Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710
20 грудня 2018 р. Справа № 520/10250/18
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шевченко О.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1, з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Московському районі міста Харкова (код ЄДРПОУ 22682655) щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) з 01.07.2018 року;
- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Московському районі міста Харкова (код ЄДРПОУ 22682655) поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) з 01.05.2018 року;
- відповідно до п.1 ч.1 ст. 371 КАС України допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в місці його постійного проживання він був вимушений переїхати до Харківської області, отримав довідку внутрішньо переміщеної особи та став на пенсійний облік в управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова. Проте, відповідач з 01.07.2018 року припинив виплату пенсії з підстав, не передбачених ст. 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Позивач вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують її право на пенсійне забезпечення.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21.11.2018 року відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 КАС України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Представником відповідача до канцелярії суду 17.12.2018 року (Вх. № 01-26/68382/18) надано відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі зазначивши, що з 01.07.2018 року управлінням призупинено нарахування та виплату пенсії позивачу як внутрішньо переміщеній особі згідно п.п. 4 і 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365, у зв'язку із скасуванням довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», та у разі отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудихслужби та інших органів виконавчої служби та органів місцевого самоврядування, а саме: на підставі Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан» та понад 60 дів перебувають на непідконтрольній території України (довідку внутрішньо переміщеної особи скасовано протоколом засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №92 від 15.08.2018 року). Заборгованість з виплати пенсії відсутня, оскільки вона не нараховується. Відповідно до п. 4 п. 12 Порядку № 365 соціальні виплати припиняються у разі скасування довідки внутрішньо перемішеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону № 1706. Згідно ст. 12 Закону № 1706. п.9, п. 14 Порядку № 365 рішення про скасування довідки приймає відповідний структурний підрозділ соціального захисту населення за місцем проживання особи та у день прийняття рішення інформує про це органи, що здійснюють соціальні виплати. Соціальні виплати за таких обставин припиняються з дня скасування довідки до прийняття остаточного рішення віпттовілною комісією з питань призначення ('відновлення) соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам, утвореною районними виконавчими органами.
Також зазначив, що виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365, суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Оцінивши повідомлені позивачем обставини, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) зареєстрований за адресою: 83018, Донецька область, м. Донецьк, вул. Артемівська, буд. 298 та є пенсіонером за віком.
Згідно довідки № НОМЕР_2 від 19.12.2014 року, позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу. Контактна адреса позивача як внутрішньо переміщеної особи є: 61072, м. Харків, вул. Куйбишева, буд. 10-А).
Позивач перебуваєте на обліку в управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова та отримував пенсію, як переміщена особа з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.
Як свідчать матеріали справи, з 01.07.2018 року управлінням призупинено нарахування та виплату пенсії позивачу як внутрішньо переміщеній особі згідно п.п. 4 і 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365, у зв'язку із скасуванням довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», та у разі отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудихслужби та інших органів виконавчої служби та органів місцевого самоврядування, а саме: на підставі Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан» та понад 60 дів перебувають на непідконтрольній території України (довідку внутрішньо переміщеної особи скасовано протоколом засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 92 від 15.08.2018 року).
Окремого рішення про припинення нарахування та виплату пенсії позивач не отримував.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії з липня 2018 року, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з даним позовом для захисту своїх порушених прав та інтересів.
Дана справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду від за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18 (Пз/9901/20/18).
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Питання виплати пенсій врегульовані положеннями ст. 47 Закону № 1058-IV, якою визначено, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. N 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Варто зазначити, що вищезазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.
З матеріалів справи вбачається, що управлінням Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова відповідного рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу не приймалося.
Як встановлено судом з відзиву відповідача, останній посилається на підставу припинення виплати пенсії з липня 2018 року позивачу на підставі Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365, а саме: непідтвердження позивачем місця фактичного проживання (згідно інформації системи "Аркан"). Окрім того, довідку як внутрішньо переміщеної особи позивача скасовано.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV), реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Доводи відповідача з посиланням як на підставу припинення пенсійних виплат на постанову Кабінету Міністрів України, суд вважає безпідставним, оскільки Закон № 1058-IV має вищу юридичну силу.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постанові від 13 березня 2018 року (справа № 235/4162/17).
Суд зазначає, що в п. 1 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 05.11.2014 року “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509.
Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства “Державний ощадний банк України”.
Тобто, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ “Державний ощадний банк”.
Згідно п. 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 року (далі - Порядок № 509), довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.
Відповідно до положень ст. 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) (в редакції, яка діяла на момент припинення позивачу виплати пенсії), підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення. У разі неповідомлення внутрішньо переміщеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання згідно з абзацом другим пункту 3 частини другої статті 9 цього Закону рішення про скасування дії довідки відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті приймається на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання. Інформацією, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання, є: дані, отримані з відповідних державних реєстрів; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з громадськими об'єднаннями, волонтерськими, благодійними організаціями, іншими юридичними та фізичними особами, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам відповідно до статті 16 цього Закону.
У разі наявності у внутрішньо переміщеної особи обґрунтованих причин для продовження строку її відсутності за місцем проживання понад 60 днів така особа звертається з відповідною письмовою заявою за місцем проживання до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад. У такому разі строк відсутності внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання може бути збільшено до 90 днів.
Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутнє рішення про скасування дії довідки позивача органом, який її видав.
Таким чином, довідка позивача про взяття позивача на облік внутрішньо переміщеної особи не є скасованою та є чинною. Доказів протилежного представником відповідача до суду не надано.
Суд не приймає до уваги надані відповідачем копії протоколу № 92 від 15.08.2018 року засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, якій здійснили реєстрацію місця проживання на території Московського району м. Харкова списку довідок для внутрішньо переміщених осіб які не підтвердили місце фактичного проживання (згідно інформації системи "Аркан"), як належний доказ скасування довідки позивача як переміщеної особи, оскільки вказані документи не є рішеннями в розумінні Закону.
У рішенні “Суханов та Ільченко проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд зазначив, що ст. 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: “перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою” (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, ст. 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету “в інтересах суспільства”. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено “справедливий баланс” між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі “Щокін проти України” (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).
Перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки “на умовах, передбачених законом”, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення “законів”. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
У рішенні у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу.
У цьому рішенні Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.
Водночас, як встановлено судом, припинення виплати пенсії позивачу відбулося без прийняття будь-якого відповідного рішення відповідачем лише на підставі того, що позивачем не підтверджене фактичне місце проживання позивача, тобто, право на отримання пенсії, а не соціальної послуги (виплати, допомоги) стало залежним від місця проживання позивача, який є громадянином України.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Таким чином, відповідач не приймаючи рішення відповідно до ч.1 ст. 49 Закону України № 1058-ІV з липня 2018 року припинив нарахування та виплату пенсії позивачу. Відповідачем не надано жодного належного доказу на підтвердження наявності рішення та законних підстав для припинення нарахування та виплати пенсії позивачу.
З аналізу вищенаведених норм можна прийти до висновку, що порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій.
Згідно ст. 46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Суд зазначає, що в другій вимозі прохальної частини позовної заяви позивачем помилково зазначено про поновлення нарахування та виплату йому пенсії з 01.05.2018 року, тоді як вбачається з матеріалів справи нарахування та виплати відповідачем позивачу пенсії відбулося з 01.07.2018 року.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з липня 2018 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним, а тому, позовні вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Московському районі міста Харкова (код ЄДРПОУ 22682655) щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) з 01.07.2018 року та зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Московському районі міста Харкова (код ЄДРПОУ 22682655) поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) з 01.07.2018 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Аналогічну правову позицію було висловлено Верховним Судом у рішенні за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18 від 03 травня 2018 року (провадження №Пз/9901/20/18), залишеної без змін постановою ОСОБА_2 Верховного Суду від 04 вересня 2018 року (провадження № 11-644асі18).
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.
Щодо вимоги позивача про звернення рішення суду в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць до негайного виконання, суд зазначає наступне.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 371 КАС України передбачено негайне виконання рішення суду щодо присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення пенсії за один місяць.
Питання про розподіл судових витрат у зв'язку зі звільненням позивача від сплати судового збору не вирішується.
Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-263, 293, 295, п.п.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, адреса реєстрації: 83018, Донецька область, м. Донецьк, вул. Артемівська, буд. 298; адреса фактичного проживання: 61072, м. Харків, вул. Куйбишева, буд. 10-А) до управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова (код ЄДРПОУ 22682655, адреса: вул. Валентинівська, буд. 22-Б, м. Харків, 61170) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Московському районі міста Харкова (код ЄДРПОУ 22682655) щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) з 01.07.2018 року;
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Московському районі міста Харкова (код ЄДРПОУ 22682655) поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) з 01.07.2018 року.
Рішення суду в частині виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) пенсії у межах суми стягнення за один місяць звернути до негайного виконання.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя О.В.Шевченко