Україна
Донецький окружний адміністративний суд
07 грудня 2018 р. Справа№200/11908/18-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грищенка Є.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області (далі - відповідач, Управління) про визнання незаконним та скасування рішення від 03.10.2018 року про відмову в призначенні допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до трьох років, визнання протиправною відмову у нарахуванні та виплаті допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до трьох років, зобов'язання призначити та здійснити виплату допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до трьох років, ОСОБА_2 за заявою від 03.10.2018 року, встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання подати у десятиденний строк з моменту набрання рішенням законної сили звіт про виконання рішення суду.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що 01 квітня 2016 року в неї народився син - ОСОБА_2. У липні 2016 року позивач оформив свідоцтво про народження дитини. Після народження дитини у позивача не було можливості виїхати з тимчасово окупованої території, тому тільки у жовтні 2018 року вона виїхала до міста Торецьк, де відповідно до довідок про внутрішньо переміщену особу, мешкає разом із дитиною. 03 жовтня 2018 року позивач звернувся до Управління із заявою про призначення та виплату державної допомоги при народженні дитини та догляду за дитиною до трьох років.
У зв'язку із пропуском дванадцятимісячного строку для звернення за цією допомогою отримала відмову в призначенні допомоги, однак, зазначеного рішення їй не надали. 16 жовтня 2018 року на запит позивача управління надало відповідь, в якій зазначило, що державна допомога при народженні дитини, призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцятимісячного строку після народження дитини.
Позивач не погоджується із діями відповідача, тому звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою суду від 07 листопада 2018 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у справі.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Ухвалою суду від 14 листопада 2018 року від Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької витребувано рішення про відмову призначенні виплати допомоги при народженні дитини та справу позивача про призначення допомоги при народженні дитини.
30 листопада 2018 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1, в якому відповідач повністю заперечував проти задоволення позовних вимог. Відповідач зазначив, що відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21.11.1992 року № 2811-ХІІ, допомога при народженні дитини призначається за умовою, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини, тобто звернувшись до управління 03 жовтня 2018 року, позивач пропустив встановлений законом строк звернення. Окрім того відповідач зазначив, що на теперішній час довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка видана на ім'я ОСОБА_1 скасована та позивач не перебуває на обліку в управлінні з огляду на те, що до Управління звернулась особа, із заявою про те, що позивач не мешкає за адресою, вказаною у довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Разом із відзивом відповідач надав до суду справу ОСОБА_1
Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП: НОМЕР_1.
Відповідно до свідоцтва про народження від 02 липня 2016 року, у позивача 01 квітня 2016 року народився син - ОСОБА_2.
03 жовтня 2018 року Управлінням соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області видано довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 № НОМЕР_2 та ОСОБА_2 № НОМЕР_3, відповідно до яких позивач та його син перемістились та проживають за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.
03 жовтня 2018 року позивач звернувся до Управління із заявою про призначення допомоги при народженні дитини.
Розпорядженням від 09 жовтня 2018 року ОСОБА_1 вирішено не призначати допомогу при народженні дитини, згідно Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» №2811-ХІІ.
Окрім того, в матеріалах справи наявне повідомленням Управлінням соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області від 09.10.2018 року № 07/3-03431, яким позивачу відмовлено у призначенні допомоги при народженні дитини, оскільки позивач звернувся із зазначеною заявою пізніше ніж через дванадцять місяців з дня народження дитини.
На запит позивача від 04 жовтня 2018 року, управління листом від 11 жовтня 2018 року № 07 вх. Г -557-5.1-6-2 повідомило, що позивачу відмовлено у призначенні допомоги при народженні дитини, оскільки позивач звернувся із зазначеною заявою пізніше ніж через дванадцять місяців з дня народження дитини.
12 жовтня 2018 року на адресу управління надійшла заява ОСОБА_3, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, відповідно до якої позивач не мешкає у адресі, вказаній у довідці внутрішньо переміщеної особи.
Наказом Управлінням соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області від 19.10.2018 року №133 скасовано дію довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, які видані на ім'я ОСОБА_1 та ОСОБА_2
Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви та відзиву на позов, спірними питанням у справі є правомірність рішення про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до трьох років.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", відповідно до преамбули якого цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Частиною 1 ст. 1 вказаного Закону визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 вказаного Закону Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Частиною 1 ст. 1 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" визначено, що громадяни України, в сім'ях, яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Згідно зі ст. 10 вказаного Закону допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною. Одноразова допомога, призначена опікуну, вважається власністю дитини.
Відповідно до ч. 7 ст. 11 вказаного Закону допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.
Статтею 12 вказаного Закону встановлено розмір допомоги при народженні дитини, а також етапність виплати такої допомоги.
Відповідно до ч. 9 ст. 11 вказаного Закону виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини; у разі виникнення інших обставин.
Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року №1751.
Згідно з п. 12 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року №1751 допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.
Відповідач відмовив позивачу у призначенні виплати допомоги при народженні дитини через те, що з моменту звернення із заявою про призначення такої допомоги пройшло більше дванадцяти місяців з дня народження дитини.
Між тим, відмовляючи у призначенні виплати такої допомоги не враховано наступне.
14.04.2014 року набрав чинності Указ Президента України від 14.04.2014 року №405/2014, яким уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року "Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей.
Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та Перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення затверджені розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р.
До першого з вказаних Переліків внесено, зокрема м. Горлівку Донецької обл., з якого позивач переміщена на контрольовану територію та взята на облік внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до п. 8 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595, особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Отже, обмеження в часі щодо призначення виплати допомоги при народженні дитини, особам що переміщені на контрольовану територію та взяті на облік внутрішньо переміщених осіб, законодавством не передбачено.
Позивач переміщена на контрольовану територію з населеного пункту та у встановленому порядку взята на облік внутрішньо переміщених осіб, після чого звернулась із заявою про призначенні виплати такої допомоги.
Суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи була скасована, виходячи з наступного.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач і її син є громадянами України, тобто мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки законодавство України не допускає обмеження прав на соціальний захист, зокрема, права на отримання допомоги при народженні дитини, за ознакою місця проживання (перебування). Відповідно до правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеної у п.23 рішення «Кечко проти України» від 08.11.2005, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Позивачем доведено її право на отримання державної допомоги при народженні дитини. Реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», не може позбавляти її права на отримання допомоги при народженні дитини. Згідно з ч.2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Крім того, позивачем заявлений позов в інтересах малолітньої дитини для її належного матеріального забезпечення, а відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Таким чином, право позивача на отримання допомоги при народженні дитини є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
Тобто, в даному випадку неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.
Стосовно вимоги позивача щодо визнання протиправною відмову у призначенні допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею 3-го віку, визнання незаконним та скасування рішення про відмову у нарахуванні та виплаті допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею 3-го віку, зобов'язання призначити та здійснити виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею 3-го віку, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що 03 жовтня 2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення допомоги при народженні дитині. Разом з тим, відповідно до наявних матеріалів справи, з заявою про призначення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку позивач до управління не зверталась.
Крім того, згідно Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» та постанови Кабінету Міністрів України №208 від 25.06.204 року «Про внесення змін до Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми» з 1 липня 2014 року призупинено виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку для всіх одержувачів допомоги.
Оскільки цей вид допомоги виключений з переліку видів держаної допомоги сім'ям з дітьми на підставі Закону №1166-VІІ від 27.03.2014 року, на дату звернення позивача такого виду державної допомоги у чинному законодавстві не існувало, тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Статтею 2 КАС України адміністративні суди перевіряють при оскарженні рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, чи прийняті (вчинені) вони, в тому числі і пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь - якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) та з урахуванням принципу верховенства права. Відповідач користуючись наданими широкими межами розсуду та можливістю вибору різними способами та засобами для дотримання своїх зобов'язань, взагалі не врахував ступінь втрати однієї сторони, в нашому випадку позивача, його конституційного права на майно, права здатності користуватися своїм житлом та приватним життям, що можна визначити як не прийнятне для органу владних повноважень, а відповідно, такими діями перевищено втручання органа владних повноважень в права та свободи позивача.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Отже, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права в частині позовних вимог про визнання протиправною відмову у нарахуванні та виплати допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною, суд вважає такими, що не відповідає способам судового захисту, закріпленим частиною 1 статті 5 КАС України, та об'єкту порушеного права, з огляду на те, що в матеріалах справи наявне розпорядження відповідача від 09 жовтня 2018 року про відмову в призначенні допомоги при народженні дитини.
За таких обставин суд вважає, що достатнім, необхідним та ефективним способом захисту є зобов'язання визнати протиправним та скасувати розпорядження Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації від 09 жовтня 2018 року про відмову в призначенні допомоги при народженні дитини; зобов'язати призначити та здійснити виплату позивачу допомоги при народжені дитини - ОСОБА_2.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При вирішенні даної справи суд врахував висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних відносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 226/318/17 (провадження № К/9901/30130/18).
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред'явленого позову в частині, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Щодо вимоги про зобов'язання в десятиденний термін після набуття законної сили рішення подати до суду звіт про його виконання суд зазначає, що відповідно до ст. 382 КАС України суд, яких ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання.
Слід наголосити, що суд має право, але не зобов'язаний зобов'язувати подати звіт про виконання судового рішення.
Таким чином, приймаючи до уваги наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення відповідачу строку для надання звіту про виконання судового рішення.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору у розмірі 704,80 грн. до ухвалення судового рішення .
Нормами частини другої статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Таким чином, судовий збір підлягає стягненню на користь Державного бюджету України за рахунок позивача у розмірі 352,40 грн. та у розмірі 352,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати розпорядження Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області від 09.10.2018 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні допомоги при народжені дитини.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області призначити та здійснити виплату ОСОБА_4 державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_2, за її заявою від 03.10.2018 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 352,40 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області (код ЄДРПОУ 26000411) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 352,40 грн.
Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 07 грудня 2018 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.
Суддя Грищенко Є.І.