесене податкове повідомлення-рішення № 3834-13 від 29.06.2016 року, за яким позивачу необхідно сплатити суму боргу у розмірі 25 000, 00 грн., визнане протиправним та скасоване судом, податкова вимога № 21390-17 від 26.12.2016 також є протиправною та підлягає скасуванню.
Відносно вимоги щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві грошових коштів у сумі 30 750, 00 грн., з яких: 25 000, 00 грн. - транспортний податок з фізичних осіб, 5 000, 00 грн. - неустойка та 750, 00 грн. - пеня, суд зазначає наступне.
Порядок повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань, встановлений ст. 43 ПК України.
Так, відповідно до п. 43.1 ст. 43 Кодексу помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.
Пунктом 43.3 ст. 43 Кодексу визначено, що обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.
Пунктом 43.4, 43.5 статті 43 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку: на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку. У разі повернення надміру сплачених грошових зобов'язань з податку на додану вартість такі кошти підлягають поверненню виключно на рахунок платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. Контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятитонного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митих політику.
Судом встановлено, що позивач не звертався із заявою до контролюючого органу про повернення надмірно сплачених грошових зобов'язань з транспортного податку.
У зв'язку з чим, вимога ОСОБА_1 про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві грошових коштів у сумі 30 750, 00 грн., з яких: 25 000, 00 грн. - транспортний податок з фізичних осіб, 5 000, 00 грн. - неустойка та 750, 00 грн. - пеня є передчасною.
Крім цього, суд звертає увагу на те, що таке право у позивача на звернення до контролюючого органу із зазначеною заявою виникне після набрання рішення у даній справі законної сили.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідач правомірність своїх дій та прийнятих рішення не довів, натомість доводи позивача знайшли свого підтвердження та обґрунтування.
За результатом розгляду справи суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 частково.
Відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись ст.ст. 139, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 255, 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
Позовні вимоги ОСОБА_1 (08711, Київська область, Обухівський район, смт. Козин, іпн. НОМЕР_2) задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві № 3834-13 від 29.06.2016.
Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві № 21390-17 від 26.12.2016.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (08711, Київська область, Обухівський район, смт. Козин, іпн. НОМЕР_2) судові витрати у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.С. Мазур