Справа № 242/972/18
Провадження № 2/242/714/18
Іменем України
27 листопада 2018 року Селидівський міський суд Донецької області у складі: головуючого судді Черкова В.Г., при секретарі Кідрон О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Український бізнес банк» до ОСОБА_1, третя особа без самостійних вимог на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про витребування майна з чужого незаконного володіння, -
Позивач звернувся до суду із позовом в якому зазначив, що 02.11.2009 р. Ворошиловським районним судом м.Донецька було розглянуто справу за позовом АБ «Український бізнес банк» до ОСОБА_2 про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності та припинення права спільної часткової власності. Позовні вимоги були задоволені. Рішення набрало чинності 12.11.2009 р. На підставі зазначеного рішення за заявою ПАТ «УКРБІЗНЕСБАНК» 12.11.2009 р. до Реєстру прав власності на нерухоме майно було внесено запис № 6349 в книзі: 7дкв-148 про проведення державної реєстрації права власності ПАТ «УКРБІЗНЕСБАНК» на приміщення під банк, загальною площею 1498,4 кв.м., у будівлі інституту літ.А-3,4,5, розташованих по вул.Артема, 125 у м.Донецьк.
13.08.2014 р. у зв'язку із проведенням у Донецькій області АТО, Рішенням Правління ПАТ «УКРБІЗНЕСБАНК» № 08-14/5 від 13.08.2014 р. перенесено інформаційну систему Банку та частину персоналу головного офісу в м.Київ, однак вказана нерухомість продовжувала обліковуватись на балансі Банку, як і обліковується по сьогоднішній день.
23.04.2015 р. Правлінням Національного банку України була прийнята постанова № 265 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «УКРБІЗНЕСБАНК», на підставі якої виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 24.04.2015 р. прийнято рішення № 87 «Про початок процедури ліквідації» ПАТ «УКРБІЗНЕСБАНК».
Під час підготовки вищевказаного нерухомого майна до продажу на прилюдних торгах в межах ліквідаційної процедури Банку, 10.01.2018 р. Уповноваженій особі Фонду стало відомо, що відносно цієї нерухомості державним реєстратором ОСОБА_3, Реєстраційна служба Чернігівського міського управління юстиції Чернигівської області було вчинено реєстраційні дії, якими порушено права позивача, а саме: до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про право власності № 11319382 (дата та час реєстрації 01.09.2015 р. о 12:43:45).
Згідно вказаного запису належна позивачу нерухомість була перереєстрована за ОСОБА_4 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер рішення 24714800 від 24.09.2015 р. о 12:15:08, внесене ОСОБА_5, Департамент державної реєстрації Міністерства юстиції України, м.Київ. Під час вчинення цих реєстраційних дій та прийняття відповідного рішення про реєстрацію, державний реєстратор посилався на рішення суду № 2/532/861/2012, видане 17.04.2012 р. Ленінським районним судом м.Донецька, ухвалу суду № 2/532/861/2012, видану 24.04.2012 р. Ленінським районним судом м.Донецька. Проте вказана справа не розглядалась в Ленінському районному суді м.Донецька, судове рішення, на підставі якого було проведено реєстраційну дію, ніколи не приймалося. Зазначене було підтверджено листом Дзержинського районного суду Донецької області від 24.01.2018 р.
В подальшому, на підставі вже наявної державної реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02.10.2015 р. приватним нотаріусом ОСОБА_6 Ірпінського міського нотаріального округу Київської області було посвідчено Договір купівлі-продажу комплексу нежитлових приміщень, серія та номер 3230 та внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно інформацію про зміну власника нерухомості. Новим власником стала ОСОБА_1
Відтак, завдяки вчиненню ряду протиправних дій з використанням неіснуючих судових рішень нерухоме майно по вул.Артема, 125 у м.Донецьку вибуло з власності позивача поза волею останнього в протиправний спосіб.
За фактом шахрайства та підробки офіційних документів Банком подано до Національної поліції України заяву про вчинення кримінального правопорушення за фактом шахрайства та проведення незаконних реєстраційних дій.
Просив витребувати з чужого незаконного володіння відповідача - ОСОБА_1 на користь ПАТ «Український бізнес банк» нерухоме майно: реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 733529014101, комплекс приміщень, (приміщення під банк), загальною площею 1498,4 кв.м., опис:- приміщення 1-го поверху, літ. А-3,4,5, група приміщень № 34, площею 390,8 кв.м.; приміщення 2-го поверху, літ.А-3,4,5, група приміщень № 34, площею 366,5 кв.м.; приміщення 3-го поверху, літ. А-3,4,5, група приміщень № 34, площею 392,0 кв.м.; приміщення 4-го поверху, літ. А-3,4,5, група приміщень № 34, площею 349,1 кв.м., розташоване по вул.Артема, 125, в м.Донецьку, стягнути з ОСОБА_7 на користь позивача судовий збір у розмірі 56787,02 грн.
Ухвалою судді Селидівського міського суду Донецької області Пирогової Л.В. від 10.04.2018 року відкрито провадження по справі та розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження.
У строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач відзив не надала.
Згідно Розпорядження № 17/18 від 05.07.2018 р. у зв'язку із закінченням п'ятирічного терміну повноважень судді Пирогової Л.В. з 27.06.2018 р. було призначено повторний автоматичний розподіл судових справ.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2018 р. головуючим по справі визначено суддю Черкова В.Г.
Ухвалою суду від 10.06.2018 р. було прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі.
У строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач відзив не надала.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про день слухання справи повідомлявся належним чином. Надав заяву, в якій просив розглянути справу в його відсутності.
Відповідач у судове засідання не з'явилася. Про день слухання справи повідомлялася належним чином.
З урахуванням ст. 280 ЦПК України суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних доказів.
На підставі ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України, в разі неявки всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, законодавство, що регулює данні встановив наступне.
Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна станом формування на 13.05.2015 р., реєстраційний номер майна 19849825, тип майна - частина будівлі інституту під банк, технічний опис майна - частина будівлі інституту під банк літ.А-3,4,5, площею1498,4 кв.м., відомості про право власності відсутні, відомості про інші речові права відсутні (а.с.35). Реєстраційний номер майна - 28833755, тип майна - приміщення під банк загальною площею 1498,4 кв.м. у будівлі інституту літ.А-3,4,5. Адреса нерухомого майна: м.Донецьк, вул.Артема, 125. Дата прийняття рішення - 12.11.2009 р. Власник - АБ «Український ОСОБА_8», форма власності - колективна, частка власності - 1/1. Підстава виникнення права власності - рішення Ворошиловського районного суду м.Донецьк від 02.11.2009 р. (а.с.40).
Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна станом формування на 10.01.2018 р. об'єкт нерухомого майна - комплекс приміщень з реєстраційним номером № 733529014101 загальною площею: 1498,4, опис: -приміщення 1-го поверху, літ. А-3,4,5, група приміщень № 34 площею 390,8 кв.м.,-приміщення 2-го поверху, літ. А-3,4,5, група приміщень № 34 площею 366,5 кв.м., -приміщення 3-го поверху, літ.А-3,4,5, група приміщень № 34, загальною площею 392,0 кв.м., -приміщення 4-го поверху, літ А-3,4,5, група приміщень № 34 площею 349.1 кв.м. за адресою: м.Донецьк, вул.Артема, 125, на підставі договору купівлі-продажу комплексу нежитлових приміщень серія та номер 3230, виданий 02.10.2015 р., видавник - приватний нотаріус ІМНО ОСОБА_6, видано дублікат договору купівлі-продажу комплексу нежитлових приміщень за реєстровим № 6920 від 07.11.2017 р. Форма власності - приватна, розмір частки -1, власник ОСОБА_1 (а.с.43).
Суду надано копію рішення Ленінського районного суду м.Донецьк від 17.04.2012 р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до АБ «УкрБізнесБанк» про визнання договорів дійсними та визнання права власності, згідно якого позовні вимоги були задоволені та за ОСОБА_4 було визнано право власності на зазначені спірні приміщення загальною площею 1372,9 кв.м., розташованих по вул.Артема у м.Донецьк у будівлі інституту (а.с.61-64).
Ухвалою Ленінського районного суду м.Донецьк від 24.04.2012 р. було виправлено описку у даному рішенні щодо загальної площі спірних приміщень( а.с.65-66).
Згідно повідомлення Дзержинського міського суду Донецької області від 24.01.2018 р. станом на 24.01.2018 р. судові справи Ленінського районного суду м.Донецька не передані. Перевіривши базу даних автоматизованої системи документообігу судів КП Д-3 Ленінського районного суду м.Донецька встановлено, що в системі Д-3 відсутня будь-яка інформація про перебування на розгляді зазначеної справи. За номером справи 2/0532/861/2012 знаходиться зовсім інша цивільна справа, яка не стосується нерухомого майна належного до ПАТ «УкрБізнесБанк» (а.с.69).
Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «УкрБізнесБанк» 25.01.2018 р. було подано заяву/повідомлення до Національної поліції України про вчинення кримінального правопорушення у порядку ст..214 КПК України (а.с.70-71).
Інших доказів на підтвердження заявлених вимог суду не надано.
Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до вимог ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «ОСОБА_9 Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
Відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України загального правила власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
ВСУ аналізуючи практику ЕСПЛ у подібних спорах підкреслив, що завжди є певний конфлікт у правозастосуванні принципів «належного урядування» та «пропорційності». Так, відповідно до принципу «належного урядування» держава повинна виправляти свої помилки - порушення закону, в тому числі, коли такими помилками є недбалість її органів та посадових осіб.
З іншого боку, відповідно до принципу «пропорційності» при виправленні раніше допущеної помилки держава не повинна непропорційним чином втручатись у право власності окремої особи набуте нею раніше, як здавалось на той час, на законних підставах. Тобто, немає вини особи, в тому що вона набула право власності на підставі незаконного рішення і цій особі був виданий правовстановлюючий документ.
Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не має на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Одним із випадків, коли майно можливо витребувати від добросовісного набувача, є вибуття такого майна поза волею власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України). За змістом зазначеної норми майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
Відповідно до ч.2 ст.388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «ОСОБА_3 та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Згідно з ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з вимогами ст. 76-81 ЦПК України засобами доказування у цивільній справі є письмові, речові і електронні докази, висновки експерта, показання свідків. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст..81 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.
Відповідно до ст..82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок лише в питанні чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи не є обов'язковою для суду.
Так, Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «УкрБізнесБанк» 25.01.2018 р. було подано заяву/повідомлення до Національної поліції України про вчинення кримінального правопорушення у порядку ст..214 КПК України, проте, станом на 27.11.2018 р., суду не надано доказів про внесення відомостей за даною заявою до ЄРДР, вироку суду, що набрав законної сили, за даним кримінальним провадженням.
Суду не надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1, з володіння якої позивач просить витребувати майно, володіє ним незаконно. Повідомлення Дзержинського міського суду Донецької області, надане на підтвердження незаконності рішення Ленінського районного суду м.Донецька не є належним доказом в розумінні ст. 76-81 ЦПК України, оскільки суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи та на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. В цьому випадку позивачу слід було звернутися до суду із заявою про відновлення втраченого судового провадження у цивільній справі з метою отримання певного судового рішення, а не повідомлення.
Таким чином, в даному випадку позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що нерухоме майно по вул.Артема, 125 у м.Донецьку завдяки вчиненню ряду протиправних дій з використанням неіснуючих судових рішень вибуло з власності позивача поза волею останнього в протиправний спосіб.
З огляду на викладене, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.258, 259, 263, 264, 265, 280 ЦПК України, суд, -
В задоволені позову Публічного акціонерного товариства «Український бізнес банк», код ЄДРПОУ 19388768, юридична адреса: вул.Артема, 125, м.Донецьк, фактична адреса: вул.Хорива, 11-А, м.Київ, до ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, мешкає за адресою: м.Донецьк, вул.Постишева, 67/2, третя особа без самостійних вимог на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, код ЄДРПОУ 21708016, юридична адреса: вул.Січових Стрільців,17, м.Київ, про витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається позивачем протягом тридцяти днів безпосередньо до Апеляційного суду Донецької області.
Суддя