15 листопада 2018 року справа № 2340/3307/18
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Кульчицького С.О.,
за участю: секретаря судового засідання - Зачепи Х.В.
представника позивача ОСОБА_1 - за ордером,
представника відповідача ОСОБА_2 - за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження, в приміщенні суду адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Управління Держпраці у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернулась фізична особа - підприємець ОСОБА_3 (далі - позивач) з позовом до Управління Держпраці у Черкаській області (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправною і скасувати постанову № ЧК-537/375/АВ/П/ПТ/ТД-ФС-388 від 17.07.2018 про накладення штрафу на позивача в сумі 111 690 грн 00 коп.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що контролюючим органом за результатами проведеного інспекційного відвідування складено постанову про накладення штрафу, яка є протиправною. Так, висновки відповідача щодо порушення позивачем норм трудового законодавства ґрунтуються на тому, що укладений між позивачем та фізичною особою договір на виконання робіт містить ознаки трудового договору. Позивач вказує, що у даному випадку між нею та фізичною особою укладений договір саме цивільно-правового характеру; між сторонами правочину не виникало жодних трудових відносин; сторони правочину діяли свідомо у виборі виду правовідносин щодо виконання робіт (надання послуг); отримали очікувані результати за наслідками виконання умов договору щодо виконання робіт (надання послуг).
Відповідач заперечуючи проти позову 18.09.2018 надав на адресу суду відзив, у якому вказав, що оскаржуване рішення є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню. Так, відповідач зазначає, що укладений між позивачем та фізичною особою договір містить ознаки трудового договору. Відтак підприємство порушило норми статей 21 та 24 Кодексу законів про працю України, за що має понести відповідальність у вигляді штрафу.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, позов просила задовольнити повністю з підстав викладених у позовній заяві, посилаючись на допущення перевіряючими порушень Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295 при здійсненні перевірки, за результатами якої було прийнято оскаржуване рішення. Крім того, представник позивача посилалась на обставини, встановлені Соснівським районним судом м. Черкаси у справі № 712/7773/18.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував повністю, у задоволенні позову просив відмовити з підстав, зазначених у відзиві.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає про таке.
Інспекторами праці Управління Держпраці у Черкаській області ОСОБА_4, ОСОБА_5 у присутності директора ФОП ОСОБА_3 проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_3, за результатами якого складено Акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю від 27.06.2018 № ЧК-537/375/АВ.
Згідно з вказаним актом у ході проведеної перевірки перевіряючими було встановлено, що у порушення вимог ч.ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України не оформляються трудові договори з усіма працівниками у письмовій формі шляхом укладення договору (контракту), або видання наказу, або розпорядження.
У акті інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю від 27.06.2018 № ЧК-537/375/АВ зазначено, що з фізичною особою ОСОБА_6 укладено цивільно-правовий договір від 01.06.2018 № 1-18, відповідно до якого ОСОБА_6 має виконувати ряд перелічених у ньому послуг. За письмовими поясненнями ОСОБА_3, ОСОБА_6 виконує роботу по прибиранню приміщення. А за письмовими поясненнями ОСОБА_6 вона працює мийником відер, оплата її праці провадиться щотижня за фактично виконану роботу. У акті вказано, що враховуючи викладене вище ОСОБА_6 виконує роботу за межами цивільно-правового договору. На момент інспекційного відвідування акти виконаних робіт відсутні. Станом на 27.06.2018 наказ про прийняття ОСОБА_6 підприємцем не видавався, повідомлення до територіального органу ДФС про прийняття працівника на роботу мийником посуду відсутнє.
27 червня 2018 року інспектором праці ОСОБА_4 винесено припис про усунення виявлених порушень № ЧК-537/375/АВ/П, яким за результатами проведеного інспекційного відвідування, формленими актом від 27.06.2018 № ЧК-537/375/АВ зобов'язано позивача усунути виявлені порушення ч. 1 ст. 21 КЗпП України та ч. 3 ст. 24 КЗпП України.
На виконання вимог вказаного припису 26.07.2018 позивачем подано до Управління Держпраці у Черкаській області лист, яким позивач повідомила, що не вчиняла правопорушень, зазначених у приписі. Також листом повідомлено відповідача, що строк дії цивільно-правового договору від 01.06.2018 № 1-18, укладеного між ФОП ОСОБА_3 з ОСОБА_6 закінчився, про що складено акт приймання-передачі виконаної роботи від 02.07.2018.
17 липня 2018 року першим заступником начальника Управління Держпраці у Черкаській області розглянуто справу про накладення штрафу та на підставі акта інспекційного відвідування від 27.06.2018 № ЧК-537/375/АВ щодо порушень позивачем законодавства про працю прийнято постанову про накладення штрафу № ЧК-537/375/АВ/П/ПТ/ТД-ФС-388 від 17.08.2018, якою на позивача накладено штраф у розмірі 111 690 грн 00 коп.
Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 4 Закону України “Про охорону праці” від 14.10.1992 №2694 визначено, що державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.
Указом Президента України від 06.04.2011 року № 386/2011 затверджено Положення про Державну інспекцію України з питань праці (далі - Положення №386/2011), відповідно до п. 1 якого Державна інспекція України з питань праці (Держпраці України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра соціальної політики України (далі - Міністр).
Держпраці України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Одними із основних завдань Держпраці України, згідно з п. 3 Положення, є реалізація державної політики з питань державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства про працю; реалізація державної політики з питань контролю за додержанням законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Відповідно до підп. 1 п. 4 цього ж Положення № 386/2011 Держпраці України відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд та контроль за додержанням підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування (далі - роботодавці) законодавства про працю з питань трудових відносин, робочого часу та часу відпочинку, нормування праці, оплати праці, надання гарантій і компенсацій, пільг для працівників, які поєднують роботу з навчанням, дотримання трудової дисципліни, умов праці жінок, молоді, інвалідів, надання пільг і компенсацій за важкі та шкідливі умови праці, забезпечення спеціальним одягом і спеціальним взуттям, засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами, молоком і лікувально-профілактичним харчуванням; проведення обов'язкових медичних оглядів працівників певних категорій; дотримання режимів праці та інших норм законодавства.
Відповідно до п. 6 Положення №386/2011 Держпраці України для виконання покладених на неї завдань має право, зокрема, видавати в установленому порядку роботодавцям, суб'єктам господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні, здійснюють наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця, а також фондам загальнообов'язкового державного страхування, обов'язкові до виконання приписи щодо усунення порушень законодавства про працю, законодавства про зайнятість населення, законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування щодо призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб; складати у випадках, передбачених законом, протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення.
Згідно з п. 7 Положення №386/2011 Держпраці України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначені Законом України від 05.04.2007 року №877-V “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” (далі - Закон №877-V).
Згідно зі ст.1 вказаного Закону заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.
При цьому, суд зауважує, що встановлення законодавцем такої форми перевірки як інспекційне відвідування обумовлено необхідністю реалізації статті 259 КЗпП України та статті 34 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”.
Так, статтею 259 КЗпП України унормовано, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Також, постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 р. № 295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування) (надалі Порядок № 295).
У відповідності до приписів п.п 2 Порядку № 295, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці. Інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад (далі - органи контролю), посадовими обов'язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - контрольні повноваження).
В силу п. 3 Порядку № 295 контрольні повноваження інспектора праці підтверджується службовим посвідченням встановленої Мінсоцполітики форми, що видається Держпраці.
Згідно з п.п. 8, 9 Порядку № 295 про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі.
Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.
Під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред'явити об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.
Водночас, згідно з дослідженим у судовому засіданні відео запису проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_3, оформленого актом від 27.06.2018 № ЧК-537/375/АВ, судом встановлено про недотримання перевіряючими вказаних вище вимог Порядку № 295.
Крім того, із вказаного відео запису не вбачається, що перевіряючі встановили паспортні данні та особи, присутніх у приміщенні перед початком проведення інспектування. Зокрема, із відео не можливо встановити, що одна із присутніх жінок є саме ОСОБА_6
Щодо порушень встановлених під час інспекційного відвідування, суд виходить з такого.
Статтею 1 Кодексу законів про працю України визначено, що Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України визначено, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Частинами 1, 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч. 1 ст. 23 Кодексу законів про працю України, трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Відповідно до частини першої ст. 23 КЗпП України, трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці.
В акті інспекційного відвідування встановлено, що працівницю ОСОБА_6 допущено позивачем до виконання робіт з прибирання приміщення без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженнмя власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення ДФС про прийняття працівника на роботу, чим порушено вимоги ст. 24 КЗпП України, Постанови КМУ №413.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу . Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ст. 837 Цивільного кодексу України). За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 Цивільного кодексу України).
Основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату .
Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Предметом трудових угод є результат праці, який підлягає вимірюванню у конкретних фізичних величинах, а не процес роботи.
Як вбачається з дослідженого у судовому засіданні цивільно-правового договору від 01.06.2018 № 1-18, укладеного позивачем з фізичною особою ОСОБА_6, за умовами пп.2.1 п. 2 якого ОСОБА_6 зобовязується надати ФОП ОСОБА_3 послуги (виконати роботу):
- підготувати заморожену рибу у кількості 2456,00 кг для подальшої переробки (відкрити картонні ящики, зняти поліетиленову плівку, помістити сировину для розмерзання у спеціальні ємності);
- розробити рибу на тушки (видалити плавники, голови, очистити луску, обпотрошити, нарізати на порції, промити тушки);
- розділити рибні відходи на харчові та технічні;
- натерти сіллю кожен шматок риби для сухого засолу, скласти в спеціальну ємність;
- зробити розсіл для посолу риби (розвести сіль у воді у вказаному співвідношенні для кожного виду риби);
- залити готовим розсолом підготовлену сировину для посолу;
- підготувати тару для фасування засоленої риби (промити чистою водою);
- зробити фасування засоленої риби у відповідну тару за допомогою електронних ваговимірювальний приладів, виробничого інвентарю, інструментів;
- залити тару з рибою розсолом, закрити кришками;
- при неможливості в передбачений Договором термін надати послуги, негайно повідомити про це замовника;
- дотримуватись правил з охорони праці та протипожежної безпеки.
Згідно з п. 4.1 вказаного договору за виконану роботу замовник сплачує виконавцеві винагороду у розмірі 2700 грн 00 коп. за домовленістю.
Відповідно до акта приймання-передачі виконаної роботи № 2-7/18 від 02.07.2018 до цивільно-правового договору від 01.06.2018 № 1-18 роботи передбачені пп.2.1 п. 2 цивільно-правового договору виконано якісно. У повному обсязі та в строк, згідно з умовами зазначеного договору.
Разом з цим, під час перевірки було встановлено, що працівник ОСОБА_6 виконує роботу за межами цивільно-правового договору, згідно з яким на останню покладено обовязки, щодо розробки та посолу риби, а не миття тари та прибирання приміщень.
Одночасно при вирішенні даної справи, суд бере до уваги обставини встановлені Соснівським районним судом м. Черкаси при розгляді справи № 712/7773/18.
Так, згідно з постановою Соснівського районного суду м. Черкаси у вказаній справі від 05.09.2018, яка набрала законної сили 18.09.2018 провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ФОП ОСОБА_3 закрито в зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП, оскільки прибирання ОСОБА_6 свого робочого місця після виконаної роботи з розробки та посолу риби є невідємною частиною робочого процесу, а тому висновки перевіряючих про те, що вказана особа виконувала іншу, не передбачену цивільно-правовим договором роботу, є помилковими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.
Згідно ч. 6 ст. 78 КАС України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, постанова Соснівського районного суду м. Черкаси у справі № 712/7773/18 від 05.09.2018 є обов'язковою для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій позивача щодо порушення ним вимог чинного законодавства про працю.
При цьому суд не погоджується з висновками відповідача, викладеними в акті інспекційного відвідування, з огляду на наступне.
Трудовий договір характеризується, зокрема тим, що працівники не самі організовують роботу і виконують її не на власний ризик та розсуд, а підпорядковуються відповідним посадовим особам, водночас на підприємстві має вестись табель відпрацьованого часу, що є особливістю трудових правовідносин. В трудових договорах також визначається обов'язок працівника щомісячно виконувати відповідні роботи в межах робочого процесу підприємства, а за невиконання обов'язків визначено матеріальну та/чи дисциплінарну відповідальність. Трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Тобто, основною ознакою, що відрізняє договірні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Отже, відносини, які виникають з цивільно-правового договору послуг не є тотожними трудовим правовідносинам, а укладання цивільно-правового договору послуг не свідчить про наявність трудових відносин між Замовником та Виконавцем.
Щодо особи, з якою позивачем укладено договір на виконання робіт, то, як встановлено судом, такому виконавцю не видавались жодні накази, розпорядження про прийняття його на роботу чи допуск до роботи, виконавця не ознайомлювали з правилами внутрішнього трудового розпорядку; не укладались договори на повну матеріальну відповідальність; також не вівся облік робочого часу, виконавець не був підпорядкований жодному керівнику підприємства, що свідчить про цивільно-правовий характер даної угод.
Підтвердженням того, що у даному випадку було укладено саме цивільно-правовий договір є те, що: у трудових відносинах важливим є процес трудової діяльності, її організація, якої в даному випадку не було; Виконавець за цим договором, на відміну від працівників, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку; за трудовим договором працівники приймаються до штату за певною кваліфікацією, професією, посадою, їм гарантується заробітна плата, гарантії, пільги, компенсації, тоді як за цивільно-правовим договором оплачується результат надання послуг і відносини сторін обмежуються лише наданням послуг і оплатою винагороди; заяву про прийняття на роботу, яку можна було б розцінювати як намір укладення трудового договору, Виконавець до позивача не надавав.
За таких обставин, твердження відповідача про порушення позивачем вимог статей 21 та 24 КЗпП України в частині не укладання трудового договору з особою не ґрунтується на приписах чинного законодавства України та є лише припущеннями контролюючого органу.
Крім того, згідно з статтею 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У свою чергу відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Частиною 1 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За правилами частини першої статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 628 ЦК України, цивільно-правовий договір № 1-18 від 01.06.2018 містить умови (пункти), визначені на розсуд сторін правочину і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ціна, строк, тощо).
Згідно із статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, наявність обставин, що вказують на відсутність спрямування правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, є лише підставою розгляду питання компетентним судом для визнання правочину недійсним (тобто вказує на оспорюваність правочину).
У той же час, згідно статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Жодних передбачених законом підстав, які вказували б на нікчемність дослідженого судом договору, зі змісту Акту інспекційного відвідування не встановлено.
Суд зазначає, що відповідач не наділений повноваженнями на власний розсуд тлумачити умови вказаного вище договору на виконання робіт.
Чинне законодавство України не містить обов'язкових приписів, у яких випадках сторони зобов'язані укладати трудові договори, а в яких цивільно-правові договори (угоди) на виконання певних робіт чи надання послуг, тому сторони договору (правочину) вільні у своєму виборі щодо форми оформлення відносин, і на свій розсуд вправі визначати вид такого договору.
Таким чином, суд висновує про відсутність будь-яких порушень з боку позивача норм чинного законодавства про працю, а наведені відповідачем в акті інспекційного відвідування висновки є безпідставними та необґрунтованими.
За приписами статті 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідачем не доведено правомірності оскаржуваної постанови в порядку статті 77 КАС України, а обсяг досліджених судом доказів та встановлених обставин є достатнім для вирішення спору та прийняття рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За правилами частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у сумі 1 116 грн 90 коп. та понесено витрати на оплату професійної правничої допомоги у сумі 6 000 грн 00 коп., що підтверджується квитанцією про сплату судового збору № 39351 від 16.08.2018, додатковою угодою до договору про надання правової допомоги від 28.06.2018, прибутковим касовим ордером № 8 від 25.09.2018.
15 листопада 2018 року представником відповідача до суду надано клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу по даній справі, обґрунтоване тим, що понесені позивачем витрати не є співмірними із складністю справи, представником позивача були використані напрацьовані матеріали та шаблони документів, представництво інтересів позивача не потребують значного часу на надання вказаних послуг.
Розглянувши вказане клопотання та заслухавши пояснення представників сторін, суд зазначає про таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з ч. 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Судом при вирішенні питання щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу у заявленій позивачем сумі враховано складність справи та виконані адвокатом роботи (надані послуги), час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціну позову та значення справи для позивача, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Враховуючи викладене вище, а також клопотання представника відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд висновує, що співмірним розміром судових витрат на професійну правову допомогу, які підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача у даній справі є 4 000 грн 00 коп.
Відтак, на користь позивача підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сума судових витрат зі сплати судового збору у сумі 1 116 грн 90 коп. та на професійну правничу допомогу у сумі 4 000 грн 00 коп.
Керуючись ст.ст. 14, 77, 90, 139, 242-246, 255, 271, 272, 287, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (18005, м. Черкаси, бул. Шевченка, 390, кв. 38, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Управління Держпраці у Черкаській області (18000, м. Черкаси, бул. Шевченка, 205, ідентифікаційний код 39881228) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити повністю.
Визнати протиправною і скасувати постанову Управління Держпраці у Черкаській області № ЧК-537/375/АВ/П/ПТ/ТД-ФС-388 від 17.07.2018 про накладення штрафу на фізичну особу - підприємця ОСОБА_3 в сумі 111 690 грн 00 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Управління Держпраці у Черкаській області на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1 116 (одна тисяча сто шістнадцять) грн 90 коп. та на професійну правничу допомогу у сумі 4 000 (чотири тисячі) грн 00 коп.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до суду апеляційної інстанції через Черкаський окружний адміністративний суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 19.12.2018.
Суддя С.О. Кульчицький