і м е н е м У к р а їн и
11 грудня 2018 року справа 808/1673/18
Третій апеляційний адміністративний суду складі колегії:
головуючий суддя Суховаров А.В.
судді Дурасова Ю.В., Ясенова Т.І.,
при секретарі Троянові А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02.07.2018 (суддя Стрельникова Н.В.) в адміністративній справі за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій
Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів 07.05.2018 звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, в якому просить стягнути адміністративно-господарські санкції в сумі 39521гр05коп та пеню в сумі 403гр07коп за незабезпечення протягом 2017 року зайнятості 1 робочого місця, призначеного для працевлаштування інвалідів.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 02.07.2018 в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі Фонд просить постанову суду скасувати та позовні вимоги задовольнити. Посилається на те, що відповідач не забезпечила працевлаштування інвалідів, а тому має сплатити фінансові санкції.
Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з наступного:
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Відповідно до частини 2 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 3 статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи згідно рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», для підприємств, установ, організацій, в тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - в кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини 2 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, установи, організації, в тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю згідно нормативу, встановленого частиною 1 цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Відповідно до частини 3 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, установи, організації, в тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю в рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Відповідно до частини 5 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», виконанням нормативу робочих місць в кількості, визначеній відповідно до частини 1 цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, в тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Відповідно до частини 7 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, в тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, установи, організації, в тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві, в установі, організації, в тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, в тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на підприємстві, в установі, організації, в тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Відповідно до частини 2 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського Кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до частини 2 статті 218 Господарського Кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. В разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилось неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до частини 1 статті 238 Господарського Кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
При розгляді справи окружний суд правильно встановив, що відповідач своєчасно подавала звіт за формою №10-ПІ, звіти за формою №3-ПН, надсилав до центру зайнятості відомості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, постійно робила оголошення про прийом на роботу інвалідів, створила вакансію для інвалідів.
Протягом 2017 року державною службою зайнятості направлялись 3 особи інваліда, 2 з яких відмовились від працевлаштування оскільки їм не підходив графік роботи. Одна особа інвалід з 27.09.2017 працевлаштована.
Відмовляючи в задоволенні позову, окружний суд обгрунтовано зазначив, що Фонд не надав доказів вини ОСОБА_1 у незабезпеченні зайнятості робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. В свою чергу є доведеним, що відповідач зі свого боку вжила всі залежні від неї заходи для недопущення господарського правопорушення.
Виходячи з положень статті 218 Господарського Кодексу України, відсутність вини виключає правові підстави для стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.
З урахуванням доводів і заперечень сторін, наданих ними доказів, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 241-244, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02.07.2018 - без змін.
Постанова набирає законної сили з 11.12.2018 та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя А.В. Суховаров
судді Ю.В. Дурасова
судді Т.І. Ясенова