17 грудня 2018 року м. Рівне №1740/2533/18
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дорошенко Н.О. за участю секретаря судового засідання Янчар О.П. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник ОСОБА_1,
відповідача: представник ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_3
доГоловного управління ДФС у Рівненській області
про визнання протиправними та скасування вимоги та податкового повідомлення-рішення, -
ОСОБА_3 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування:
податкового повідомлення-рішення від 05.03.2018 за № 11684-52, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем “Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості” у сумі 9155,20 грн. за 2017 рік;
податкової вимоги від 05.09.2018 № 12379-17 на суму податкового боргу 9155,20 грн. по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що належний йому об'єкт нерухомості підпадає під пільгу, передбачену підпунктом 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а тому не може бути оподаткований податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Окрім того зазначив, що на момент формування оспорюваної податкової вимоги спірне податкове повідомлення-рішення щодо визначення позивачу суми податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскаржувалось позивачем у адміністративному порядку, тому сума грошового зобов'язання залишалась неузгодженою. Попри це відповідачем винесено спірну податкову вимогу, чим порушено приписи пункту 56.15. статі 56 ПК України, відповідно до якого скарга на рішення контролюючого органу зупиняє виконання платником грошових зобов'язань на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження.
Ухвалою від 19.10.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач позову не визнав. Представник відповідача подав відзив на позовну заяву (а.с.35-36), у якому зазначив, що норма пункту “є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України розповсюджується на промислові підприємства, які мають у власності будівлі промисловості, тому об'єкти нерухомості, які належать позивачу, не підпадають під дію вказаної норми.
Покликаючись на положення статті 59 ПК України стверджував, що податкова вимога є документом, яким контролюючий орган повідомляє платника податків про невиконання ним свого податкового обов'язку та виникнення у нього податкового боргу.
З таких підстав просив суд відмовити в позові повністю.
У відповіді на відзив (а.с.44-45) позивач заперечив проти аргументів, викладених у відзиві, та додатково зазначив, що у власності позивача є об'єкт нежитлової нерухомості - виробнича база по переробці деревини, що використовується позивачем при провадженні підприємницької діяльності. Враховуючи те, що відповідно до пункту “є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об'єктом оподаткування виробничі корпуси, а у пункті ґ) підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що до об'єктів нежитлової нерухомості відносяться, зокрема, будівлі промислові та склади, стверджував, що виробнича база, що належить позивачу, не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості.
Тому, просив суд позов задовольнити повністю та скасувати спірні рішення контролюючого органу.
Ухвалою суду від 19.11.2018 за клопотанням позивача визначено розглянути справу по суті за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, просив суд позов задовольнити повністю.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти позовних вимог з підстав, наведених у відзиві на позов, просив суд відмовити у позові повністю.
З'ясувавши доводи та аргументи сторін, наведені в заявах по суті справи, обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши зібрані у справі докази, суд встановив такі фактичні обставини справи.
29.11.2001 ОСОБА_3 зареєстрований Рокитнівською районною державною адміністрацією Рівненської області як фізична особа-підприємець (номер запису про включення відомостей про фізичну особу-підприємця до ЄДР 2 603 017 0000 000194); види діяльності: 16.10 Лісопильне та стругальне виробництво, 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням (основний) (а.с.32-33).
ОСОБА_3 є власником виробничої бази по переробці деревини загальною площею 286,1 кв. м, що знаходиться за адресою: Рівненська обл., Рокитнівський р-н, с. Рокитне, вулиця Франка І., 99 (свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер: 9425009 від 14.09.2013) (а.с.29).
Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.30) складовими частинами вказаного об'єкта нерухомого майна є:
пилорама (літ.1,А) загальною площею 109,9 кв.м; земельна ділянка місця розташування: 5625085600:01:003:0025, цільове призначення: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, для обслуговування бази по переробці деревини, загальна площа земельної ділянки під будівлею 124,8 кв.м;
котельня з сушильними камерами (літ.1,Б) загальною площею 176,2 кв.м; земельна ділянка місця розташування: 5625085600:01:003:0025, цільове призначення: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, загальна площа земельної ділянки під будівлею 153,5 кв.м.
05.03.2018 ГУ ДФС у Рівненській області прийнято податкове повідомлення-рішення за № 11684-52, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем “Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості” у сумі 9155,20 грн. за 2017 рік (а.с.6).
Представник відповідача пояснив, що контролюючий орган відповідно до рішення Рокитнівської сільської ради Рокитнівського району Рівненської області від 24.05.2016 № 177 “Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Рокитнівської сільської ради”, зі змінами, визначив спірне податкове зобов'язання в сумі 9155,20 грн. з урахуванням такого: 286,1 кв.м. (площа об'єкта нерухомості) х 32 грн. (1% від мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2017). Алгоритм обрахунку податкового зобов'язання позивачем не заперечується.
Позивач оскаржив вказане податкове повідомлення-рішення до Державної фіскальної служби України. Рішенням ДФС про результати розгляду скарги від 14.09.2018 №14136/К/99-99-11-02-01-14 податкове повідомлення-рішення від 05.03.2018 № 11684-52 залишене без змін, а скарга ФОП ОСОБА_3 - без задоволення (а.с.8-10).
05.09.2018 ГУ ДФС у Рівненській області винесено податкову вимогу за № 12379/17 на 9155,20 грн. податкового боргу по “Податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості” (а.с.5).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, внормовано приписами статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Отже, за загальним правилом, об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Підпунктом 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на підпункт “є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України та зазначив, що належний йому об'єкт нежитлової нерухомості, а саме: виробнича база по переробці деревини загальною площею 286,1 кв. м, яку він використовує у підприємницькій (господарській) діяльності (код КВЕД 16.10 Лісопильне та стругальне виробництво, 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням (основний), підпадає під визначення “будівлі промисловості”, відтак не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно у розумінні статті 266 ПК України.
Вирішуючи спір по суті, суд враховує, що відповідно до підпункту “є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від “а” до “л”) передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами “е” та “і”, на відміну від пункту “є”. Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування (“д”), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу (“е”), сільськогосподарський товаровиробник (“ж”), громадські організації інвалідів та їх підприємства (“з”), релігійні організації (“и”)), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання (“ґ”), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів (“і”), будівлі промисловості (“є”) тощо).
Буквальний аналіз пункту “є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як “будівлі промисловості промислових підприємств”. При цьому законодавець використав прислівник “зокрема”, який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.
Згідно з підпунктом 14.1.1291. пункту 14.1 статті 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт “ґ”).
Відповідно до пункту 5.3 статті 5 ПК України, інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу “Будівлі нежитлові” група 125 “Будівлі промислові та склади” клас 1251 “Будівлі промисловості”.
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 “Будівлі промисловості”, який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 “Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості”, 1251.2 “Будівлі підприємств чорної металургії”, 1251.3 “Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості”, 1251.4 “Будівлі підприємств легкої промисловості”, 1251.5 “Будівлі підприємств харчової промисловості”, 1251.6 “Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості”, 1251.7 “Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості”, 1251.8 “Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості”, 1251.9 “Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне”.
Слід зазначити, що у законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала поняття “промислове підприємство”.
Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B “Добувна промисловість та розроблення кар'єрів”, C “Переробна промисловість”, D “Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря”, E “Водопостачання; каналізація, поводження з відходами” та F “Будівництво”.
Статтею 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.
Наведені положення дають підстави для висновку, що застосування пункту “є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов - наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.
На переконання суду, в контексті спірних правовідносин, визначальне значення має цільове використання приміщень саме в процесі промислового виробництва виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг, та, поряд з цим - перебування їх у власності промислових підприємств. Тобто необхідна наявність таких двох ознак одночасно.
Однак, судом встановлено, що ОСОБА_3 з 29.11.2001 зареєстрований Рокитнівською районною державною адміністрацією Рівненської області як фізична особа-підприємець, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Отже, в межах спірних правовідносин наявна лише одна з обов'язкових умов - виробничі будівлі, відтак відсутні підстави для застосування пільги з оподаткування відповідно до пункту “є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Суд зауважує, що в даному випадку ПК України чітко визначено перелік об'єктів нежитлової нерухомості, які не є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та умови, які дозволяють віднести конкретний об'єкт нерухомості до цього переліку, і в даному випадку такою умовою є саме належність об'єкту нерухомості промисловому підприємству.
Відтак, об'єкт нерухомості, який на праві власності належить позивачу, навіть за умови наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця, не підпадає під дію пункту “є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, оскільки цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовуються фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.
Тому, об'єкт нерухомості - виробнича база по переробці деревини, до складу якого входить пилорама (літ.1,А) загальною площею 109,9 кв.м та котельня з сушильними камерами (літ.1,Б) загальною площею 176,2 кв.м, що належить на праві власності позивачу, не підпадає під дію пункту “є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, оскільки не є власністю промислового підприємства, відтак є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Аналогічний правовий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 15.05.2018 у справі № 806/2461/17 (адміністративне провадження № К/9901/27759/18, реєстраційний номер рішення 74028769).
Окрім того, у позовній заяві позивач стверджував, що отримав спірне податкове повідомлення-рішення 09.07.2018, тобто після спливу більш ніж 4 місяці з дня його формування та поза граничним строком направлення фізичним особам податкового повідомлення-рішення, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до підпункту 266.7.2. пункту 266.7 статті 266 ПК України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Як встановлено судом, у корінці податкового повідомлення-рішення від 05.03.2018 за № 11684-52 в матеріалах справи (а.с.55) міститься відмітка, що вказане рішення контролюючого органу отримано позивачем 27.06.2018, що не спростовано у ході судового розгляду.
Вказане свідчить на користь того, що податкове повідомлення-рішення від 05.03.2018 за № 11684-52, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2017 рік, вручене позивачу у межах строку, встановленого у підпункті 266.7.2. пункту 266.7 статті 266 ПК України, тому у суду відсутні підстави для висновку про порушення відповідачем положень статті 266 ПК України в частині порядку та строку вручення спірного податкового повідомлення-рішення.
Враховуючи викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що доводи позивача не спростовують правомірності оспорюваного податкового повідомлення-рішення від 05.03.2018 за № 11684-52 та не дають підстав для його скасування, а відтак у позові в цій частині слід відмовити.
Стосовно вимоги позивача про скасування податкової вимоги ГУ ДФС у Рівненській області від 05.09.2018 № 12379-17, суд зазначає таке.
Підпунктом 14.1.153 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.
Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Отже, податкова вимога виноситься податковим органом за умови наявності у платника податків податкового боргу, тобто узгодженої суми грошового зобов'язання.
Судом установлено, що сума податкового боргу, визначена у податковій вимозі від 05.09.2018 № 12379-17, утворилась на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 05.03.2018 за № 11684-52.
Пунктами 56.2, 56.3 статті 56 ПК України визначено, що у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення. Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.
Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.
Пунктом 56.5 статті 56 ПК України передбачено, що платник податків одночасно з поданням скарги контролюючому органу вищого рівня зобов'язаний письмово повідомляти контролюючий орган, яким визначено суму грошового зобов'язання або прийнято інше рішення, про оскарження його податкового повідомлення-рішення або будь-якого іншого рішення.
Згідно з положеннями пункту 56.15 ст.56 ПК України скарга, подана із дотриманням строків, визначених пунктом 56.3 цієї статті, зупиняє виконання платником податків грошових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження.
Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов'язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.
Матеріалами справи стверджено, що позивач скористався правом на адміністративне оскарження податкового повідомлення-рішення від 05.03.2018 № 11684-52 шляхом подання до ДФС України скарги від 16.07.2018 (вх. ДФС № 8039/ФОП від 23.07.2018), рішення за результатами розгляду якої прийнято 14.09.2018 (а.с.8-10). Таким чином, сума грошового зобов'язання за спірним податковим повідомленням-рішенням на момент винесення податкової вимоги від 05.09.2018 № 12379-17 залишалась неузгодженою та, відповідно, був відсутнім податковий борг на суму 9155,2 грн.
Вказане дає підстави для висновку про наявність підстав для визнання оскаржуваної податкової вимоги протиправною та її скасування, оскільки така сформована та направлена позивачу за відсутності узгодженості суми грошового зобов'язання та до моменту закінчення строку адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платнику податків.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням наведеного вище, за результатами судового розгляду адміністративної справи суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України суд покладає на сторони документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_3 (вул. Перемоги, 34, с. Рокитне, Рокитнівський район, Рівненська область, 34208, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Рівненській області (вул. Відінська,12, м. Рівне, 33023, ЄДРПОУ 39394217) задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 05.09.2018 № 12379-17.
В задоволенні позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.03.2018 № 11684-52 відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_3 (вул. Перемоги, 34, с. Рокитне, Рокитнівський район, Рівненська область, 34208, РНОКПП НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління ДФС у Рівненській області (вул. Відінська,12, м. Рівне, 33023, ЄДРПОУ 39394217) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 352,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 20 грудня 2018 року.
Суддя Дорошенко Н.О.