Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
20 грудня 2018 р. № 520/10248/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м, Харкова (код ЄДРПОУ 41248278) щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) за період з 01.05.2018 р. по 30.06.2018 р.;
- зобов'язати Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова (код ЄДРПОУ 41248278) поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) за період з 01.05.2018 р. по 30.06.2018 р.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що у зв'язку із проведенням антитерористичної операції він був змушений переміститись до м. Харкова, де його було поставлено на облік як внутрішньо переміщену особу на підставі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_2 від 21.10.2014 року. На даний час, позивач перебуває на пенсійному обліку у відповідача, у якого обліковується заборгованість перед позивачем по виплаті пенсії за період з 01.05.2018 року по 30.07.2018 року. Відповідно до листа Шевченківського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України м. Харкова від 14.06.2018 року виплату пенсії позивачу було призупинено на період до одержання інформації про скасування довідки або результатів додаткової перевірки з 01.05.2018 року. В подальшому, позивачу за його заявою було поновлено виплату пенсії, але відповідно до листа відповідача пенсія з травня 2018 року буде виплачена в найближчий виплатний період, а пенсія за минулий період буде здійснено відповідно до постанови КМУ від 25.04.2018 року №335. Отже, як вказано позивачем, він не отримав пенсію за період з 01.05.2018 року по 30.07.2018 року. На думку позивача, відповідач таким чином порушив його права на своєчасне отримання сум пенсійного забезпечення за відповідний період, оскільки їх виплата не може бути пов'язана із наявністю у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 21.11.2018 року звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору по адміністративній справі № 520/10248/18.
Ухвалою суду від 21.11.2018 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в зазначеній справі.
Представником відповідача через канцелярію суду подано відзив на позов, в якому останнім вказано, що управління із позовом не погоджується, оскільки на підставі отриманих списків тривало відсутніх за місцем проживання одержувачів пенсії з числа внутрішньо переміщених осіб на період до одержання інформації про скасування довідки про або результатів проведення додаткової перевірки з 01.05.2018 року виплата пенсії, зокрема, і позивачу була призупинена. В подальшому, на підставі рішення районної комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради від 06.06.2018 року підтверджено фактичне місце проживання та виплату пенсії поновлено. Пенсія позивачу виплачується, починаючи з 01.07.2018 року. Отже, як вказано представником відповідача пенсійні виплати за липень 2018 року позивачу були нараховані та виплачені, а сума доплати за період з травня по червень 2018 року буде виплачена відповідно до пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”. З огляду на вищевикладене, представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову.
Суд зазначає, що відповідно до положень ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно з положеннями п.2 ч.1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 відповідно до паспортного документу серії ЕМ №073247, виданого Краснодонським МВ УМВС України в Луганській області, є громадянином України.
При цьому, відповідно до пенсійного посвідчення серії ААЖ №297734 позивач є пенсіонером, який отримує пенсію за віком (а.с. 11).
Зі змісту позову вбачається, що позивач є внутрішньо переміщеною особою та на даний час перебуває на обліку у Управлінні праці та соціального захисту населення Адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради, що підтверджується довідкою № НОМЕР_2 від 21.10.2014 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, позивач 06.06.2018 року звернувся до відповідача із заявою щодо отримання інформації про підстави невиплати йому пенсії за травень - червень 2018 року.
Матеріали справи містять лист відповідача від 14.06.2018 року №445/Р-11, направлений у відповідь на заяву позивача, зі змісту якого вбачається, що на підставі отриманих списків відсутніх за місцем проживання одержувачів пенсій з числа внутрішньо переміщених осіб на період до одержання інформації про скасування довідки або результатів додаткової перевірки з 01.05.2018 року виплата пенсії позивачу була призупинена згідно підпунктів 4 і 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, якими передбачено, що соціальні виплати припиняються у разі скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", та у разі отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфініспекції, Держаудистслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. При цьому, зазначено, що у травні 2018 року управлінням отримано списки внутрішньо переміщених осіб, щодо яких наявна інформація про тривалу відсутність (понад 60 днів) за місцем проживання, в яких містилися і дані позивача. Списком від 23.05.2018 року № 20 на отримання інформації для призначення (відновлення) виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам відповідачем направлено запит Голові робочої групи щодо проведення перевірки фактичного місця перебування ОСОБА_1 та вирішення питання відновлення виплати пенсії. Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщених осіб було перевірено та підтверджено фактичне місце перебування позивача, після чого відповідачем прийняте рішення про поновлення соціальних виплат. З огляду на вказане зазначено, що позивачу поновлено пенсію з травня 2018 року, пенсія за травень 2018 року буде виплачена в найближчий виплатний період, а пенсія за минулий період буде здійснена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365».
При цьому, позивачем у позовній заяві вказано, що він постійно знаходився в місті Харкові.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, на думку позивача, відповідач порушив його права на своєчасне отримання належних йому сум пенсійного забезпечення, оскільки обмежив його право на щомісячне отримання такої пенсії з підстав, які не мали відношення до позивача із здійсненням їх помилкової оцінки. Також вказано, що територіальний орган Пенсійного фонду України протиправно керувався п. 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, в якому вказано, що орган, який здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи, суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Отже, відповідачем протиправно не здійснено виплату пенсії за період з з 01.05.2018 року по 30.07.2018 року.
Надаючи правову оцінку доводам позову і заперечень проти нього, суд зазначає наступне.
Положеннями ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Як визначено Європейською соціальною хартією (переглянутою), 1996 року, згода на обов'язковість якої надано Верховною Радою України та яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року, кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим Україна має міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами "досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися" права та принципи, що закріплені у Хартії.
При цьому, положеннями ст.8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Положеннями ст.4 Закону №1058-IV передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
В той же час, положеннями ч.3 ст.4 Закону №1058-IV передбачено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, відповідно до якого виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до ст. 5 Закону №1058-IV вказаний закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до приписів ст. 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є внутрішньо переміщеною особою.
Отже, відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Наведене визначення поняття внутрішньо переміщеної особи має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
При цьому, суд зазначає, що положеннями ст. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" передбачено підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб.
Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.
Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до положень ст. 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Отже, вказаною нормою визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.
Суд зазначає, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
При цьому, суд зазначає, що зі змісту відзиву на позов вбачаються посилання відповідача на обставини того, що відповідно до п.15 постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Також відповідно до п.18 вказаної постанови суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Суд зазначає, що відповідно до позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Як передбачено положеннями п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Зі змісту наявної в матеріалах справи відповіді відповідача на скаргу позивача вбачається, що відповідач, зокрема, посилається на положення Постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 р. № 365, якою затверджено Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, однак суд зазначає, що такі посилання відповідача не можуть бути враховані судом як належні, оскільки не свідчать про обставини того, що невиплата пенсі позивачу відбулася з підстав, визначених Законом № 1058-IV.
В той же час, суд зазначає, що жодних змін до Закону №1058-IV з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймалось.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Отже, суд приходить до висновку, що враховуючи відсутність у відповідача заперечень стосовно належності позивачу сум пенсії, право позивача на отримання вказаних сум за період з 01.05.2018 року по 30.07.2018 року, визначається безпосередньо положеннями Закону №1058-IV, а отже підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності" і що відповідні суми слід вважати "майном" у значенні цього положення.
Вказані обставини свідчать про те, що невиплата вказаних належних позивачу сум є втручанням у його право на мирне володіння майном.
Зазначена правова позиція, викладена і в рішенні ЄСПЛ по справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26.06.2014 (за заявою №68385/10 та №71378/10), відповідно до якої, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинним Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.
Враховуючи наведене наявні підстави вважати, що у позивача наявні "законні сподівання", оскільки останній отримав право на такі суми відповідно до Закону №1058-IV.
Крім того, з приводу доводів представника відповідача стосовно наявності у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи, суд зазначає, що Конституційним Судом України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважено, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Також у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейським судом з прав людини вказано, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу.
Отже, суд зазначає, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому вищевказані доводи представника відповідача не можуть вважатися належним доказом правомірності невиплати позивачу сум пенсії.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі “Міллер проти Австрії”, де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні “Гайгузус проти Австрії” від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі “Кечко проти України” (рішення від 08 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, посилання відповідача на подальше здійснення виплати доплати відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №335 порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном.
З врахуванням наведеного вище, суд приходить до висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати пенсії позивачу, у зв'язку з чим позивач не отримав пенсійні виплати за період з 01.05.2018 року по 30.07.2018 року, а отже наявні підстави для задоволення позовних вимог.
Стосовно заявленого позивачем клопотання про допущення негайного виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми за один місяць відповідно до п.1 ч.1 ст. 371 КАС України суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) накладення арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.
Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу.
Суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення: 1) у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті; 2) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об'єднання; про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об'єднання; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства; 4) про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань.
Таким чином, з огляду на обставини того, що присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, то наявні підстави для задоволення даного клопотання позивача.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
З урахуванням встановлених фактів, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1.
Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст.243-246, 250, 255, 257-263, 295, 297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: 94400, Луганська обл., м. Краснодон, вул. Мікроцентр, б. 19, кв.7, адреса фактичного проживання внутрішньо переміщеної особи: 61204, м. Харків, пр. Людвіга Свободи, б. 39, кв.42) до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (61022, м. Харків, м. Свободи, 5, Держпром, 4 під.) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м, Харкова (код ЄДРПОУ 41248278) щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) за період з 01.05.2018 року по 30.06.2018 року.
Зобов'язати Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова (код ЄДРПОУ 41248278) поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) за період з 01.05.2018 р. по 30.06.2018 р.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Мельников Р.В.