02 листопада 2018 року Справа № 0840/3535/18 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Запоріжжі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати пункт 21 протоколу №77 від 27.07.2018 року засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум;
- зобов'язати відповідача у місячний термін призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку із настанням інвалідності ІІ групи, внаслідок поранення та контузії, пов'язаних з виконання ним обов'язків військової служби, відповідно до Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 у розмірі 200 кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 02.11.2016 року, з урахуванням вже виплаченої суми.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 12.02.2014 під час первинного огляду йому встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок контузії та поранення, отриманих під час виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії і у червні 2015 року він отримав одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності у розмірі 182700 грн. 02.11.2016 під час повторного огляду позивачеві встановлено ІІ групу інвалідності, однак рішенням комісії МОУ №77 позивачеві було відмовлено у призначенні доплати одноразової грошової допомоги, оскільки інвалідність та причину позивачеві змінено понад дворічний термін. Вважаючи дій відповідача протиправними позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Відповідачем подано відзив на позов в якому останній позовні вимоги не визнав, та просив у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. У зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності під час первинного огляду МСЕК 12.02.2014 позивачу одноразова грошова допомога вже була виплачена, а встановлення ІІ групи інвалідності позивачу при повторному огляді відбулось 02.11.2016, тобто більше ніж через 2 роки. Тому, на думку відповідача підстав для прийняття комісією позитивного рішення щодо доплати позивачу одноразової грошової допомоги в даному випадку немає, отже відмова позивачу у такій доплаті є правомірною.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2018 року відкрито провадження у справі, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Згдіно довідки Об'єднаного військового комісаріату Куйбишевського та Розівського районів Запорізької області №37 від 14.11.2013 (а.с.8) ОСОБА_1 , 1961 р.н. проходив військову службу на території Афганістану в період з 02.11.1979 по 31.12.1981.
Згідно витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця №3336 від 27.12.2013 (а.с. 13) поранення голови, правої кісті (контузія 1980р.) рядового у відставці ОСОБА_2 - поранення (контузія), так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК АВ №0280507 віл 12.02.2014 (а.с. 10), ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності, причина інвалідності - поранення (контузія), пов'язана з виконанням обов'язків військової служби у країнах, де велись бойові дії.
Згідно довідки до акту огляду МСЕК АВ №067453 від 02.11.2016, ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності, причина інвалідності - - поранення (контузія), пов'язана з виконанням обов'язків військової служби у країнах, де велись бойові дії (а.с. 12).
Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 77 від 27.07.2018 (а.с. 14) п. 21 протоколу встановлено, що розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги рядовому в запасі ОСОБА_1 , якого 26.12.1981 звільнено зі строкової військової служби та 12.02.2014 під час первинного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (МСЕК серія АВ №0280507 від 12.02.2014), а 02.11.2016 під час повторного огляду органами МСЕК - особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок цієї ж причини (довідка МСЕК серія АВ №1052521 від 14.05.2018). Підстава відмови - згідно з абзацом другим пункту 4 статті 16-3 Закону України «про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пунктом 8 порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 3975 від 25.12.2013, у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється. ОСОБА_1 групу інвалідності змінено понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності. Допомога у зв'язку з установленням ІІІ групи інвалідності виплачена в сумі 182700 грн.
Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни.
Згідно з частиною 1 статті 3 Закону №2011- ХІІ, дія даного Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Частиною 1 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011- ХІІ визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Підпунктом четвертим пункту другого статті 16 Закону №2011-XII визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, зокрема, у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Таким чином, аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що право на отримання одноразової грошової допомоги набувається у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності та не ставиться у залежність від первинного чи вторинного встановлення такої інвалідності.
Механізм призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, урегульовано Порядком № 975.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Частиною другою пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Судом встановлено, що позивачу з 12 лютого 2014 року встановлено II групу інвалідності, причина інвалідності - поранення (контузія), пов'язана з виконанням обов'язків військової служби у країнах, де велись бойові дії.
02.11.2016 під час повторного огляду позивачеві було встановлено ІІ групу інвалідності причина інвалідності - поранення (контузія), пов'язана з виконанням обов'язків військової служби у країнах, де велись бойові дії.
Відповідно до п. б ч.2 ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Згідно з пунктом 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Положення даної норми застосовується при вирішенні питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи та розміром одноразової грошової допомоги яка повинна виплачуватися при встановленні інвалідності вищої групи.
Стаття 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначає перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а стаття 16-3 Закону визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги, строків же реалізації права на одноразову грошову допомогу не передбачено ані цим Законом, ані іншими нормативно-правовими актами.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин строків реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено не було, отже позивач має право на отримання вказаної грошової допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення групи інвалідності.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 10.03.2015 у справі №21-563а14, постановах Верховного Суду від 28.02.2018 у справі №806/694/17, від 20.03.2018 у справі №295/3091/17, від 21.06.2018 у справі №760/11440/17.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).
У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).
За таких обставин, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, але частково, оскільки позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача призначити та виплатити позивачеві одноразову грошову допомогу саме у місячний термін не ґрунтуються на Законі та у позові відсутнє обґрунтування позовних вимог в цій частині.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, питання розподілу судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати пункт 21 протоколу №77 від 27.07.2018 року засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.
Зобов'язати Міністерство оборони України (70310, Запорізька область, Розівський район, с.Солоководне, вул. Новоселів, буд.18, ідентифікаційний номер 2249521455) призначити та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу у зв'язку із настанням інвалідності ІІ групи, внаслідок поранення та контузії, пов'язаних з виконанням ним обов'язків військової служби, відповідно до Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 02 листопада 2016 року, з урахуванням вже виплаченої суми.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі протягом тридцяти днів, з дня його проголошення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 02.11.2018.
Суддя Н.В.Стрельнікова