Постанова
Іменем України
18 грудня 2018 року
м. Київ
провадження №22-ц/824/5130/2018
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Махлай Л.Д., Кравець В.А.,
за участю секретаря: Синявського Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2,
на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва
в складі судді Величко Т.О.
від 05 жовтня 2018 року
про забезпечення позову
у справі №759/11016/17 Святошинського районного суду м. Києва
за позовом ОСОБА_3
до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»
про визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними, застосування наслідків недійсності правочину,
В липні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк», Банк) про визнання недійсними кредитного договору №2621/0208/88-026 від 21.02.2008 та іпотечного договору №2621/0208/88-026-Z-1 від 21.02.2008, укладених між ним та Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк»; застосувати наслідки недійсності кредитного договору, стягнувши з ПАТ «Дельта Банк» на його користь різницю між отриманими та сплаченими коштами в розмірі 7 175 доларів США.
В жовтні 2018 року позивач, діючи через свого представника ОСОБА_4, подав заяву про забезпечення позову шляхом заборони ПАТ «Дельта Банк» відчужувати в будь-який спосіб на користь третіх осіб право вимоги за вказаними кредитним та іпотечним договорами.
Як на підставу забезпечення позову посилався на те, що відчуження права вимоги за кредитним договором може суттєво ускладнити виконання рішення суду, порушити його права та законні інтереси, оскільки ПАТ «Дельта Банк» має намір здійснити продаж права вимоги.
В той же час, позивач наголошував на тому, що ПАТ «Дельта Банк» знаходиться у стані ліквідації строком до 04.10.2019 (на підставі рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №619 від 20.02.2017), а отже право вимоги може бути відкладено до моменту набрання законної сили рішення, що не спричинить жодної шкоди або збитків для відповідача.
Вважав, що обраний спосіб забезпечення позову співвідноситься з предметом позовних вимог, у зв'язку з чим вжиття судом таких заходів буде забезпечувати ефективний захист його прав та інтересів.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2018 року, з урахуванням ухвали від 12 жовтня 2018 року про виправлення описки, забезпечено позов шляхом заборони ПАТ «Дельта Банк» відчужувати в будь-який спосіб на користь третіх осіб право вимоги за кредитним договором №2621/0280/88-026 від 21.02.2008 та іпотечним договором від 21.02.2018, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3, до набрання законної сили рішення суду у даній справі.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» ОСОБА_1, через свого представника ОСОБА_2, звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена з порушенням норм процесуального права без повного з'ясування обставин, які мають суттєве значення при вирішенні питання про забезпечення позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що постановляючи ухвалу, суд першої інстанції не пересвідчився щодо наявності доказів існування реальної загрози невиконання рішення суду.
Зазначав, що в порушення норм ЦПК України оскаржувана ухвала не містить мотивів, із яких суд дійшов висновку про задоволення заяви, крім загальних посилань на норми ЦПК України та на постанову Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову».
Суд першої інстанції не звернув уваги, що Фондом гарантування вкладів фізичних осіб через уповноважену особу Банку в межах ліквідаційної процедури АТ «Дельта Банк» здійснюються заходи щодо реалізації майна та активів неплатоспроможних банків, зокрема, щодо продажу прав вимоги за кредитним договором №2621/0280/88-026 від 21.02.2008, шляхом проведення відкритих електронних торгів (Аукціону), тому в даному випадку діють обмеження, встановлені ч. 6 ст. 150 ЦПК України.
Судом не взято до уваги, що заходи забезпечення не є співмірними з позовними вимогами.
Зазначав, що забезпечивши позов у такий спосіб суд першої інстанції вийшов за межі підстав забезпечення, а постановляючи оскаржувану ухвалу, судом першої інстанції застосовано такі заходи забезпечення, які за змістом є ухваленням рішення без розгляду справи по суті, що не узгоджується з положеннями ч. 10 ст. 150 ЦПК України.
За вказаних обставин просив скасувати ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 05.10.2018 та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Заперечуючи проти апеляційної скарги ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_5 подав відзив.
Вказував, що ухвалу судом першої інстанції постановлено з дотриманням норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та такими, що не підтверджуються жодними належними доказами.
Зазначав, що твердження відповідача про порушення судом норм ч. 2 ст. 149 ЦПК України безпідставні та необґрунтовані, оскільки невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист порушених чи оспорюваних прав позивача.
Також зазначав, що норма ч. 6 ст. 150 ЦПК України не допускає застосування заходів забезпечення позову шляхом повної заборони вчиняти певні дії безпосередньо Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в той же час як в ухвалі суду першої інстанції зазначено заборону ПАТ «Дельта Банк» відчужувати в будь-який спосіб на користь третіх осіб право вимоги за вказаними кредитним та іпотечним договорами до набрання законної сили рішення суду в даній справі.
Просив ухвалу залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Вважав, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції не порушує чинне процесуальне законодавство України в частині застосування ч. 6 ст. 150 ЦПК України.
Представник відповідача ПАТ «Дельта Банк» - Русскіна О.В. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала з підстав наведених в ній та просила задовольнити.
Представник позивача - ОСОБА_7 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила ухвалу залишити без змін.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність ухвали суду в межах апеляційного оскарження та вимог, що заявлялись у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Дельта Банк» про визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними, застосування наслідків недійсності правочину, які обґрунтовував тим, що з ним не було погоджено усіх істотних умов Договору кредиту, відсутністю у нього всієї об'єктивної, повної та достовірної інформації про умови кредиту до та під час його укладення, а також приховування фактичного значення реальної процентної ставки та фактичного подорожчання кредиту. Вважав, що порушено його право, як споживача фінансових послуг, що слугували підставою звернення до суду із вимогами про визнання кредитного договору недійсним, укладеним під впливом обману.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, вказував на те, що у разі продажу відповідачами права вимоги за оспорюваним кредитним договором буде неможливим захист та поновлення його порушених прав, оскільки фактично зміниться особа відповідача, а виконання судового рішення у разі задоволення позову, не матиме юридичних наслідків.
Постановляючи ухвалу про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Суд також дійшов висновку, що заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх такими, що суперечать нормам процесуального права, з огляду на наступне.
Частиною 1 статтею 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Відповідно до ч. 2 ст. 150 ЦПК України суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Частиною 3 ст. 150 ЦПК Українипередбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
При цьому, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Також, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками справи.
Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, в провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом про присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення.
Колегія суддів звертає увагу, що положеннями ч. 2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що з дня початку процедури ліквідації банку втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається.
Відповідно до ч. 6 ст. 150 ЦПК України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони або встановлення обов'язку вчиняти певні дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) при здійсненні тимчасової адміністрації чи ліквідації банку
Проте, судом першої інстанції не враховано вище наведені приписи ЦПК України та спеціального законодавства, якими встановлена пряма норма заборони накладення обтяжень на майно Банку, що ліквідується.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
За приписами п. 8 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
Усі або частина повноважень Фонду, визначених цим Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду, крім організації реалізації майна банку, що ліквідується (ч. 3 ст.47 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
Пунктом 17 частини 1 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»визначено, що уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження: зокрема, здійснює повноваження органів управління банку; приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління - продає майно банку.
Таким чином, вказані дії належать до компетенції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та/або уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку, які вчиняються ними безпосередньо, або шляхом вчинення дії від імені банку ПАТ «Дельта Банк», який ліквідується, оскільки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб або уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку здійснюють повноваження органів управління банку.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача у відзиві на апеляційну скаргу про те, що судом забезпечено позов шляхом заборони вчиняти певні дії Банком, а не Фонду, а тому відсутні порушення положень ч. 6 ст. 150 ЦПК України, оскільки, як вбачається з матеріалів справи рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.03.2015 в Банку запроваджено тимчасову адміністрацію у АТ «Дельта Банк» та призначено уповноважену особу Фонду. Тобто, з цього часу саме Фонд гарантування вкладів фізичних осіб здійснює повноваження органів управління Банку та виконує фукції з управління та продажу майна Банку.
За наведених обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції питання про забезпечення позову вирішено з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, що в силу ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду та постановлення нової про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 376, 383, 384, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2, - задовольнити.
Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2018 року - скасувати.
В задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Повний текст постанови складено 20 грудня 2018 року.
Головуючий О.Ф. Мазурик
Судді Л.Д. Махлай
В.А.Кравець