11 грудня 2018 р.м. ХерсонСправа № 540/2338/18
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Комісії Херсонського обласного військового комісаріату оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " з розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника бойових дій, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування рішення від 13 вересня 2018 року про позбавлення статусу учасника бойових дій,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Комісії Херсонського обласного військового комісаріату оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " з розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника бойових дій (далі - відповідач), у якому просить скасувати рішення відповідача від 13 вересня 2018 року про позбавлення позивача статусу учасника бойових дій.
Позовні вимоги обґрунтовані наступними обставинами. Так, рішенням комісії Обласного військового комісаріату, оформленого протоколом від 26.08.2011 року № 52 позивачу встановлено статус учасника бойових дій та надано відповідне посвідчення. Проте, 13.09.2018 року рішенням відповідача, оформленого протоколом № 8 позивача позбавлено наведеного статусу. Позивач вважає таке рішення відповідача необґрунтованим та протиправним, що і стало підставою для його звернення до суду.
Ухвалою від 19 листопада 2018 року провадження у справі відкрито, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначити підготовче засідання на 06 грудня 2018 року.
05 грудня 2018 року до суду подано відзив, згідно якого відповідач не погоджується із позицією, викладеною у позові з підстав, наведених в оскаржуваному рішенні.
Того ж дня від ІНФОРМАЦІЯ_2 до суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.
Ухвалою від 06 грудня 2018 року підготовче провадження у справі вирішено закрити та призначити судове засідання для розгляду справи по суті на 11 грудня 2018 року.
У день судового засідання, призначеного на 11 грудня 2018 року, представниками сторін до суду подано клопотання про розгляд даної справи у порядку письмового провадження.
Відтак, згідно положень ч. 9 ст. 205 КАС України, суд приймає рішення розглядати справу в порядку письмового провадження на підставі документів, наявних у матеріалах справи.
Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши норми законодавства суд дійшов наступних висновків.
Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551; в редакції, що діяла на момент прийняття рішення про надання позивачу статусу учасника бойових дій) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (ст. 5 Закону № 3551).
Згідно приписів п. 11 ст. 6 Закону № 3551 учасниками бойових дій визнаються особи, які були залучені командуванням військових частин, державними і громадськими організаціями до розмінування полів і об'єктів народного господарства, та особи, які на мінних тральщиках брали участь у траленні бойових мін у територіальних і нейтральних водах у воєнний і повоєнний час.
Зміст наведених норм свідчить на користь висновку про те, що учасниками бойових дій визнавалися зокрема особи, які були залучені до розмінування полів і об'єктів народного господарства. В той же час згідно приписів Закону № 3551 в редакції, що діяла на момент прийняття рішення про надання позивачу статусу учасника бойових дій, надання відповідного статусу не було обумовлене безпосередньою участю особи в розмінуванні.
Як встановлено судом, 26.08.2011 року Комісія ІНФОРМАЦІЯ_2 у складі голови: полковника ОСОБА_2 , та членів комісії: підполковника ОСОБА_3 , підполковника ОСОБА_4 , майора юстиції ОСОБА_5 , майора ОСОБА_6 , старшого лейтенанта ОСОБА_7 , службовця ЗСУ ОСОБА_8 , у відповідності до п. 11 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» розглянула представлені Херсонським ОМВК справжні та архівні документи про проходження військової служби у військових частинах у періоди бойових дій на території інших держав та визначила статус учасника бойових дій і прийняла рішення видати генералу-майору ОСОБА_1 посвідчення «Учасник бойових дій», у зв'язку встановленим фактом виконання останнім роботи розмінування місцевості 03.04.2010 року, 05.04.2010 року, 06.04.2010 року на території Херсонської області, Каланчацького району, с. Червоний Чабан, що підтверджується Актами виконання робіт з розмінування місцевості №№ 23-27, наказами № 74 від 03.04.2010 року, № 75 від 05.04.2010 року начальника Аварійно - рятувального загону спеціального призначення Головного управління МНС України в Херсонській області.
06.04.2012 року на ім'я ОСОБА_1 видано посвідчення серії НОМЕР_1 , згідно якого пред'явник посвідчення є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни. Посвідчення видане безстроково і дійсне на всій території України.
13.09.2018 року рішенням Комісії Херсонського обласного військового комісаріату оперативного командування "Південь" з розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника бойових дій, оформленим протоколом № 8, ОСОБА_1 вирішено позбавити статусу учасника бойових дій.
Відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» наказом Міністерства оборони України від 07.05.2015 року № 200 затверджено Положення про комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій (далі - Положення № 200; в редакції, що діяла станом на момент прийняття оскаржуваного рішення).
Згідно приписів п. 21 Постанови № 200 комісія позбавляє особу статусу учасника бойових дій у разі:
- наявності обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, за вчинення особою умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період участі в антитерористичній операції чи здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях;
- виявлення факту подання недостовірної інформації про участь в антитерористичній операції чи здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх проведення або надання недостовірних даних про особу;
- подання особою заяви про позбавлення її статусу учасника бойових дій.
З матеріалів справи вбачається, що підставами прийняття відповідачем оскаржуваного рішення стало встановлення наступних обставин:
- позивач не брав безпосередньої участі в розмінуванні або травленні бойових мін (не відповідає приписам п. 11 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції від 14.05.2015 року);
- на час прийняття рішення про встановлення позивачу статусу учасника бойових дій, останній не був особою, звільненою з військової служби, яка перебувала на обліку у військових комісаріатах (не відповідає приписам п. 7 Положення про комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 08.04.2009 року № 158).
Суд зауважує на тому, що перелік підстав для позбавлення особи статусу учасника бойових дій, визначених пунктом 21 Постанови № 200 є вичерпним, проте жодна з наведених у ньому підстав, не має місце у даному випадку, що свідчить на користь висновку про те, що оскаржуване рішення не ґрунтується на нормах чинного законодавства.
Крім того, посилання відповідача на те, що позивач не приймав безпосередньої участі в розмінуванні, як на підставу відсутності у позивача права отримання статусу учасника бойових дій, спростовується положеннями п. 11 ст. 6 Закону № 3551 в редакції від 01.01.2011 року (діяла на момент надання статусу учасника бойових дій), згідно яких для отримання наведеного статусу достатнім є встановлення факту залучення особи до розмінування.
Статтею 58 Конституції України, закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відтак, суд вважає помилковим застосування відповідачем приписів Закону № 3551 в редакції від 14.05.2015 року щодо правовідносин, які виникли у 2011 році, у зв'язку із наданням позивачу статусу учасника бойових дій.
При цьому, суд при розгляді даної справи враховує той факт, що на момент подання позивачем документів на отримання статусу учасника бойових дій, вони були перевірені відповідними посадовими особами військового комісаріату та визнані такими, що відповідають чинному на той час законодавству. На протязі семи років з моменту надання позивачу статусу учасника бойових дій відповідне рішення не оскаржувалось (матеріали справи не мітять відомостей, якими спростовується наведене твердження).
Згідно з вимогами статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справах щодо права на пільги, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення № 5-рп/2002).
Статтею 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.
Зокрема, статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В пунктах 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» від 01.06.2006 Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31).
У справі ЄСПЛ «Волков проти України» суд сформулював принцип правової визначеності, відповідно до якого громадяни повинні бути впевнені в своїх правових очікуваннях, мати правову визначеність та правову стабільність в спірних правовідносинах.
В той же час, суд зазначає, що позбавляючи позивача статусу учасника бойових дій через сім років після його надання, відповідачем порушено принцип правової визначеності, визначений в рішеннях ЄСПЛ.
На підставі ч. 1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Проаналізувавши надані сторонами докази та норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію не довів та не обґрунтував. Натомість, позивач довів протиправність оскаржуваного рішення, яким його позбавлено статусу учасника бойових дій.
Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що має бути задоволеним повністю.
Судових витрат по справі не встановлено.
Таким чином, керуючись статтями 2, 9, 12, 14, 139, 241 - 246, 205, 255 КАС України, суд
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Скасувати рішення Комісії Херсонського обласного військового комісаріату оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " з розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника бойових дій (код ЄДРПОУ 08196988, 73000, м. Херсон, вул. Ярослава Мудрого, 21) від 13 вересня 2018 року про позбавлення ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) статусу учасника бойових дій.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Гомельчук С.В.
кат. 10.3