ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"18" грудня 2018 р. справа № 0940/1909/18
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Біньковської Н.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0039279-5002-0905 від 08.06.2018,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0039279-5002-0905 від 08.06.2018.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням №0039279-5002-0905 від 08.06.2018 визначено позивачу податкове зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік в розмірі 48460,80 грн., оскільки виробниче приміщення використовується підприємцем в підприємницькій діяльності, є будівлею промисловості відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018:2000 клас 1251 «Будівлі промисловості» та, в силу вимог п.266.2.2 Податкового кодексу України, не є об'єктом оподаткування.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.10.2018 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву. Просив суд в задоволенні позову відмовити, оскільки податковим органом правомірно визначено податкове зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік в розмірі 48460,80 грн., а зазначена позивачем будівля не є будівлею промисловості промислового підприємства. Позивачем невірно трактується податкове законодавство стосовно звільнення об'єктів від оподаткування. Вважає, що у разі якщо промислова будівля належить не промисловому підприємству, то в такому випадку будівля є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а податок повинен нараховуватись та сплачуватись на загальних підставах відповідно до норм чинного законодавства.
У поданому суду 19.11.2018 клопотанні позивач також навів заперечення на відзив. Зокрема, зазначив, що об'єктом оподаткування є об'єкт нерухомості, а не суб'єкт, як власник такої нерухомості. При визначенні бази оподаткування визначальними ознаками є саме ознака нерухомості, а не ознаки її власника, а тому база оподаткування повинна визначатися без урахування організаційно-правової форми власника та виду здійснення підприємницької діяльності. Також послався на ч.2 ст.55 Господарського кодексу України, ст.51 Цивільного кодексу України, п.56.21 ст.56 Податкового кодексу України.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
Позивач є фізичною особою-підприємцем, підприємницьку діяльність здійснює з 1999 року. Видами діяльності є, зокрема, вирощування ягід, горіхів, інших плодових дерев і чагарників (основний); виробництво сухарів і сухого печива, виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок тривалого зберігання. Здійснює підприємницьку діяльність на загальній системі оподаткування.
16.03.2015 року ОСОБА_1 зареєстрував на праві власності нежитлове приміщення загальною площею 4 038,4 м.кв., за адресою: Івано-Франківська область, Долинський район, м. Долина, вул. Обліски, будинок 36. Згідно технічного паспорта на вказане нежитлове приміщення його призначення - «цех» (а.с.9-14).
Позивач, як фізична особа-підприємець здійснює в цьому приміщенні виробництво промислової продукції.
Вказана обставина відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України доказуванню не підлягає як така, що не заперечується сторонами і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цієї обставини.
08.06.2018, згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 цього Кодексу, Головним управлінням Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області сформовано та направлено позивачу податкове повідомлення-рішення за №0039279-5002-0905, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік в сумі 48460,80 грн. (а.с.8).
Судом встановлено, що спір між сторонами виник з питань, чи є зазначене вище нежитлове приміщення об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
При вирішенні спору між сторонами суд виходить з наступного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.
Згідно статті 265 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
У відповідності до статті 10 ПК України податок на майно належить до місцевих податків.
Станом на 2017 рік ставки податку на майно встановлено рішенням Долинської міської ради Івано-Франківської області від 29.01.2015 №1876-57/2015, із внесеними змінами.
Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
У відповідності до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Згідно пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив чіткі умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню.
Буквальний аналіз пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». При цьому законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.
Згідно підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).
Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".
В законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала поняття «промислове підприємство».
Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530, економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», C «Переробна промисловість»; D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».
Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.
Підприємство це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки (стаття 62 Господарського кодексу України).
Враховуючи зазначені вище правові норми, суд приходить до висновку, що застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов - наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, висновки якого відповідно до ч.5 ст.242 КАС України слід враховувати суду при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин, у справах 806/2676/17 від 15.05.2018, №806/2461/17 від 15.05.2018, №819/1818/17 від 11.09.2018, №809/1491/16 від 16.10.2018, №822/2614/16 від 11.12.2018.
В межах спірних відносин наявна лише одна з обов'язкових умов, визначена пунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України - виробниче приміщення.
Відтак, об'єкт нерухомості - нежитлове приміщення загальною площею 4 038,4 м.кв., за адресою: Івано-Франківська область, Долинський район, м. Долина, вул. Обліски, будинок 36, який на праві власності належить позивачу, не підпадає під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
Підсумовуючи вищевикладене, суд робить висновок про необґрунтованість заявлених позовних вимог, а тому адміністративний позов є таким, що не підлягає до задоволення.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Відповідно до статей 255, 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду апеляційної інстанції через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Біньковська Н.В.