П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
28 листопада 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/1180/18
Категорія: 2.1 Головуючий в 1 інстанції: Марин П. П.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Бойка А.В., Шевчук О.А.,
при секретарі Іщенко В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року (м. Одеса, дата складання повного тексту рішення - 23.04.2018 р.) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
19.03.2018 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ГУ НП в Одеській області, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що виражена у ненаданні відповіді на заяву від 19.12.2017 року;
- зобов'язати відповідача надати відповідь на його заяву від 19.12.2017 року;
- стягнути на його користь у якості компенсації моральної шкоди у розмірі 250 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він звернувся до відповідача засобами електронної пошти із заявою, в якій з огляду на регулярне тютюнопаління на території кафе «McDonalds» просив вжити заходів для встановлення чинності Законів України на території цього закладу, але, в порушення ст.20 Закону України «Про звернення громадян», до теперішнього часу жодної відповіді на своє звернення так і не отримав, що, в свою чергу, призвело до моральних страждань та унеможливило функціонування його особистості на конституційних засадах та підтвердило, що діяльність НП України зосереджено суто на захисті інтересів антиукраїнської влади.
Відповідачем до суду 1-ї інстанції надано відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що ГУ НП в Одеській області не визнає позовні вимоги та вважає цю позовна заяву безпідставною та необґрунтованою, оскільки, по-перше, ця заява від 19.12.2017р. не відповідає вимогам Додатку 5 до «Порядку розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян в органах та підрозділах НПУ» (затв. наказом МВС України від 15.11.2017р. №930), по-друге, згідно висновку Шевченківського ВП Приморського ВП в м. Одесі від 27.12.2017 року вказане повідомлення позивача було зареєстровано ЖЄО №28677 від 21.12.2017 року, мало місце відпрацювання території вказаного кафе «McDonalds» з проведенням бесід з відповідальними особами, та встановлено, що біля кафе наявні належним чином облаштовані місця для паління, паління ж цигарок у заборонених містах не виявлено, про що, в свою чергу, позивачу було надано обґрунтовану відповідь від 27.12.2017 року вих.№36/1-з-1320.
Крім того, відповідач в своєму відзиві вказує, що зазначена реакція на звернення позивача - проведення перевірок та надання відповіді не може розцінюватись як бездіяльність, а тому жодні п/вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ГУ НП в Одеській області, що полягла у ненаданні відповіді на заяву ОСОБА_1 від 19.12.2017 року. Зобов'язано ГУ НП в Одеській області надіслати відповідь на заяву ОСОБА_1 від 19.12.2017 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, ОСОБА_1 16.05.2018 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального і процесуального права, просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.04.2018 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В судове засіданні суду апеляційної інстанції сторони не прибули з невідомих підстав, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином, в зв'язку із чим, справу розглянуто на підставі наявних доказів.
Заслухавши суддю - доповідача, та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
19.12.2017 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ НП в Одеській області засобами електронної пошти із заявою, в якій просив з огляду на регулярне тютюнопаління на території кафе «McDonalds» (5 станція Фонтанської дороги) вжити заходів для встановлення чинності Законів України на території цього закладу.
Звернення позивача від 19.12.2017 року надійшло на електронну пошту ГУ НП в Одеській області в той же день, т.б. 19.12.2017 року (вх.№3-15107/ел), що підтверджується відміткою на вказаній заяві.
27.12.2017р. Шевченківським Відділенням поліції Приморського ВП в м.Одесі ГУ НП в Одеській області на вказане вище звернення ОСОБА_1 була надана відповідь за вих.№36/1-3-1320.
Однак, оскільки, як зазначає позивач, він до цього часу жодної відповіді на своє звернення так і не отримав, чим йому було завдано значну моральну шкоду, він був змушений звернутися до суду із даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та часткової доведеності позовних вимог та, відповідно, з часткової неправомірності дій відповідача.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог ст.3 Конституції України, людина її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права, свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов'язком держави.
У відповідності ж до положень ст.55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Як видно зі змісту приписів ст.40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Так, Закон України «Про звернення громадян», на вимоги якого посилається позивач, регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Відповідно до положень ст.1 вказаного Закону, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
А як передбачено ст.19 цього Закону, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарг.
Згідно із ст.15 Закону України «Про звернення громадян», органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Відповідно ж до приписів ст.18 Закону України «Про звернення громадян», громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, серед іншого, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.
Як вбачається з вимог ст.20 даного Закону, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше 1 (одного) місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше 15-ти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьом,у загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45-ти днів.
Так, з матеріалів справи апеляційним судом встановлено, що звернення позивача від 19.12.2017 року надійшло на електронну пошту відповідача в той же день за вх.№3-15107/ел від 19.12.2017 року, що підтверджується відповідною відміткою на вказаній заяві (а.с.8).
Також, як видно з матеріалів справи, в них міститься наданий до суду 1-ї інстанції представником відповідача лист-відповідь Шевченківського Відділення поліції Приморського ВП в м.Одесі ГУНП в Одеській області від 27.12.2017р. (вих.№36/1-3-1320), який нібито направлялася на адресу позивача ОСОБА_1 (а.с.21).
Разом з тим, як встановлено судами обох інстанцій, належних і беззаперечних доказів направлення позивачу вказаної вище відповіді на звернення позивача від 19.12.2017 року та її отримання останнім, відповідачем до суду так і не надано.
Таким чином, враховуючи вказану вище обставину, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що Головним управлінням Національної поліції в Одеській області, в даному конкретному випадку, було порушено вимоги ст.20 Закону України «Про звернення громадян», оскільки відповідь за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 фактично надана не була і належних доказів її направлення позивачу в матеріалах справи не має, що, в свою чергу, певним чином порушило право ОСОБА_1 на одержання письмової відповіді про результати розгляду його заяви, яке закріплено у ст.18 Закону України «Про звернення громадян».
Отже, з вказаних обставин, судова колегія приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції висновку про обґрунтованість цих позовних вимог ОСОБА_1, які дійсно підлягають задоволенню шляхом визнання бездіяльності ГУ Національної поліції в Одеській області, пов'язаної з ненаданням письмової відповіді заявнику ОСОБА_1 на його звернення від 19.12.2017р. протиправною та зобов'язання відповідача надіслати на адресу позивача мотивовану відповідь на це його звернення.
Що ж стосується інших позовних вимог щодо стягнення з ГУ Національної поліції в Одеській області на користь позивача моральної шкоди в сумі 250 000 грн., то судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає ці вимоги необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.
До такого висновку апеляційний суд приходить з наступних підстав.
Так, дійсно статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Разом з тим, слід зазначити, що відповідно до вимог ч.2 ст.23 ЦК України, моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим пошкодженням здоров'я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Крім того, згідно зі приписами ч.3 ст.23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. При цьому, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
До того ж, необхідно звернути увагу на роз'яснення, викладені в п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», з яких, в свою чергу, вбачається, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Окрім того, як вказано в абз.1,3 п.9 цієї ж Постанови Пленуму ВС України №4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в залежності від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд також повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Виходячи з вищезазначеного, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає, що позивачем, в даному випадку, не було належним чином обґрунтовано наявності причинного зв'язку між завданою йому шкодою та протиправними діями саме Головного управління Національної поліції в Одеській області. Тобто, згідно із вказаними вище нормами діючого законодавства, позивач повинен належним чином обґрунтувати та довести факт реального спричинення йому саме відповідачем моральної шкоди, надати належні докази того, що дії та бездіяльність саме цього відповідача і призвела до моральних і душевних страждань, що вимагає додаткових зусиль для організації його життя.
Як вбачається з матеріалів справи та сом позовної заяви, в обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначає лише тільки те, що протиправною бездіяльністю ГУНП в Одеській області, як суб'єкта владних повноважень, порушено його права, і саме така бездіяльність завдала йому моральних страждань та унеможливила функціонування його особистості на конституційних засадах, а також підтвердила, що діяльність Національної поліції України зосереджено суто на захисті інтересів «антиукраїнської» влади.
Таким чином, враховуючи вказане, судова колегія приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції висновку про те, що позивачем, в даному випадку, не було надано жодних доказів заподіяння йому або членам його сім'ї моральних або душевних страждань саме протиправною бездіяльністю відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.
Крім того, слід звернути увагу й на той факт, що позивач жодним чином не обґрунтовує та не доводе і заявлений ним у позові розмір моральної шкоди в сумі 250 000 грн., та одночасно залишає його остаточне вирішення на розсуд суду.
Таким чином, за вказаних обставин, суд апеляційної інстанції, виходячи з загальних засад судочинства щодо справедливості, добросовісності і розумності, які закріплені в нормах ЦК України, з урахуванням конкретних обставин справи, відсутністю належних доказів та точного розрахунку заявленої суми, а також приймаючи до уваги факт часткового задоволення позовних вимог, що, в свою чергу, є достатньою моральною компенсацією, вважає, що суд 1-ї інстанції обґрунтовано в своїй постанові від 23.04.2018р. відмовив в їх задоволенні.
До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
А відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 28.11.2018р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: А.В. Бойко
О.А. Шевчук