12 грудня 2018 року м. Чернівці
Справа № 724/850/18
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Литвинюк І. М.
суддів: Кулянди М.І., Перепелюк І.Б.
секретар: Скрипка С.В.
за участю: відповідача - ОСОБА_1, його представника - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_1, на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 03 вересня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення, головуючий у І-й інстанції - Єфтеньєв О.Г.,
ОСОБА_3 у червні 2018 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення.
В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що вона є власником житлового будинку в АДРЕСА_1. В даному житловому будинку зареєстрована вона та її колишній чоловік ОСОБА_1, з яким вона розірвала шлюб в 2008 році. На даний час їхні стосунки з колишнім чоловіком значно погіршились, він не дає їй вільно користуватись своєю власністю, вчиняє постійні сварки, ображає її та б'є, виганяє з власного будинку. На даний час вона змушена виїхати за межі України, оскільки відповідач не пускає її до будинку.
Зазначала, що вона неодноразово зверталась до національної поліції Хотинського ВП Кельменецького ВП ГУНП в Чернівецькій області, зокрема, 04 квітня 2018 року нею було зареєстроване звернення до поліції по телефонній лінії 102 з вимого припинити протиправні дії її колишнього чоловіка ОСОБА_1 відносно неї, та надати можливість вільно користуватись своєю власністю. В подальшому працівники поліції їй повідомили, що провели з ОСОБА_1 профілактичну бесіду про недопущення вчинення в подальшому протиправних дій відносно неї. 17 квітня 2018 року о 01 годині ночі нею було зареєстроване повторне звернення до поліції.
Провадження № 22-ц/822/66/18 Категорія:44 Доповідач Литвинюк І.М.
Крім цього вказує, що вона неодноразово пропонувала відповідачу звільнити належний їй житловий будинок в АДРЕСА_1, але він відмовляється. Усунення перешкод в користуванні власністю їй потрібно для її проживання та користування даним будинком, однак відповідач в цьому їй перешкоджає, не допускає її до користування та розпорядженням власним майном.
Просила усунути перешкоди в користуванні належним їй житловим будинком, який знаходиться за адресою; АДРЕСА_1, з боку відповідача ОСОБА_1 та виселити його з житлового будинку без надання іншого житла.
Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 03 вересня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.
Усунуто перешкоди в користуванні належним ОСОБА_3 житловим будинком, який знаходиться за адресою; АДРЕСА_1 з боку відповідача ОСОБА_1, та виселено його з вказаного житлового будинку без надання іншого житла.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
На зазначене рішення представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Зазначає, що позивачем не доведено фактів систематичного порушення відповідачем правил співжиття або інших порушень.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, з огляду на наступне.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у справі наявні докази систематичного порушення відповідачем правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання з ним в одному будинку.
Однак колегія суддів не погоджується з даними висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що не відповідають обставинам справи та зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 є власником житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1
Згідно з довідкою, виданою виконкомом Клішковецької сільської ради Хотинського району Чернівецької області № 1560 від 11 липня 2018 року ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1, склад сім'ї: дружина - ОСОБА_3, син - ОСОБА_4
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно з ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у користуванні ним інакше як із підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 109 ЖК України, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Частина 1 ст. 116 ЖК України передбачає, що наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавці або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Пленум Верховного Суду України в постанові № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» (із змінами і доповненнями) роз'яснив, що при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 Житлового кодексу України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).
Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, посилалася на неможливість спільного проживання з відповідачем в одному будинку через сварки та інші дії, які роблять спільне проживання в даному будинку неможливим.
На підтвердження цих обставин ОСОБА_3 надала до суду листи Хотинського ВП Кельменецького ВП ГУНП в Чернівецькій області, а саме від 26 квітня 2018 року № 1959/123/45/01-2018, від 22 травня 2018 року №2298/123/45/01-2018, з яких вбачається, що з ОСОБА_1 проводилася профілактична бесіда про недопущення вчинення в подальшому протиправних дій.
Відповідно до висновку Хотинського ВП Кельменецького ВП ГУНП в Чернівецькій області від 19 квітня 2018 року про результати перевірки звернення громадянки ОСОБА_3, при усному опитуванні жителів, які проживають біля місця вказаного заявницею стало відомо, що їхній громадський спокій та порядок, що супроводжувався б особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, порушено не було.
Гарантоване ст. 55 Конституції України та ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст.ст. 2, 4 ЦПК України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджуване позивачем порушення було обґрунтоване і підтверджене доказами.
Згідно зі ст.ст. 78, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).
За таких обставин, колегія суддів приходить висновку про недоведеність позивачем обставин систематичного порушення ОСОБА_1 правил співжиття, що робить неможливим проживання з ним в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу щодо нього виявились безрезультатними.
За змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року кожній особі окрім інших прав гарантується право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Втручання держави у використання особою даних прав має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб.
Виходячи з практики ЄСПЛ, такий загальний захист права на житло поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 року). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення у справі McCann v. the United Kingdom від 13.05.2008 року).
Згідно зі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (діє з 30.03.2006 року) суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
З огляду на викладене та виходячи з аналізу наведених норм, апеляційний суд приходить до висновку, що позивачем не надано доказів систематичного руйнування чи псування відповідачем жилого приміщення, або використання його не за призначенням, або факту триваючої антисуспільної поведінки, створення неможливих для інших умов проживання у спірній квартирі після вжиття до неї заходів запобігання чи громадського впливу.
Суд першої інстанції на зазначені вище обставини уваги не звернув та прийшов до помилкового висновку про задоволення позову.
Відповідно до п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України однією із підстав для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням викладених обставин справи та вимог закону, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення, яким у задоволенні позову необхідно відмовити.
За правилами ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 1 057,20 грн., який слід стягнути з позивачки на користь відповідача.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_1, задовольнити.
Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 03 вересня 2018 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 057 (одну тисячу п'ятдесят сім) гривень 20 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 20 грудня 2018 року.
Головуючий І.М. Литвинюк
Судді: М.І. Кулянда
І.Б. Перепелюк