ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про відмову у відкритті провадження
"20" грудня 2018 р. справа № 0940/2407/18
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Матуляк Я.П., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до державного реєстратора виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Нагірняка Олександра Васильовича про скасування державної реєстрації речового права на нерухоме майно, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державного реєстратора виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Нагірняка О.В. про скасування державної реєстрації речового права на нерухоме майно.
Приписами пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Положенням частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
При визначенні судової юрисдикції щодо вирішення справи суд виходить з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмета спірних правовідносин.
За визначенням, наведеним в пункті 1 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. В свою чергу, публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України); суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Адміністративна юрисдикція визначається Кодексом адміністративного судочинства України за допомогою трьох критеріїв, а саме: предметної (родової), інстанційної (функціональної) та територіальної (просторової) (підсудності).
Предметна юрисдикція визначена параграфом 1 Глави 2 Розділу І Загальні положення Кодексу адміністративного судочинства України. Так, згідно пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Як слідує зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 просить суд скасувати ОСОБА_3 реєстрацію житлового будинку від 30.03.2018 року.
Суд зазначає, що спірні правовідносини виникли у зв'язку із відмовою відповідача у проведенні державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, що знаходиться на земельній ділянці, яка з 26.12.2017 року належить позивачу на праві приватної власності.
Позивач фактично обґрунтовує позовні вимоги наявністю у неї права власності на земельну ділянку площею 0,1312 га за кадастровим номером НОМЕР_1, надану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та, відповідно, відсутністю такого права у ОСОБА_3 і, як наслідок, відсутністю в останнього правомірного інтересу щодо фіксації свого права власності на об'єкт нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
В той же час, судом встановлено, що 30.03.2018 року відповідачем здійснено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_3 на житловий будинок як об'єкту нерухомого майна за реєстраційним номером 1523540126258, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 40472871 від 04.04.2018 року, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 27.11.2018 року за № 147011478.
Таким чином, предметом спору у даній справі є захист права власності, порушеного відповідачем, а доведення позивачем неправомірності дій та рішень відповідача є спором про доведення права на таке майно. Зважаючи на те, що позивач в своїй позовній заяві заявляє своє право на майно, то фактично існує спір про право на це майно.
Суд зазначає, що даний спір не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, вчиняючи оспорювану реєстраційну дію, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.
Суд вважає, що спір про визнання протиправним і скасування рішення та (якщо таке рішення виконане) запису про проведену державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис про право власності на об'єкт нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.
В той же час, оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного запису в реєстрі, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких здійснено оспорюваний запис.
Отже, оскарження рішення/запису про державну реєстрацію права власності на житловий будинок безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права власності на об'єкт нерухомого майна.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо скасування державної реєстрації речового права на нерухоме майно не є публічно-правовими, оскільки предметом такого спору є захист права власності, права володіння, користування та розпорядження нерухомим майном, тобто, має місце спір приватно-правового характеру, що в свою чергу виключає можливість його розгляд у порядку адміністративного судочинства.
Суд звертає увагу, що такий критерій визначення юрисдикції спору як наявність порушень вимог чинного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав на нерухоме майно не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою.
Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов'язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів.
Вищенаведене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 04.09.2018 року у справі № 823/2042/16.
Приписами частини 1 статті 244-2 визначено, що висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Разом з тим, суд зазначає, що з урахуванням суб'єктного складу учасників спору він має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 2, 4, 5, 19, 170, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в справі за позовом до державного реєстратора виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Нагірняка Олександра Васильовича про скасування державної реєстрації речового права на нерухоме майно.
Копію цієї ухвали, разом з позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами, невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.
З врахуванням приписів частини 6 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, роз'яснити ОСОБА_1, що позовні вимоги про скасування державної реєстрації речового права на нерухоме майно відносяться до юрисдикції загальних судів та підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складання в повному обсязі, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Матуляк Я.П.