14 грудня 2018 року Справа № 0440/5231/18
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіОСОБА_1
за участі секретаря судового засіданняОСОБА_2
за участі:
представників позивача представника відповідачаОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РІНОПАРТ" до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «РІНОПАРТ» звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» Головного управління ДФС в Дніпропетровській області №0016721411 від 02.07.2018 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив, що у період з 23.05.2018 року по 01.06.2018 року посадовими особами ГУ ДФС у Дніпропетровській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «РІНОПАРТ» (код ЄДРПОУ 39772934) по взаємовідносинам з ТОВ «Укрзаготпрод» (код ЄДРПОУ 40531583) за період з 01.07.2016 по 31.08.2016, з ТОВ «Фінансгруп» (код ЄДРПОУ 40819912) за період з 01.10.2016 по 31.10.2016 року.
За результатами проведеної перевірки податковим органом було складено акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «РІНОПАРТ».
09.07.2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю «РІНОПАРТ» було отримано податкове повідомлення-рішення від 02.07.2018 року №0016721411, яким Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області було прийнято рішення про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі сто шістдесят вісім тисяч триста тридцять чотири гривні.
Позивач не погоджується з прийнятим податковим повідомленням-рішенням з огляду на наступне. Основною підставою для висновків про безпідставність формування податкового кредиту з податку на додану вартість є підозри податкового органу, які викладені в акті перевірки як факти, на підставі яких податковий орган зазначає про нереальність господарських відносин між ТОВ «РІНОПАРТ» з контрагентом ТОВ «Укрзаготпрод» та ТОВ «Фінансгруп». Однак, позивач зазначає, що такі висновки не можуть бути підставою визнання непідтвердженими господарських взаємовідносин, з огляду на те, що у відповідності до вимог Податкового кодексу України, позивач правомірно сформував податковий кредит та податкові зобов'язання по взаємовідносинам з контрагентами, відповідно до укладених договорів було складено необхідні первинні документи, які були надані до перевірки.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.07.2018 року справу передано на розгляд судді Павловському Д.П.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.07.2018 року відкрито провадження по вказаній справі.
У встановлений судом строк відповідачем було надано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечував проти задоволення адміністративного позову, просив відмовити в його задоволенні з огляду на наступне. Надані позивачем документи по взаємовідносинам з ТОВ «Укрзаготпрод» (код ЄДРПОУ 40531583) за період з 01.07.2016 по 31.08.216, з ТОВ «Фінансгруп» (код ЄДРПОУ 40819912) за період з 01.10.2016 по 31.10.2016 року не підтверджують реальність здійснених операцій, а лише фіксують господарські операції з вказаними контрагентами без фактичного їх здійснення.
У судовому засіданні 22.08.2018 року оголошено перерву до 26.09.2018.
26.09.2018 року позивачем були надані письмові пояснення, якими зазначено, що податковим органом не було детально досліджено господарські операції позивача із вказаними контрагентами, не надано об'єктивний та обґрунтований їх аналіз, у зв'язку з чим, винесене податкове повідомлення-рішення є протиправним та постає необхідність скасування податкового повідомлення-рішення «Р» ГУ ДФС у Дніпропетровській області №0016721411 від 02.07.2018 року.
В зв'язку з перебуванням судді Д.П. Павловського у відпустці, судове засідання 26.09.2018р. перенесено на іншу дату.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв'язку із відстороненням судді Павловського Д.П., та на виконання розпорядження № 2804д від 19.10.2018 року адміністративну справу передано на розгляд судді О.М. Неклесі.
Ухвалою від 26 жовтня 2018 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "РІНОПАРТ" до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишено без руху.
У встановлений судом строк позивачем було усунуто недоліки та ухвалою суду від 21 листопада 2018 року призначено справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РІНОПАРТ» до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення до розгляду за правилами загального позовного провадження.
В судовому засіданні 04.12.2018 року оголошено перерву до 11.12.2018р.
11 грудня 2018 року від позивача надані додаткові докази по справі.
В судовому засіданні 11.12.2018 року оголошено перерву до 14.12.2018р.
14.12.2018 року підготовче провадження закрито та за згодою представників обох сторін розпочато розгляд справи по суті в той самий день після закінчення підготовчого засідання.
Представники позивача позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити в його задоволенні.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного висновку.
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України ТОВ «РІНОПАРТ» зареєстровано 29.04.2015 року реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області. Види діяльності за КВЕД-2010:
45.31 оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів;
45.32 роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів;
46.19 діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту;
46.90 неспеціалізована оптова торгівля;
33.12 ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення.
Відповідно до ОСОБА_3 №1504654500455 ТОВ «РІНОПАРТ» є платником податку на додану вартість.
Судом встановлено, що у період з 23.05.2018 року по 01.06.2018 року посадовими особами ГУ ДФС у Дніпропетровській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «РІНОПАРТ» (код ЄДРПОУ 39772934) з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Укрзаготпрод» (код ЄДРПОУ 40531583) за період з 01.07.2016 по 31.08.2016, з ТОВ «Фінансгруп» (код ЄДРПОУ 40819912) за період з 01.10.2016 по 31.10.2016 року.
За результатами проведеної перевірки податковим органом було складено акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «РІНОПАРТ» №29613/04-38-14-11/39772934 від 08.06.2018р.
Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області встановлено порушення:
- п.198.1, п.198.2 ст.198 ПКУ, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 134667 грн., у т.ч. за липень 2016 на суму 37504 грн., за серпень 2016 на суму 44450 грн., за жовтень 2016 на суму 52713 грн.
Не погоджуючись з актом перевірки відповідно до п.86.7 ст.86 Податкового кодексу України, позивач, 18.06.02018 року подав свої заперечення на Акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «РІНОПАРТ» №29613/04-38-14-11/39772934 від 08.06.2018р.
05.07.2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю «РІНОПАРТ» отримало відповідь від ГУ ДФС у Дніпропетровській області про результати розгляду заперечення на акт перевірки, з якої зрозуміло, що доводи викладені позивачем контролюючим органом не взято до уваги.09.07.2018 року.
Товариством з обмеженою відповідальністю «РІНОПАРТ» було отримано податкове повідомлення-рішення від 02.07.2018 року №0016721411, яким Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області збільшено суму грошового зобов'язання за платежем Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 168334 грн. (сто шістдесят вісім тисяч триста тридцять чотири гривні) із них: 134667 за податковим зобов'язанням, 33667 за штрафними санкціями.
Не погоджуючись з наведеним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування вищевказаного податкового повідомлення-рішення, суд виходить з наступного.
Приписами п. 14.1 ст.14 ПК України визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); доходами є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (14.1.56.); постачанням товарів є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (14.1.191.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України, для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
У пункті 198.2 ст.198 Податкового кодексу України зазначено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг.
Відповідно до п. 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:
а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;
б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);
в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;
г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
Суд зазначає, що підставою для ведення бухгалтерського обліку господарських операцій та надання юридичної сили і доказовості є первинні документи, що повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також у п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Первинні документи фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному місяці, в якому вони були здійснені.
Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Підставами для формування податкового кредиту є наявність належним чином оформленої податкової накладної, митної декларації, заяви зі скаргою на постачальника, поданої відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, бухгалтерської довідки, складеної відповідно до п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України, або інших документів, передбачених п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України.
Таким чином, умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.
В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні валових витрат та податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства у зв'язку з його господарською діяльністю.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2018 року у справі № К/9901/3443/18.
Отже, суд зазначає, що Податковим кодексом України чітко визначені первинні документи, на підставі яких формується податковий кредит та, відповідно, показники податкової звітності з ПДВ і ніякі «багатоступеневі ланцюги формування податкового кредиту» як трактує виникнення податкового кредиту у позивача контролюючий орган, не передбачені, відповідно, сформувати їх платник податку також не має можливості.
Щодо реальності господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «ФІНАНСГРУП».
На підтвердження реальності виконання умов Договорів позивачем було надано:
Договір купівлі-продажу №ФН-03 від 03.10.2016 року, додаткову угоду до договору, видаткову накладну №11 від 03.10.2016 року, рахунок на оплату №11 від 03.10.2016 року, товарно-транспортні накладні №Р11 від 03.10.2016 року, специфікацію №1, видаткову накладну №16 від 13.10.2016 року, рахунок на оплату №15 від 13.10.2016 року, специфікацію №2, товарно-транспортні накладні №Р16 від 13.10.2016 року, видаткову накладну №17 від 19.10.2016 року, рахунок на оплату №17 від 19.10.2016 року, специфікація №3,товарно-транспортні накладні №Р17 від 19,10.2016 року, видаткову накладну №19 від 25.10.2016 року, рахунок на оплату №19 від 25.10.2016 року, специфікацію №4, товарно-транспортні накладні №Р19 від 25.10.2016 року, видаткову накладну №20 від 25.10.2016 року, рахунок на оплату №20 від 25.10.2016 року, специфікацію №5, товарно-транспортні накладні №Р20 від 25.10.2016 року, видаткову накладну №21 від 31.10.2016 року, рахунок на оплату №21 від 31.10.2016 року, специфікацію №6, товарно-транспортні накладні №Р21 від 31.10.2016 року, довіреність №95 від 31.10.2016 року, №94 від 25.10.2016 року, №93 від 25.10.2016 року, №84 від 19.10.2016 року, №77 від 03.10.2016 року, №83 від 13.10.2016 року, платіжне доручення №459 від 19.12.2016 року, №407 від 15.11.2016 року, №408 від 15.11.2016 року, №372 від 31.10.2016 року, №384 від 07.11.2016 року, які були досліджені судом.
Щодо реальності господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «УКРЗАГОПТПРОД».
На підтвердження реальності виконання умов Договорів позивачем було надано:
Договір купівлі-продажу №0107/1896 від 01.07.2016 року, додаткову угоду до договору, видаткову накладну №112 від 04.07.2016 року, рахунок на оплату №125 від 04.07.2016 року, товарно-транспортні накладні №Р112 від 04.07.2016 року, специфікацію №112, видаткову накладну №2289 від 31.09.2016 року, товарно-транспортні накладні №Р2289 від 31.09.2016 року, рахунок на оплату №1533 від 31.09.2016 року, специфікацію №2289,видатову накладну №961 від 08.09.2016 року, рахунок на оплату №1072 від 08.09.2016 року, специфікацію №961,видаткову накладну №1093 від 18.09.2016 року ,рахунок на оплату №1273 від 18.09.2016 року, товарно-транспортні накладні №Р1093 від 18.09.2016 року, специфікацію №1093, видаткову накладну №469 від 11.07.2016 року, рахунок на оплату №322 від 11.07.2016 року, специфікацію №469, товарно-транспортні накладні №Р469 від 11.07.2016 року, видаткову накладну №569 від 25.07.2016 року, рахунок на оплату №612 від 25.07.2016 року, специфікація №569Ю, товарно-транспортні накладні №Р569 від 25.07.2016 року, видаткову накладну №755 від 28.07.2016 року, рахунок на оплату №826 від 28.07.2016 року, специфікацію №755, товарно-транспортні накладні №Р755 від 258.07.2016 року, видаткову накладну №756 від 02.08.20169 року, товарно-транспортну накладну №Р756 від 02.08.2016 року, специфікацію №756, рахунок на оплату №843 від 02.08.2016 року, видаткову накладну №1187 від 26.08.2016 року, рахунок на оплату №1341 від 26.08.2016 року, товарно-транспортні накладні №Р1187 від 26.08.2016 року, специфікація №1187, платіжне доручення №94 від 23.07.2016 року, №119 від 02.08.2016 року, №146 від 09.08.2016 року, №161 від 15.08.2016 року, №175 від 17.08.2016 року, №212 від 01.09.2016 року, №268 від 19.09.2016 року, №267 від 19.09.2016 року, №281 від 22.09.2016 року, довіреність №52 від 18.08.2016 року,№47 від 08.08.2016 року, №44 від 02.08.2016 року, №57 від 26.08.2016 року, №27 від 04.07.2016 року, №33 від 11.07.2016 року, №34 від 55.07.2016 року, №61 від 31.08.2016 року, які були досліджені судом.
Крім того, в матеріалах справи містяться податкові накладні №№5 від 02.11.2016р., 12 від 04.11.2016р., 10 від 03.11.2016р., 55 від 31.10.2016р., 50 від 31.10.2016р., 49 від 28.10.2016р., 48 від 28.10.2016р., 41 від 25.10.2016р., 26 від 19.10.2016р., 23 від 19.10.2016р., 20 від 18.10.2016р., 22 від 18.10.2016р., 19 від 17.10.2016р., 16 від 11.10.2016р., 06.10.2016р., 14 від 10.10.2016р., 10 від 06.10.2016р., 9 від 06.10.2016р., 7 від 04.10.2016р., 4 від 04.10.2016р., 2 від 03.10.2016р., 1 від 03.10.2016р., 67 від 30.03.2016р., 59 від 28.09.2016р., 56 від 28.09.2016р., 44 від 22.09.2016р., 23 від 12.09.2016р., 22 від 12.09.2016р., 20 від 09.09.2016р., 19 від 09.09.2016р., 18 від 02.09.2016р., 21 від 12.09.2016р., 7 від 05.09.2016р., 26 від 15.08.2016р., 34 від 18.08.2016р., 31 від 17.08.2016р., 18 від 11.08.2016р., 15 від 09.08.2016р., 13 від 05.08.2016р., 12 від 04.08.2016р., 9 від 04.08.2016р., 8 від 04.08.2016р., 4 від 03.08.2016р., 3 від 02.08.2016р., 21 від 11.07.2016р., 20 від 11.07.2016р., 18 від 11.07.2016р., 17 від 11.07.2016р., 15 від 07.07.2016р., 14 від 07.07.2016р., 13 від 06.07.2016р., 11 від 05.07.2016р., 9 від 04.07.2016р., 7 від 02.07.2016р., 4 від 01.07.2016р., 73 від 31.10.2016р., 62 від 25.10.2016р., 61 від 25.10.2016р., 49 від 19.10.2016р., 30 від 13.10.2016р., 2 від 03.10.2016р., 90 від 31.10.2016р., 59 від 26.08.2016р., 56 від 18.08.2016р., 23 від 08.08.2016р., 76 від 28.07.2016р., 75 від 25.07.2016р., 29 від 11.07.2016р., 10 від 04.07.2016р. та квитанції про те, що вищевказані податкові накладні були прийняті контролюючим органом.
Також, на підтвердження реалізації придбаного товару, позивачем було надано до суду вичерпний перелік документів на підтвердження подальшої реалізації отриманого товару.
Суд зазначає, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняють реальні зміни майнового стану платника податків.
Позивачем були надані всі належні та допустимі докази, які підтверджують правові наслідки вчинених правочинів та те, що господарські операції з поставки товарів (робіт, послуг) мали реальний характер.
Позивач має первинні документи, які не дають підстав вважати, що господарські операції з його контрагентами є нереальними. До того ж, податковим органом в акті не було наведено жодних фактів, які свідчать про неправильність та невідповідність вказаних первинних документів фактичним обставинам укладених правочинів.
У взаємозв'язку з вищенаведеним суд, вирішуючи спір по суті, також зазначає, що відповідно до статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень. Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.
В даному випадку, податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен довести в суді фіктивність господарських операцій як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття своїх рішень.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20 лютого 2018 року у справі №817/149/17 та від 29 березня 2018 року у справі №813/2758/16.
В той же час, податковий орган не подав доказів, які однозначно свідчили б про неправдивість одержаних від платника документів, підтверджували б фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність позивача як платника податків, відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що вчинення правочинів (укладення договорів), на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків чи свідчили б про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності товариства, господарській меті з метою досягнення правових наслідків та які порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.
Відповідачем не доведено, що на момент вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, останні не були зареєстровані у встановленому законом порядку та не мали свідоцтв платника податків на додану вартість.
Суд також виходить з того, що чинне податкове законодавство не покладає на платника обов'язку контролювати діяльність осіб, що виконують роботи, послуги, не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим як вносити відповідні суми витрат до складу валових витрат і суми ПДВ - до податкового кредиту.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № К/9901/25587/18.
У рамках даної справи податковим органом не подано безумовних та достовірних доказів здійснення позивачем та його контрагентами узгоджених дій, спрямованих на створення штучних умов для отримання незаконної податкової вигоди.
Можлива відсутність у контрагентів трудових ресурсів та виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов'язань, не свідчить про неможливість виконати відповідні роботи, послуги чи поставку та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів (робіт, послуг), у тому числі й по ПДВ.
Таким чином, позивач як платник податків самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.
Така ж правова позиція підтримана Верховним судом у постановах, зокрема, від 24 січня 2018 року у справі №824/942/13, від 14 березня 2018 року у справі №803/1198/16.
Судом враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03), які відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.
Суд не бере до уваги посилання відповідача на податкову інформацію відносно контрагентів позивача, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.
Судом з'ясовано, що Головне управління ДФС у Дніпропетровській області в супереч функцій та задач, які визначені Податковим кодексом України, при проведенні перевірки, запити на проведення зустрічних перевірок з питань підтвердження отриманих від платника податків відомостей стосовно відносин з суб'єктами господарювання - контрагентами не направлялись.
Посилання на припущення, аналітичні узагальнюючі висновки щодо діяльності контрагента, є неприйнятними у якості доказів конкретних податкових правопорушень щодо підстав та порядку формування податкового кредиту, оскільки в основі формування податкового кредиту лежить факт здійснення конкретної господарської операції, який потребує доведення або спростування обставин саме здійснення цієї господарської операції. Будь-які припущення, аналітичні викладки, узагальнюючі висновки можуть мати місце виключно на підставі встановлення, дослідження та підтвердження обставин здійснення господарської операції (позиція Верховного Суду, викладена у Постанові від 12.04.2018 р. справа №804/698/26).
Частиною 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
У той самий час згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.
Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ).
Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".
Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії". У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.
Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.
Наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарської операції між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.
Наявні у справі докази не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентами позивача взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом не виявлено.
Крім того, позивачем на підтвердження реальності ведення своєї господарської діяльності надано до суду виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, статут товариства, наказ про призначення директора, штатний розпис товариства з 2016-2018 роки, Договір оренди нежитлового приміщення №38 від 01.03.2018 року, Договір оренди нежитлового приміщення №59 від 01.10.2015 року.
Суд акцентує увагу на тому, що частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Такий підхід узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі “Компанія “Вестберґа таксі Актіеболаґ” та Вуліч проти Швеції” визначив, що “…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.”.
Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Необхідними умовами для висновку про нікчемність угоди згідно до ст. 228 ЦК України є доведення факту наявності завідомо суперечної інтересам держави та суспільства мети укладення угоди сторонами, а також наявність вини у формі умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Інтерес держави і суспільства у сплаті суб'єктами оподаткування податків випливає з обов'язку кожного сплачувати податки і збори, закріпленому в ст. 67 Конституції України та законах України про оподаткування.
Отже, суб'єктний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними належними засобами доказування.
З огляду на встановлені обставини у справі та наведені норми законодавства, угоди, які укладені між ТОВ «РІНОПАРТ» з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Укрзаготпрод» за період з 01.07.2016 по 31.08.2016, з ТОВ «Фінансгруп» оформлені належним чином, підписані уповноваженими особами, які на час підписання договорів та їх виконання мали необхідний обсяг правосуб'єктності; спірні правочини не визнано судом недійсним і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності правочинів.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі письмових, речових і електронних доказів, висновків експертів та показань свідків.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, суд приходить до висновку про те, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларований позивачем податковий кредит за господарською операцією з придбання товарів сформовано безпідставно за господарськими операціями, які в реальності не виконувались.
Вказаний висновок відповідає позиції, висловленій Верховним Судом у постанові від 27.03.2018 року по справі № 816/809/17, який відповідно до вимог ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується судом при вирішенні даної справи.
З урахуванням досліджених судом первинних документів, які у їх сукупності свідчать про фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху у межах господарської діяльності підприємства, та враховуючи висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, надані сторонами докази, а також принцип індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, згідно якого негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит або на бюджетне відшкодування, можуть бути застосовані саме до такого платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи (позивача), та добросовісність платника податків, а також достовірність задекларованих таким платником даних податкового обліку, що презумується податковим законодавством, зокрема, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано), суд приходить до висновку, що позивачем підтверджено реальність проведених операцій, отже, збільшення відповідачем сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість є безпідставним.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено що, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 72, 77, 241, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Товариство з обмеженою відповідальністю «РІНОПАРТ» (вул. Войцеховича, 29А, оф. 414, Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 39772934) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17А, Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» Головного управління ДФС в Дніпропетровській області №0016721411 від 02.07.2018 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39394856) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РІНОПАРТ» (код ЄДРПОУ 39772934) судові витрати у розмірі 1762,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст судового рішення складено та підписано 17 грудня 2018 року.
Суддя ОСОБА_1