ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про відмову у відкритті провадження
"20" грудня 2018 р. справа № 0940/2405/18
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Чуприна О.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Брошнів-Осадської селищної ради об'єднаної територіальної громади Івано-Франківської області про визнання рішення від 26.10.2018 протиправною бездіяльністю та зобов'язання селищну раду надати згоду на укладення договору суборенди земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1, -
ОСОБА_1 17.12.2018 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1, орендар) звернувся в суд з позовною заявою до Брошнів-Осадської селищної ради об'єднаної територіальної громади Івано-Франківської області (надалі по тексту також - відповідач, Брошнів-Осадська селищна рада, селищна рада, орендодавець, власник) про визнання рішення від 26.10.2018 протиправною бездіяльністю та зобов'язання селищну раду надати згоду на укладення договору суборенди земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 на підставі договору оренди земельної ділянки від 08.12.2015, укладеного із відповідачем, володіє і користується ділянкою за кадастровим номером НОМЕР_1 по АДРЕСА_1. Згідно даного договору позивач має право на передачу предмета оренди в суборенду і одержувати доходи від використання землі. За результатами розгляду заяви позивача від 08.10.2018 відповідач рішенням від 26.10.2018 за №318-12/2018 залишив її на довивчення. Таке вирішення заяви позивач вважає протиправною бездіяльністю так як його право на передачу орендованої землі без зміни цільового призначення в суборенду будь кому іншому субкористувачу, в тому числі щодо розгляду і позитивного вирішення такого питання у вигляді згоди Брошнів-Осадська селищна рада, гарантоване пунктом 29 договору оренди земельної ділянки від 08.12.2015, частиною 6 статті 93 Земельного кодексу України і частиною 1 статті 8 Закону України "Про оренду землі". Виходячи із вказаного ОСОБА_1 просить визнати рішення від 26.10.2018 протиправною бездіяльністю та зобов'язати селищну раду надати згоду на укладення договору суборенди земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 між позивачем та ТОВ "Віза-Вторма".
Позивач, правовідносини, з приводу яких виник спір вважає публічно-правовими та такими, що належать до юрисдикції адміністративного суду, відтак, для захисту своїх прав та інтересів ОСОБА_1 звернувся із позовною заявою в Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Вказану позицію суд вважає помилковою, а даний спір таким, що не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства з огляду на таке.
Відповідно до приписів пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (надалі по тексту також - Суд) від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №№29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" (рішення у справі "Занд проти Австрії", заява №7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. &?ж;…&?у; фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із пунктами 1 та 2 статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Статтею 19 КАС України визначено перелік справ, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Так, згідно із пунктом 1 частини 1 вказаної статті, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" визначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 вказаного Кодексу).
Так, участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак, сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справи адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати у зв'язку з чим виник спір та на захист яких прав особа звернулася до суду.
Наведена правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 21.03.2018 по справі №809/1946/15.
Отож, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень.
За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України (надалі по тексту також - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права.
Згідно приписів частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (надалі по тексту також - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, серед іншого, з цивільних і земельних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Правовий статус сільських, селищних, міських рад визначено Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 за №280/97-ВР (надалі по тексту також - Закон №316-21/2018).
Статтею 10 Закону №316-21/2018 визначено, що ради є органами місцевого самоврядування, що представляють інтереси відповідних територіальних громад та здійснюють повноваження, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частини 3 та 5 статті 16 Закону №316-21/2018).
Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону №280/97-ВР, передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішень щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Ставлячи питання про визнання протиправною бездіяльністю рішення Брошнів-Осадської селищної ради об'єднаної територіальної громади від 26.10.2018 за №318-12/2018 "Про надання дозволу на укладення договору суборенди на земельну ділянку", яким розгляд порушеного питання залишено на довивчення, ОСОБА_1 у позовній заяві обґрунтовує свої вимоги тим, що оскаржуване немотивоване рішення, в першу чергу, прийнято з обмеженням права позивача на передачу земельної ділянки в суборенду, яке гарантовано пунктом 29 договору оренди від 08.12.2015, укладеного і зареєстрованого у встановленому порядку з відповідачем як власником комунальної землі.
Зі змісту позовної заяви слідує, що предметом спору у даній справі є захист права користування і володіння земельною ділянкою за кадастровим номером НОМЕР_1 по АДРЕСА_1, а доведення позивачем протиправної бездіяльності відповідача стосовно прийняття оскаржуваного рішення є спором про визначення в судовому порядку права ОСОБА_1 на передачу землі в суборенду. Невмотивованість рішення від 26.10.2018 позивач обґрунтовує саме гарантованою договором оренди можливістю укладати догори суборенди.
В свою чергу, як свідчить пункт 28 договору оренди земельної ділянки, відповідач зобов'язаний не створювати орендарю будь яких перешкод при виконанні умов цього договору.
Також, своє права, як орендаря землі, на отримання від відповідача за своїм зверненням відповідного рішення у вигляді згоди орендодавця на передачу у володіння і користування іншій особі предмета оренди на умовах суборенди, ОСОБА_1 доводить посилаючись на частину 6 статті 93 Земельного кодексу України та частину 1 статті 8 Закону України "Про оренду землі".
За змістом статей 1, 5, 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди землі на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України та договором оренди землі; за частиною 1 статті 93 Земельного кодексу України правом оренди земельної ділянки є право, засноване на договорі.
Згідно положень частини 6 статті 93 Земельного кодексу України орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).
Орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду (частина 1 статті 8 Закону України "Про оренду землі").
З наведених норм вбачається, що право на передачу в суборенду землі виникає (змінюється, припиняється) виключно за умови користування і володіння земельної ділянки на підставі цивільно-правового договору оренди землі та/або за згодою орендодавця, яке в будь якому випадку можливе при наявності відносин оренди.
Суд звертає увагу, що зазначене права в першу чергу виникає на підставі договору, а не закону.
Таким чином, у спірних відносинах протиправність дій і рішень органу місцевого самоврядування як власника та орендодавця землі в частині надання або відмови у наданні згоди використання земельної ділянки на правах суборенди можливо встановити судом тільки при перевірці питання наявність у орендаря права, визначеного договором оренди землі, передавати її в суборенду, а у орендодавця (власника) обов'язку (чи права) надавати згоду на таке використання, яке виникає із договірних відносин між юридичною особою (територіальною громадою) і фізичною особою.
Цього ж висновку стосується і питання зволікання орендодавця у наданні такої згоди.
У порушеному позивачем випадку, здійснюючи відповідні функції власника землі (орендодавця), Брошнів-Осадська селищна рада перебувала з позивачем у відносинах, заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності щодо спірного права на використання майна територіальної громади на умовах суборенди земельної ділянки, а, відтак, ОСОБА_1 вимагає відновлення оспорюваних майнових прав, захист яких можливий виключно у порядку статті 15 Цивільного кодексу України, статті 19 ЦПК України або пункту 6 частини 1 статті 20 ГПК України.
Визначення питання щодо правомірності рішення від 26.10.2018 і зобов'язання надати згоду на укладення договору суборенди за договором оренди землі обов'язково будуть впливати саме на майнові права як ОСОБА_1 (орендаря) так і Брошнів-Осадської селищної ради (орендодавця).
Тобто, у цій справі позивач просить захистити своє речове право у зв'язку із невиконанням однією із сторін умов цивільно-правової угоди, а тому цей спір не є публічно-правовим, а стосується договірних відносин і має вирішуватись за правилами ЦПК України або ГПК України в залежності від статусу позивача як фізичної особи чи фізичної особи-підприємця.
Зважаючи на вказане вище та те, що позивач в своїй позовній заяві також заявляє про не можливість в повній мірі отримувати доходи від використання орендованої земельної ділянки, в результаті чого несе матеріальні збитки у вигляді упущеної вигоди, то фактично існує спір про право цивільне.
Мотиви та доводи, наведені в а адміністративному позові, не спростовують цих висновків, в тому числі з посиланням на рішення Конституційного Суду України №10-рп/2010 від 01.04.2010, оскільки відповідач у даному випадку, надаючи або відмовляючи в наданні згоди на суборенду, виступає не як суб'єкт владних повноважень, а як орендодавець. Орган місцевого самоврядування у відношенні до орандаря не вчиняє владну управлінську функцію, а реалізовує своє права власника як одного із учасників договірних відносин.
Відтак, позовні вимоги про визнання рішення від 26.10.2018 протиправною бездіяльністю та зобов'язання надати згоду на укладення договору суборенди земельної ділянки не є публічно-правовими, оскільки предметом такого спору є захист права володіння і користування земельною ділянкою, тобто, має місце спір приватноправового характеру, що в свою чергу виключає можливість його розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі у випадку, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 170, 243, 248, 256, 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі №09409/2405/18 за позовною заявою до Брошнів-Осадської селищної ради об'єднаної територіальної громади Івано-Франківської області про визнання рішення від 26.10.2018 протиправною бездіяльністю та зобов'язання селищну раду надати згоду на укладення договору суборенди земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1.
Роз'яснити ОСОБА_1, що даний спір відноситься до юрисдикції місцевого загального суду або господарського суду за правилами ЦПК України або ГПК України в залежності від обраного статусу позивача як фізичної особи чи фізичної особи-підприємця.
Копію цієї ухвали, разом з позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами, невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя /підпис/ Чуприна О.В.