19 грудня 2018 р.м. ХерсонСправа № 821/1257/18
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
30 червня 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Херсонського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Херсонської області, у якому просить: визнати протиправною та дискримінаційною бездіяльність Херсонського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Херсонської області щодо припинення виплати пенсії за віком з квітня 2017 року ОСОБА_1; зобов'язати відповідача виплатити позивачу заборгованість пенсії за віком з квітня 2017 року по день прийняття рішення про поновлення відповідних виплат; допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення пенсії за один місяць; зобов'язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення згідно ст. 382 КАС України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач здобув право на отримання державної пенсії, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1, яке видане Пенсійним фондом України. Раніше ОСОБА_1 була зареєстрована та постійно проживала у ІНФОРМАЦІЯ_1, де перебувала на обліку у місцевому органі ПФУ та отримувала пенсію за віком. У зв'язку з проведенням АТО та з набранням чинності Постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595, якою затверджений Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, у населеному пункті, де мешкав позивач, було припинено здійснення повноважень відповідним органом Пенсійного фонду України, а також зупинені до моменту повернення окупованої території під контроль органів державної влади видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. У зв'язку із цими обставинами позивач у вересні 2014 року звернувся до УПФУ в м. Херсоні (в подальшому реорганізовано у Головне управління Пенсійного фонду України Херсонської області) із заявою про взяття на облік та нарахування пенсії. Із цього часу позивачу виплачувалось пенсійне забезпечення, але починаючи з квітня 2017 року без правових підстав відповідач припинив виплату пенсії. Посилаючись на норми Конституції України, пенсійного законодавства, позивач вважає, що припинення виплати йому пенсії є незаконним та порушує його права. Із вказаних підстав просить суд повністю задовольнити позов.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 липня 2018 року справу № 821/1257/18 передано на розгляд судді Василяки Д.К.
Ухвалою суду від 05 липня 2018 року відкрито провадження в даній адміністративній справі, звільнено позивача від сплати судового збору.
23 липня 2018 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області до суду подано відзив на позовну заяву. У відзиві містилося клопотання про заміну первинного відповідача по справі на його правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області.
У відзиві відповідач не погоджується із позицією, викладеною у позові, з огляду на наступні обставини. Так, на підставі рішення Комісії з розгляду питань призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово - комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (далі - Комісія) від 21 вересня 2017 року № 17 гр. ОСОБА_1 було відмовлено у відновленні соціальної виплати. Відповідач вказує на те, що в його діях відсутні ознаки протиправності, оскільки Головне управління не має правових підстав для поновлення пенсії позивачу без відповідного рішення Комісії. Відтак, підстави для задоволення позову відсутні.
Після відкриття провадження у справі протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 липня 2018 року, справу № 821/1257/18 передано на розгляд судді Гомельчука С.В., у зв'язку із обмеженими строками розгляду справи та перебуванням попереднього головуючого судді по даній справі у плановій щорічній відпустці з 23 липня 2018 року по 03 вересня 2018 року.
Ухвалою від 25 липня 2018 року судом прийнято до провадження дану справу, вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст. 263 КАС України).
Враховуючи наведене та приписи ч. 1 ст. 52 КАС України, суд задовольнив клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області та прийняв рішення про заміну первинного відповідача по справі на Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Херсонській області, Головне управління).
Ухвалою від 02 серпня 2018 року згідно пункту 9 ч. 2 ст. 236 КАС України провадження у справі зупинено до набрання чинності рішенням Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в зразковій справі № 805/402/18-а за позовом ОСОБА_2 до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
19 грудня 2018 року судом встановлено, що 03 травня 2018 року рішенням Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду адміністративний позов ОСОБА_2 до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, задоволено повністю, зокрема, зобов'язано пенсійний орган відновити виплату ОСОБА_2 призначеної їй пенсії за віком з 01 квітня 2017 року.
Постановою ОСОБА_3 Верховного Суду від 04 вересня 2018 року рішення Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 травня 2018 року залишено без змін (постанова набрала законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає).
З огляду на вказане, згідно приписів ч. 1 ст. 237 КАС України, ухвалою від 19 грудня 2018 року судом вирішено поновити провадження у даній справі та здійснювати її розгляд в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заяви по суті, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2, НОМЕР_2, виданий Жовтневим РВ УМВС України в Луганській області 23.03.1999р. є отримувачем пенсії за віком.
У квітні 2014 році на території постійного місця проживання позивача - м. Луганськ, розпочалася антитерористична операція, яка продовжується по сьогодні (Наказ Антитерористичного центру при Службі Безпеки України від 07 жовтня 2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення»).
Позивач є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території України (м. Луганськ, Луганської області) до Херсонська обл., м. Херсон, вул. 09-го січня, 22/2, що підтверджується Довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 09.12.2014 року №6523000977.
В подальшому позивачу зупинено виплату пенсії з 01.04.2017 року до з'ясування фактичного місця проживання гр. ОСОБА_1, та чинності дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Рішенням Комісії з розгляду питань призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово - комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 21.09.2017 року № 17 позивачу відмовлено в поновлені виплати пенсії з 01.04.2017 року.
На звернення позивача до Головного управління із заявою про поновлення виплати пенсії, відповідач вказуючи на відповідне рішення Комісії від 21.09.2017 року, відмовив у задоволенні поданої заяви.
Позивач вважаючи протиправною відмову Головного управління щодо поновлення йому виплати пенсійного забезпечення, звернуся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтею 4 Закону № 1706 визначено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Так, ст. 7 Закону № 1706 визначено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Довідкою від 09.12.2014 року № НОМЕР_3 підтверджується, що позивач був взятий на облік та має статус внутрішньо переміщеної особи.
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні (ст. 4 Закон № 1058).
Статтею 5 Закону № 1058 передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до ст. 47 Закону № 1058 пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Статтею 49 Закону № 1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
- якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
- на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
- у разі смерті пенсіонера;
- у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
- в інших випадках, передбачених законом.
Отже, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Жодних з перелічених у вказаній вище статті обставин та інших обставин наявність яких давала б право позбавити позивача його конституційного права на пенсійне забезпечення, судом під час розгляду справи не встановлено.
Тому, не виплачуючи позивачу пенсію, відповідач порушив вимоги ч. 1 ст. 49 Закону № 1058, оскільки з квітня 2017 року виплату пенсії припинено без прийняття відповідного рішення та за відсутності законодавчо встановлених підстав, чим порушив право позивача на отримання пенсії.
На думку, суду, необґрунтованими є доводи відповідача стосовно того, що виплата заборгованості пенсії позивачу може бути здійснена лише на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», оскільки Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-VI має вищу юридичну силу аніж положення Постанови КМ України від 8 червня 2016 року № 365, а тому застосуванню судом підлягають норми Закону № 1058.
Таким чином, суд вважає, що відповідачем безпідставно не виплачувалась пенсія за період з квітня 2017 року, чим порушено гарантоване Конституцією України право позивача на пенсійне забезпечення.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в своїй постанові від 03 травня 2018 року по справі № 805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18).
Відповідно статті 46 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
У справі, що розглядається, відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечував, однак припинив її виплату через рішення відповідної Комісії. Водночас, як свідчать письмові пояснення відповідача та надані на їх підтвердження докази, припинення виплати пенсії позивачу, не супроводжувалося припиненням її нарахування.
Оскільки ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, та нарахування якої продовжувалося після припинення її виплати, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення.
Аналогічну позицію щодо застосування строків звернення до суду у справах цієї категорії викладено в постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі №573/1759/17 (К/9901/3564/18).
Вирішуючи даний спір, суд застосовує норму прямої дії, а саме ст. 46 Конституції України, якою гарантовано, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.
Позивач є громадянином України, який у законний спосіб набув право на пенсійні виплати за віком на території України.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Суд вважає необхідним застосувати до даних спірних правовідносин практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23 лютого 2006 року №3477-IV.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Оцінюючи наявні докази, суд дотримується позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 74 КАС України).
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 ст. 77 КАС України).
На підставі ч. 1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Проаналізувавши надані сторонами докази та норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію не довів та не обґрунтував. Натомість, позивач довів протиправність бездіяльності відповідача в частині не виплати йому пенсії з квітня 2017 року.
Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною 2 ст. 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду та вирішується на його розсуд.
Отже, суд вважає, що зобов'язання відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення, це право суду, а не обов'язок, а тому суд, в даному спорі не вбачає підстав для прийняття відповідного рішення.
Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що має бути задоволеним частково.
Судових витрат по справі не встановлено.
Таким чином, керуючись статтями 2, 9, 12, 14, 139, 241 - 246, 205, 255 КАС України, суд
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України Херсонської області (код ЄДРПОУ 21295057, 73005, м. Херсон, вул. 28 Армії, 6) щодо припинення виплати ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1, АДРЕСА_1) пенсії за віком з квітня 2017 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Херсонської області (код ЄДРПОУ 21295057, 73005, м. Херсон, вул. 28 Армії, 6) поновити та виплатити пенсію ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1, АДРЕСА_1) з квітня 2017 року по день прийняття рішення про поновлення відповідних виплат.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1, АДРЕСА_1) пенсії за один місяць.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Гомельчук С.В.
кат. 10.2.4