Справа № 825/2045/18 Суддя першої інстанції: Соломко І.І.
19 грудня 2018 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Степанюка А.Г.,
суддів - Губської Л.В., Карпушової О.В.,
при секретарі - Ліневській В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Чернігівській області на проголошене о 15 годині 47 хвилин рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2018 року, повний текст якого складено 14 вересня 2018 року, у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські технології машинобудування» до Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
У травні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські технології машинобудування» (далі - Позивач, ТОВ «УкрТехМаш») звернулося до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі - Відповідач, ГУ ДФС у Чернігівській області) про визнання протиправними та скасування:
- податкових повідомлень-рішень від 01.02.2018 року №00000431400 та №00000461400;
- податкового повідомлення-рішення від 01.02.2018 року №00000421400 в частині визначення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 473 194,00 грн., у тому числі за основним платежем - 382 888,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 90 306,00 грн.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.09.2018 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що, по-перше, доказів впливу операцій в іноземній валюті на розмір об'єкта оподаткування податком на прибуток та суми коригувань податкових зобов'язань податку на прибуток за 2015 рік Відповідачем не наведено, по-друге, відхилення об'єкту оподаткування в сумі 571,81 грн. є результатом різниць у заокругленнях, що виключає вплив на показники податкового обліку, по-третє, правомірність придбання, використання та списання товарно-матеріальних цінностей на суму 2 095 246,00 грн. підтверджена первинними документами, по-четверте, за відсутності розрахунку податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств суд не наділений повноваженнями на їх здійснення, по-п'яте, договори оренди транспортних засобів з фізичними особами-підприємцями не підлягають нотаріальному посвідченню, а списання паливно-мастильних матеріалів з урахуванням сплаченої за них суми податку на додану вартість відповідає вимогам чинного законодавства, по-шосте, належні ТОВ «УкрТехМаш» об'єкти нерухомості належать до будівель промисловості, що виключає їх з переліку об'єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що, по-перше, жодних доказів віднесення належних Позивачу на праві власності нежитлових приміщень до об'єктів промисловості не надано, а відтак останні є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, по-друге, укладені між ТОВ «УкрТехМаш» та фізичними особами договори оренди транспортних засобів не були посвідчені нотаріально, у зв'язку з чим списання паливно-мастильних матеріалів та не нарахування податку на додану вартість на них відбувалося поза межами правил податкового обліку, по-третє, до складу іншого операційного доходу було безпідставно включено як монетарний, так і немонетарний дохід від курсових різниць, а також завищено без належних документальних обґрунтувань собівартість реалізованої продукції.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.10.2018 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.11.2018 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 19.12.2018 року.
У відзиві на апеляційну скаргу Позивач просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свою позицію обґрунтовував тим, що контролюючим органом не враховано дані аудиторського звіту, яким підтверджується збитковий фінансовий результат за 2015 рік від операцій в іноземній валюті в сумі 11 171,22 грн. та відхилення об'єкта оподаткування за 2015 рік в сумі 571,81 грн. в результаті заокруглення показників. Крім того, зазначив, що наявними у матеріалах справи первинними документами підтверджується правомірність придбання, використання та списання товарно-матеріальних цінностей на суму 2 095 246,00 грн. Також підкреслив, що чинним законодавством не вимагається нотаріальне посвідчення договорів оренди транспортних засобів, які укладаються з фізичними особами-підприємцями, вказані транспортні засоби використовувалися у господарській діяльності Позивача, а відтак списання паливно-мастильних матеріалів здійснювалося правомірно. Крім іншого, зауважив, що об'єкт нерухомості, який належить ТОВ «УкрМашБуд», є будівлею промисловості, а тому не може бути об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
У судовому засіданні представник Відповідача доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд її вимоги задовольнити повністю з викладених в останній підстав.
Представник Позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати в частині, виходячи з такого.
Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що у жовтні - грудня 2017 року працівниками ГУ ДФС у Чернігівській області на підставі повідомлення від 19.10.2017 року №163/25-01-14-07-12, ст. ст. 20, 77, 82 ПК України, наказу від 19.10.2017 року №1613, направлень від 30.10.2017 року №№2199, 2200, 2201, 2202, 2203, 2204, 2205, 2206, 2296, проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «УкрТехМаш» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 року по 30.06.2017 року, валютного - за період з 01.01.2014 року по 30.06.2017 року, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2011 року по 30.06.2017 року.
У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем, зокрема:
- пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ППК України, внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 527 282,00 грн., у т.ч. за 2015 рік на суму 21 663,00 грн., за 2016 рік на суму 389 781,00 грн., за І півріччя 2017 року на суму 115 838,00 грн. та занижено від'ємне значення об'єкта оподаткування за І квартал 2017 року на суму 1 517 041,00 грн.;
- п.198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 9911 грн., в т.ч. за січень 2014 року на 27 грн., квітень 2014 року на 398 грн., травень 2014 року 290 грн., червень 2014 року на 206 грн., серпень 2014 року на 298 грн., вересень 2014 року на 274 грн., жовтень 2014 року на 341 грн., листопад 2014 року на 63 грн., березень 2015 року на 423 грн., квітень 2015 року на 694 грн., лютий 2017 року на 6358 грн., березень 2017 року на 178 грн., квітень 2017 року на 171 грн., травень 2017 року на 16 грн., червень 2017 року на 174 грн.
- пп. 266.1.1 п. 266.1, пп. 266.2.1 п. 266.2, пп. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПК України, в результаті чого занижено податок на нерухоме майно на суму 7 758,46 грн., у тому числі за 2015 рік на суму 495,12 грн., за 2016 року на суму 3360,94 грн., за І півріччя 2017 року на суму 3902,4 грн.
Результати перевірки зафіксовані в акті від 13.12.2017 року №695/14/32194594 (т. 1 а.с. 32-117).
Судом першої інстанції встановлено, що 22.12.2017 року ТОВ «УкрТехМаш» до ГУ ДФС в Чернігівській області направлені заперечення до вказаного акту перевірки.
У подальшому ГУ ДФС в Чернігівській області проведена документальна позапланова перевірка ТОВ «УкрТехМаш» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на прибуток, податку на додану вартість та податку на нерухоме майно за період з 01.01.2014 року по 30.006.2017 року в частині питань, викладених у запереченні від 22.12.2017 року №297.
У ході даної перевірки встановлено, що Позивачем було порушено, зокрема:
- пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 427 281,00 грн., у т.ч. за 2015 рік на суму 21 663,00 грн., за 2016 рік на суму 361 225,00 грн., за І півріччя 2017 року на суму 44 393,00 тис. грн. та занижено від'ємне значення об'єкта оподаткування за І квартал 2017 року на суму 1 903 327,00 грн.;
- п. 198.5 ст. 198 ПК України, у результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 9911 грн., в т.ч. за січень 2014 року на 27 грн., квітень 2014 року на 398 грн., травень 2014 року 290 грн., червень 2014 року на 206 грн., серпень 2014 року на 298 грн., вересень 2014 року на 274 грн., жовтень 2014 року на 341 грн., листопад 2014 року на 63 грн., березень 2015 року на 423 грн., квітень 2015 року на 694 грн., лютий 2017 року на 6358 грн., березень 2017 року на 178 грн., квітень 2017 року на 171 грн., травень 2017 року на 16 грн., червень 2017 року на 174 грн.;
- пп. 266.1.1 п. 266.1, пп. 266.2.1 п. 266.2, пп. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на нерухоме майно на суму 7758,46 грн., в тому числі за 2015р. на суму 495,12 грн., за 2016р. на суму 3360,94 грн., за І півріччя 2017р. на суму 3902,4 грн..
Наведені висновки відображені в акті перевірки від 26.01.2018 року №41/14/32194594 (т. 1 а.с. 118-196)
На підставі зафіксованих у згаданих актах перевірки відомостей Відповідачем 01.02.2018 року прийняті податкові повідомлення-рішення:
- форми «Р» № 00000421400, за яким Товариству визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 528 685,00 грн. в тому числі податкове зобов'язання - 427 281,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 101 404,00 грн. (т. 1 а.с. 30);
- форми «Р» № 00000431400, за яким Товариству визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 10 018,00 грн., у тому числі податкове зобов'язання - 8 014,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 2 004,00 грн. (т. 1 а.с. 31);
- форми «Р» № 00000461400, за яким Товариству визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачені юридичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, на загальну суму 9 698,07 грн., у тому числі податкове зобов'язання - 7 758,46 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 1 939,61 грн. (т. 1 а.с. 29).
За результатами адміністративного оскарження рішенням ДФС України від 06.04.2018 року №12229/6/99-99-11-01-01-25 (т. 1 а.с. 205-219) скаргу ТОВ «УкрТехМаш» від 06.02.2018 року №41 (т. 1 а.с. 202-204) залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.02.2018 року №00000421400, яким Позивачу донараховано податок на прибуток, суд першої інстанції виходив з того, що доказів впливу операцій в іноземній валюті на розмір об'єкта оподаткування податком на прибуток та суми коригувань податкових зобов'язань податку на прибуток за 2015 рік Відповідачем не наведено, відхилення об'єкту оподаткування в сумі 571,81 грн. є результатом різниць у заокругленнях, що виключає вплив на показники податкового обліку, правомірність придбання, використання та списання товарно-матеріальних цінностей на суму 2 095 246,00 грн. підтверджена первинними документами, а відсутність розрахунку податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств свідчить про необхідність скасування даного індивідуального акту повністю.
Разом з тим, з такими висновками суду першої інстанції судова колегія не може погодитися з огляду на таке.
Відповідно до п. 44.2 ст. 44 ПК України для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
Платники податку, які відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об'єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про операції в іноземних валютах та відображення показників статей фінансової звітності господарських одиниць за межами України в грошовій одиниці України визначені Положенням (стандарту) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 10.08.2000 року № 193 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.2000 року за № 515/4736 (далі - П(С)БО №21).
Положення (стандарту) застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форм власності (крім бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності).
Пунктом 4 П(С)БО №21 визначено: валюта звітності - грошова одиниця України; валютний курс - установлений Національним банком України курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни; господарська одиниця за межами України - дочірнє, асоційоване, спільне підприємство, філія, представництво або інший підрозділ підприємства, які перебувають або ведуть господарську діяльність за межами України; іноземна валюта - валюта інша, ніж валюта звітності; курсова різниця - різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах; монетарні статті - статті балансу про грошові кошти, а також про такі активи й зобов'язання, які будуть отримані або сплачені у фіксованій (або визначеній) сумі грошей або їх еквівалентів; немонетарні статті - статті інші, ніж монетарні статті балансу; операція в іноземній валюті - господарська операція, вартість якої визначена в іноземній валюті або яка потребує розрахунків в іноземній валюті.
Згідно п. 7 П(С)БО №21 на кожну дату балансу монетарні статті в іноземній валюті відображаються з використанням валютного курсу на кінець дня дати балансу.
Визначення курсових різниць за монетарними статтями в іноземній валюті проводиться на дату балансу, а також на дату здійснення господарської операції в її межах або за всією статтею (відповідно до облікової політики). Для визначення курсових різниць на дату балансу застосовується валютний курс на кінець дня дати балансу. При визначенні курсових різниць на дату здійснення господарської операції застосовується валютний курс на початок дня дати здійснення операції. Підприємство може здійснити перерахунок залишків на кінець дня за монетарними статтями в іноземній валюті, за якими протягом дня здійснювались господарські операції із застосуванням валютного курсу, встановленого на кінець цього дня (п. 8 П(С)БО №21).
Тобто, відображення доходу від курсових різниць можливе виключно у монетарних статтях балансу, у зв'язку з чим включення до даних субрахунку 714 «Дохід від операційної курсової різниці» показників немонетарних статей балансу дає підстави погодитися з доводами контролюючого органу про невірне відображення витрат та завищення їх показників рядку 2120 звіту про фінансовий результат «Інші операційні доходи» за 2016 рік.
Крім того, як встановлено судом першої інстанції, у бухгалтерському обліку ТОВ «УкрТехМаш» списано товарно-матеріальних цінностей (далі - ТМЦ) на суму 3 267 348,01 грн., включених до собівартості реалізованих виробничих запасів. Дані ТМЦ були використані під час виконання робіт за договорами з Управлінням житлово-комунального господарства Чернігівської міської ради по благоустрою міського пляжу «Золотий берег», ігрових майданчиків в м. Чернігові та дитячих ігрових майданчиків для Козелецької райдержадміністрації.
У ході перевірки встановлено, що сума витрат в розмірі 2 095 246,00 грн. не врахована до вартості списаних на вказану суму ТМЦ, оскільки останні не зазначені в актах приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2.
У контексті наведеного судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.
Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Крім того, згідно п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Вимоги ДНБ Д.1.1-1:2013 «Правила визначення вартості будівництва» визначають, зокрема, правила складання та заповнення актів приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в, а також довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за формою КБ-3.
При цьому пунктом 1.2 ДНБ Д.1.1-1:2013 «Правила визначення вартості будівництва» передбачено, що цей стандарт носить обов'язковий характер при визначенні вартості будівництва об'єктів, що споруджуються за рахунок бюджетних коштів, коштів державних і комунальних підприємств, установ та організацій, а також кредитів, наданих під державні гарантії.
Обов'язковість складання актів приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в визначена й умовами укладених між ТОВ «УкрТехМаш» та Управлінням житлово-комунального господарства Чернігівської міської ради договорів (т. 2 а.с. 4-193).
За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що відсутність в актах приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в суми вартості товарно-матеріальних цінностей, списаних ТОВ «УкрТехМаш» на суму 2 095 246,00 грн., свідчить про відсутність правових підстав для віднесення даної суми до складу операційних витрат.
Приписи пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначають, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Приписи пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначають, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік не є первинними документами, як підтверджують правомірність списання товарно-матеріальних цінностей, а відтак й включення таких витрат до витрат операційної діяльності. Викладене, на переконання судової колегії, свідчить, що суд першої інстанції прийшов до передчасного висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.02.2018 року №00000421400.
Надаючи оцінку позиції суду першої інстанції про безпідставність нарахування Відповідачем податку на додану вартість на суму 8 014,00 грн. з огляду на те, що договори оренди транспортних засобів з фізичними особами-підприємцями не підлягають нотаріальному посвідченню, а відтак списання паливно-мастильних матеріалів з урахуванням сплаченої за них суми податку на додану вартість відповідає вимогам чинного законодавства, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Зі змісту акту перевірки вбачається, що ТОВ «УкрТехМаш» укладено договори оренди з ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2, однак оскільки вказані договори нотаріально не посвідчені, то дані господарські операції не є господарською операцією платника податку, у зв'язку з чим пальне при експлуатації автотранспорту списувалося неправомірно.
Такі висновки перевірки, на переконання судової колегії, є обґрунтованими з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є власником транспортного засобу FORD F-150, державний знак НОМЕР_1, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 23.10.2010 року НОМЕР_3 (т. 2 а.с. 206); ОСОБА_2 є власником транспортного засобу ЗИЛ-554 ММЗ, державний знак НОМЕР_2, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 28.04.2007 року НОМЕР_4 (т. 2 а.с. 207).
Між ТОВ «УкрТехМаш» та ФОП ОСОБА_1 укладено договори оренди автомобіля FORD F-150, державний знак НОМЕР_1, а саме договір оренди від 05.01.2016 року, договір оренди від 05.01.2015 року, договір оренди від 05.01.2014 року (т. 2 а.с. 198-200).
Крім того, між ТОВ «УкрТехМаш» та ФОП ОСОБА_2 укладені договори оренди автомобіля ЗИЛ-554 ММЗ, державний знак НОМЕР_2, а саме договір оренди від 05.01.2016 року, договір оренди від 05.01.2015 року та договір оренди від 05.01.2014 року (т. 2 а.с. 201-203).
Відповідно до ч. 2 ст. 799 Цивільного кодексу України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та було вірно підкреслено Апелянтом, дані договори не є нотаріально завіреними, що, в силу положень ст. 220 ЦК України свідчить про їх нікчемність, а відтак безпідставність списання паливно-мастильних матеріалів для експлуатації належних на праві власності фізичних осіб транспортних засобів.
Судом першої інстанції також було залишено поза увагою та не надано оцінку доводам контролюючого органу, що зміст розрахунків за договорами з ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 свідчить, що у касових ордерах на оренду автомобілів зазначено, що виплата коштів здійснюється фізичним особам, а з виплачених сум доходу вказаним особам утримувалися податки, збори та інші обов'язкові платежі. Водночас, правовідносини суб'єктів господарювання виключають існування статусу податкового агента в одного платника податків щодо іншого.
Таким чином, оскільки договори оренди автомобілів, укладені Позивачем з фізичними особами, вимагали нотаріального посвідчення, транспортні засоби без належних на те правових підстав використовувалися в господарській діяльності платника податків, тому податкове повідомлення-рішення від 01.02.2018 року № 00000431400 прийняте контролюючим органом правомірно.
Щодо висновків суду про необґрунтованість податкового повідомлення-рішення від 01.02.2018 року 00000461400, яким ТОВ «УкрТехМаш» визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачені юридичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, на загальну суму 9 698,07 грн., у тому числі податкове зобов'язання - 7 758,46 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 1 939,61 грн., судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Зі змісту акту перевірки вбачається, що Позивачем не було надано підтверджуючих документів, що об'єкт нерухомості, який розташований за адресою: м. Чернігів по вул. Шевченка 144, відноситься саме до виробничих.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, зі змісту свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12.11.2015 року №47502576 (т. 3 а.с. 46), інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 25.09.2017 року №98294425 (т. 3 а.с. 48-50), а також технічного паспорту на нежитлове приміщення (т. 3 а.с. 51-73) ТОВ «УкрТехМаш» є власником об'єкту нерухомості за адресою: м. Чернігів, вул. Шевченка 114, загальною площею 975,6 кв.м. До складу вказаного майна входить: гараж, диспетчерська, зварювальна, пост, цех, навіс, заправочна.
Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Приписи пп. 266.2.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України визначають, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування у відповідності до пп. 266.3.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
За правилами пп. 266.3.2 п. 266.1 ст. 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Згідно пп. 266.3.3 п. 266.3 ст. 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.
При цьому пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 ст. 266 ПК України закріплено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01.01.2015 року, власники об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за виключенням випадків, визначених пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.
Разом з тим, нараховуючи Позивачу відповідний податок за 2015 рік, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до ст. 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, зокрема, рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу; презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу; стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року
Пунктом 4.3 ст. 4 Податкового кодексу України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.
При цьому згідно п. 4.4 ст. 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Відповідно до ст. 8 Податкового кодексу в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Приписи пп. 10.1.1 п. 10.1 та п. 10.3 ст. 10 Податкового кодексу України відносять до місцевих податків податок на майно в частині податку на майно, відмінного від земельної ділянки.
Згідно п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 ПК України).
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 ПК України).
Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 ПК України).
Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (пп. 12.3.4 ПК України).
При цьому судовою колегією враховується, що відповідно до пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Приписи п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України визначають, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
Згідно ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року; при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення транспортного податку, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Як було зазначено раніше, Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» ухвалений 28.12.2014 року, тобто після 15.07.2014 року, а податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, установлено у м. Чернігові рішенням Чернігівської міської ради від 30.01.2015 року, у зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень ПК України з урахуванням внесених Законом змін та рішення з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінним від земельної ділянки, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.
Аналогічна позиція випливає зі змісту, зокрема, постанови Верховного Суду від 01.08.2018 року у справі №810/1349/17.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне врахувати у контексті розгляду даної справи висловлену Європейським судом з прав людини у рішеннях від 14.01.2011 року у справі «Щокін проти України» та від 07.10.2011 року у справі «Серков проти України» позицію щодо необхідності застосування національного законодавства у разі допущення можливості його неоднозначного тлумачення у найсприятливіший для заявника спосіб.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що визначення ТОВ «УкрТехМаш» суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 495,12 грн. за 2015 рік не відповідає положенням Податкового кодексу України та є протиправним.
Крім того, судовою колегією враховується, що відповідно до п. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Вирішуючи питання про правозастосування даної норми, Верховний Суд у постановах від 15.05.2018 року у справі 806/2676/17 та у справі 806/2461/17 прийшов до таких висновків.
Системне тлумачення пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами «е» та «і», на відміну від пункту «є». Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»)), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання («ґ»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («і»), будівлі промисловості («є») тощо).
Буквальний аналіз пункту «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». При цьому законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.
В силу пп. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).
Відповідно до п. 5.3 ст. 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 - «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 - «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 - «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 - «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 - «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 - «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
Говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.
Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».
Промисловість у розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.
Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.
На підставі викладеного Верховний Суд в указаних постановах дійшов до висновку, що застосування п. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.
За таких обставин, оскільки належний Позивачу (як суб'єкту господарювання, видом діяльності за КВЕД-2010 якого є, зокрема, виробництво інших верстатів; т. 3 а.с. 45) на праві приватної власності об'єкт нерухомості, розташований за адресою: м. Чернігів, вул. Шевченка 114, загальною площею 975,6 кв.м., відноситься до об'єктів промисловості, що підтверджується, зокрема, наявними у матеріалах справи документами, у тому числі наказом ТОВ «УкрТехМаш» від 12.11.2015 року №12/11/01 (т. 3 а.с. 44), судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 01.02.2018 року № 00000461400, яким визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачені юридичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, зважаючи на встановлену вище наявність правових підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 01.02.2018 року №00000461400 та №00000421400 в частині визначення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 473 194,00 грн., у тому числі за основним платежем - 382 888,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 90 306,00 грн., у зв'язку з доведенням контролюючим органом порушень Позивачем вимог податкового законодавства, судова колегія приходить до висновку про передчасність твердження Чернігівського окружного адміністративного суду про обґрунтованість усіх позовних вимог, а тому вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати в частині та ухвалити нове про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також неправильно застосовані норми матеріального права, що стали підставою для невірного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду - скасувати в частині.
Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно ч. ч. 1, 4 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
З урахуванням наведеного судова колегія приходить до висновку про необхідність стягнення з ГУ ДФС у Чернігівській області на користь ТОВ «УкрТехМаш» витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, в сумі 145,47 грн., сплачених згідно платіжного доручення від 24.04.2018 року №662 на суму 7 393,65 грн. пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 139, 242-244, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Чернігівській області - задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2018 року - скасувати в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01 лютого 2018 року №00000461400 та №00000421400.
Прийняти в указаній частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Змінити розподіл судових витрат, зазначивши, що за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Чернігівській області (14000, м. Чернігів, вул. Реміснича, 11, код ЄДРПОУ 39392183) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські технології машинобудування» (14021, м. Чернігів, вул. Широка, 2, код ЄДРПОУ 32194594) підлягають стягненню витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в сумі 145 (сто сорок п'ять) гривень 47 копійок.
В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя А.Г. Степанюк
Судді Л.В. Губська
О.В. Карпушова
Повний текст постанови складено « 19» грудня 2018 року.