19 грудня 2018 року м. Житомир справа № 806/142/18
категорія 3.1
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Коростенського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Житомирській області про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Коростенського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Житомирській області управління Державної міграційної служби в Житомирській області, в якому просить:
- визнати протиправною відмову Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області у видачі ОСОБА_2 у зв'язку із досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-XII ;
- зобов'язати Коростенський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області видати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв'язку із досягненням 16-річного віку паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-XII , без надання згоди на обробку персональних даних, передачі будь-яких даних про дитину, про її батьків до ЄДДР, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців рук, без використання будь-яких засобів ЄДДР.
В обґрунтування позову зазначає, що за релігійними переконаннями його дитина не бажає оформляти паспорт у формі пластикової картки типу ID-картки, оскільки картка містить у собі безконтактний електронний носій із персональними даними, від обробки яких позивач відмовляється. Вважає, що відповідач порушує права та інтереси його сина, відмовляючи в оформленні паспорта у формі книжечки, оскільки чинними нормативно-правовими актами передбачена можливість отримання паспорта громадянина України як у вигляді паспортної картки, так і у вигляді паспортної книжечки. З наведених підстав просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду Липи В.А. від 25 січня 2018 року відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі №806/142/18.
14 лютого 2018 року до суду надійшов відзив Коростенського районного відділу управління Державної міграційної служби України в Житомирській області на позовну заяву, в якому зазначено, що саме Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 №5492-VI (далі - Закон України №5492-VI) визначає правові та організаційні засади видачі документів, зокрема, що посвідчують особу та підтверджують громадянство. Частиною 4 статті 21 Закону України №5492-VI передбачено, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Крім того, прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 “Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України”, з 1 листопада 2016 року припиняється. Поміж іншого, зазначив, що відповідно до доручення ДМС України від 15.06.2017 №Д/92/2-17 з 16.06.2017 у територіальних підрозділах ДМС припинено прийом документів на оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року. Враховуючи вищевикладене, наголошує, що відповідач діяв у межах, на підставі та у порядку, визначеному чинним законодавством, а заявлені позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають (а.с.72-81).
22 лютого 2018 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій ОСОБА_1 зазначає, що викладені у відзиві заперечення є свідомим маніпулюванням нормами права та нехтуванням правами людини і громадянина (а.с.86-88).
Ухвалою від 26 лютого 2018 року провадження в адміністративній справі №806/142/18 за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 до Коростенського районного відділу управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії було зупинено до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі №Пз/9901/2/18.
Ухвалою від 10 жовтня 2018 року поновлено провадження у адміністративній справі №806/142/18.
У зв'язку із проходженням суддею Липою В.А. військової служби за призовом осіб офіцерського складу та у відповідності до ст. 31 КАС України, Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30 (у редакції рішення Ради суддів України від 02.03.2018 №17), розпорядженням керівника апарату Житомирського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2018 року № 306, призначено повторний авторозподіл справ, зокрема й адміністративної справи №806/142/18.
Відповідно до витягу із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.11.2018 головуючим суддею для розгляду адміністративної справи №806/142/18 було визначено суддю Черняхович Ірину Едуардівну.
Ухвалою судді Черняхович І.Е. від 22 листопада 2018 року адміністративну справу № 806/142/18 було прийнято до провадження та призначено судове засідання у справі на 12 грудня 2018 року.
12 грудня 2018 року до суду з'явився позивач та представник відповідача, однак ними було подано заяви про розгляд справи без їх участі, в порядку письмового провадження.
Керуючись приписами ч.3 ст.194, ч.9 ст.205, ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Встановлено, що ОСОБА_4 в інтересах та разом з неповнолітнім сином ОСОБА_3 04.08.2017 та 04.11.2017 зверталися із заявами до відповідача, в яких просили видати ОСОБА_3 паспорт громадянина України виключно у формі паспортної книжечки у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII, при цьому вказували, що отримання паспорта у формі ID-картки суперечить їх релігійним переконанням (а.с.19-21).
Коростенський районний відділ УДМС України в Житомирській області листами №22/2263 від 23.08.2017р. (а.с.22-23) та № 22/3676 від 13.12.2017р. (а.с.24-25) повідомив позивача про те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року № 745, яка внесла зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 та Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" з 01 листопада 2016 року відбувається оформлення і видача паспорта громадянина України виключно формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з вимогами ст. 8 ОСОБА_5 України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_5 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_5 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_5 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_5 України гарантується.
За приписами ст. 3 ОСОБА_5 України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією ОСОБА_5, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 32 ОСОБА_5 України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених ОСОБА_5 України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 ОСОБА_5 України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Суд зауважує, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (далі - Закон № 5492-VI), документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, до яких відноситься паспорт громадянина України.
Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. (ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VI).
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Згідно із ч. 3 ст. 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року N 2503-XII (далі - Положення № 2503-XII), бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України". На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних до паспорта, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадян, без відцифрованого образу обличчя особи, без від цифрованих відбитків пальців рік, без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Водночас, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
За змістом п. 2 цієї Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII;
з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
До завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється (п. 3 Постанови № 302).
Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.
Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи .
Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України "Про захист персональних даних" (далі - Закон №2297-VI), мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону № 2297-VI).
Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 вказаного Закону).
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Суд вважає за доцільне зазначити, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
Отже, аналізуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 ОСОБА_5 України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
Варто зауважити, що будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Крім того, відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Суд зазначає, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Аналогічна правова позиція викладена в рішенні ОСОБА_6 Верховного Суду від 19.09.2018 по зразковій справі № Пз/9901/2/18 (806/3265/17), а відповідно до ч.3 ст.291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 по справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд зазначає, що дії відповідача щодо відмови ОСОБА_3 у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ вчинені з порушенням ч. 2 ст. 19 ОСОБА_5 України та не відповідають ч. 2 ст. 2 КАС України.
Враховуючи вищевикладене та керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 245 КАС України, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області та Управління Державної міграційної служби України в Житомирській щодо відмови в оформленні та видачі дітям позивачів паспортів громадянина України у вигляді книжечки (на паперових носіях) зразка 1994 року.
Зважаючи на наявність порушеного права та необхідність його відновлення, керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 245 КАС України, суд вважає за необхідне зобов'язати Коростенський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області оформити та видати ОСОБА_3 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Щодо позовних вимог у частині зобов'язання відповідача вести облік щодо ОСОБА_3 за прізвищем, іменем та по-батькові, роком народженням та за місцем реєстрації, без використання будь-якого цифрового ідентифікатора особи, не передавати будь-які дані про ОСОБА_3 та про його батьків до Єдиного державного демографічного реєстру, без формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя особи, без від цифрованих відбитків пальців рік, без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру, суд вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, оскільки при видачі паспорта у формі, визначеній Положенням про паспорт №2503-ХІІ, не передбачено внесення даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зважаючи на відсутність судових витрат у цій адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (2 пров. Дружби, 8, м.Коростень, Житомирська обл., 11500, паспорт серія ВМ №034299) в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 (2 пров. Дружби, 8, м.Коростень, Житомирська обл., 11500) до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області (вул. Грушевського, 5, м.Коростень, Житомирська обл., 11500) про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області (вул. Грушевського, 5, м.Коростень, Житомирська обл., 11500) у видачі ОСОБА_2 (2 пров. Дружби, 8, м.Коростень, Житомирська обл., 11500) паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
Зобов'язати Коростенський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області (вул. Грушевського, 5, м.Коростень, Житомирська обл., 11500) оформити та видати ОСОБА_2 (2 пров. Дружби, 8, м.Коростень, Житомирська обл., 11500) паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.Е.Черняхович