Справа №757/5930/17-ц
Апеляційне провадження №22-ц/824/189/2018
17 грудня 2018 року Київський апеляційний суд у складі колегії судової палати у цивільних справах - головуючого - судді Сержанюка А.С., суддів Матвієнко Ю.О., Сушко Л.П., із участю секретаря Топольського В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська ІнесаВолодимирівна при визнання договорів купівлі-продажу недійсними, скасування записів про державну реєстрації права власності,
01 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом, де просив визнати договір купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 об'єкту нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1,недійсним,
скасувати запис №2468152 про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, а саме: квартиру АДРЕСА_1,
визнати договіркупівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 об'єкту нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення АДРЕСА_2,недійсним,
скасувати запис №5728п в книзі: 74п-22 про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення АДРЕСА_2.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 23 лютого 1990 року між ним та ОСОБА_3 був укладений шлюб, який розірвано 24 березня 2010 року.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2012 року розподілено належне їм на праві спільної сумісної власності майно.
Визнано за ним право власності на 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 частини нежитлового приміщення АДРЕСА_2.
Посилаючись на частину 4 ст. 369 ЦК України, просив суд позовні вимоги задовольнити, оскільки вважає, що ОСОБА_3 продала належне йому на праві власності майно без його згоди.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 березня 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
На обґрунтування ухваленого рішення місцевий суд зазначив, що поділ майна подружжя, в тому числі за рішенням суду, скасовує режим спільної власності на набуте подружжям майно і, як наслідок, відносини права спільної сумісної власності заміняються відносинами права спільної часткової власності.
Враховуючи викладене, суд вважає, що посилання позивача на ч. 4 ст. 369 ЦК України, як на підставу для задоволення позову, є необґрунтованими, оскільки положення ч. 4 ст. 369 ЦК України стосуються правочинів щодо розпорядження спільним майном, вчиненим одним із співвласників, яким майно належить на праві спільної сумісної власності.
З наведеного вище випливає, що суд позбавлений за своїм розсудом визначати інший спосіб захисту права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, якщо законом чи договором передбачено інший спосіб захисту, ніж той, який особа обрала при зверненні до суду.
Невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судовогорішенняпро відмовув позові.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального права та порушення норм процесуального права при його ухваленні.
Просить рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 березня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Суд, закінчивши з'ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі, у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вислухавши учасників процесу в судових дебатах, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, керуючись наступним.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду м. Києва від 26 лютого 2013 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2013 року, визнано за ОСОБА_1, ОСОБА_3 право власності по ? частини квартири АДРЕСА_1 та нежитлового приміщення АДРЕСА_2 ( а.с. 12-13, 14-15, 16-17 т. 1 ).
19 січня 2017 року позивач звернувся до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради для реєстрації належного йому майна, проте рішенням від 25 січня 2017 року йому було відмовлено, оскільки і квартира, і нежитлове приміщення зареєстровано за іншою особою ( а.с. 18, 19 т. 1 ).
Згідно з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 31 січня 2017 року нежитлове приміщення АДРЕСА_2 та квартира АДРЕСА_1 належить на підставі договору купівлі-продажу майна ОСОБА_2 ( а.с. 20-21, 22-24 т. 1 ).
Як встановлено судом,30 серпня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в порушення прав позивача, було укладено договір купівлі-продажунерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В та зареєстрований за номером 1346 ( а.с. 124 т. 1 ).
Того ж дня, 30 серпня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме:нежитлового приміщення АДРЕСА_2, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. та зареєстрований за номером 1350 ( а.с. 128 т. 1 ).
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Однак, матеріали справи не містять будь-яких належних та допустимих доказі на підтвердження того, що ОСОБА_1, як співвласник майна, надав свою згоду, або уповноважив ОСОБА_3 на вчинення спірних правочинів, зокрема, щодо продажу його частки в спірному майні на користь ОСОБА_2.
За таких обставин, на переконання апеляційного суду, місцевий суд, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, вважав встановленими обставини, що мають значення для справи, які не доведені, зробив висновки, що не відповідають обставинам справи, і, без додержання норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст.ст. 203, 215, 355, 358 ЦК України, ст.ст. 5, 12, 13, 76-81, 263-265 ЦПК України, ухвалив незаконне і необґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
А тому, доводи апелянта про незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення зазначених норм матеріального та порушення процесуального права при його ухваленні, знайшли своє підтвердження при розгляді справи у суді другої інстанції.
Відповідно, апеляційні вимоги апелянта, на переконання суду другої інстанції, підлягають задоволенню на підставі ст.ст. 203, 215, 355, 358 ЦК України, ст.ст. 5, 12, 13, 76-81, 263-265 ЦПК України, а відтак, оскаржуване рішення підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог відповідно до положень ст. 376 ЦПК України
Також, суд апеляційної інстанції, відповідно до положень ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ст. 141 ЦПК України, вважає за необхідне, враховуючи заявлені вимоги, стягнути із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 3 200 (( 1 600 х 0,4 х 4 + 1 600 х 0,4 х 4 х 150 : 100 ) : 2 ) грн., з кожного.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 10-13, 76-81, 263, 367, 368, 374, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська ІнесаВолодимирівна при визнання договорів купівлі-продажу недійсними, скасування записів про державну реєстрації права власності, скасувати і ухвалити по справі нове судове рішення про задоволення позову.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1, укладений 12 вересня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською Інесою Володимирівною, зареєстрованого в реєстрі за №1346 та скасувати запис №2468152 про реєстрацію права власності щодо зазначеного майна на ім'я ОСОБА_2.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_2, укладений 12 вересня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською Інесою Володимирівною, зареєстрованого в реєстрі за №1350 та скасувати запис №37396208 про реєстрацію права власності щодо зазначеного майна на ім'я ОСОБА_2.
Стягнути із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі по 3 200 грн., з кожного.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Головуючий А.С. Сержанюк
Судді: Ю.О.Матвієнко
Л.П. Сушко