ЄУН 229/4548/18
Номер провадження 2/229/1234/2018
(заочне)
20 грудня 2018 року Дружківський міський суд Донецької області у складі:
головуючого судді Петрова Є.В.,
при секретарі Цукаревій К.А. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Дружківка цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Головне управління Державної міграційної служби у Донецькій області, про усунення перешкод в користуванні та володінні житловим будинком, шляхом визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням зі зняттям з реєстраційного обліку,
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа Головне управління Державної міграційної служби у Донецькій області, про усунення перешкод в користуванні та володінні житловим будинком, шляхом визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
У позові вказала, що вона є власницею будинку №16 по вул. Комарова в смт. Очеретине Ясинуватсьокого району Донецької області на підставі рішення № 30 виконавчого комітету Очеретинської сільради від 19 квітня 1972 року про надання права індивідуального будівництва. Разом із нею в будинку зареєстрований ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який є її сином . З жовтня 2003 року відповідач в будинку не мешкає, особистих його речей в будинку немає, за комунальні послуги він не сплачує, знятися з реєстрації самостійно відповідач не бажає. Позивачка оплачує комунальні послуги, які нараховуються по кількості осіб зареєстрованих в будинку, тобто і за відповідача. Реєстрація відповідача в її будинку перешкоджає їй користуватися та розпоряджатися будинком на свій розсуд, отримати субсидію.
Просить усунути перешкоди в користуванні та володінні житловим будинком, визнавши відповідача ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням зі зняттям з реєстраційного обліку.
В судове засідання, позивачка ОСОБА_3 не з'явилася, проте надала заяву слухати позов за її відсутності, наполягає на позові, просить його задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач в судове засідання не з'явився, відподно до п.4 ч.8 ст. 128 ЦПК України, вважається таким, що про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, заяву із клопотанням про відкладення розгляду справи не надав, віздиву із запереченнями на позов до суду не надходило.
Представник третьої особи Головного управління Державної міграційної служби у Донецькій області в судове засідання не з'явився Надали клопотання, в якому зазначили, що у зв'язку із внесенням змін до Закону України " Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" з 04.04.2016 року органом реєстрації є виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, сільський голова (у разі якщр відповідно до Закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради. Таким чином, з 04.04.2016 року реєстрація місця проживання не входить до повноважень Державної міграційної служби України. Тому рішення суду з питань користування житлом ніяким чином не впливає, не може вплинути, та не порушує майбутніх чи наявних прав та інтересів ГУ ДМС України в Донецькій області.
Враховуючи, що причина неявки відповідача є неповажною, відзив не надано, у справі є наявні дані про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України провести заочний розгляд справи у відсутність відповідача з дотриманням вимог, встановлених законом, за згодою позивачки на заочний розгляд справи.
З огляду на це, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності сторін без фіксації судового процесу на підставі наявних у справі доказів, як це встановлено ч.4 ст. 223 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановивши факти та відповідні їм правовідносини дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.
Так, відповідно до ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Суд розглядає справу, керуючись вказаною нормою закону, а не ст. ст. 71,72 ЖК України, оскільки житло позивачки є і було на період проживання відповідача приватним.
Суд встановив, що позивачка являється власником будинку № 16 по вул. Комарова в смт. Очеретине Ясинуватського району Донецької області, що підтверджується рішенням № 30 виконавчого комітету Очеретинської сільради від 19 квітня 1972 року про надання ОСОБА_1 права індивідуального будівництва та договором від 15 травня 1972 року, укладеним між Очеретинською сільрадою та ОСОБА_1 про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на право особистої власності з числом кімнат від однієї до п'яти включно /а.с. 8, 9-10/.
У вищевказаному будинку, крім позивачки зареєстрований ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який є сином позивачки /а.с. 12,14,15,27 /.
З жовтня 2003 року відповідач ОСОБА_2 не проживає в будинку, не несе витрат на його утримання, не сплачує комунальні платежі. Зі слів матері він виїхав до Росії. Ніхто перешкод відповідачу у користуванні житлом не чинив. Факт непроживання відповідача підтверджується актом обстеження житлово-побутових умов проживання від 20 вересня 2018 року, складеним комісією Очеретинської селищної ради в присутності сусідів / а. с. 15/.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб. Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України. Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Відтак за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150,156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на житлове приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.
За матеріалами справи підтверджено, що відповідач зареєстрований в будинку, який належить на праві приватної власності позивачці, не є співвласником спірного нерухомого майна, відсутній в будинку понад один рік без поважних причин, не бажає знятися з реєстрації в будинку в добровільному порядку, що порушує права власниці житла, яка на законних підставах може вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, оскільки будь-яких інших домовленостей між ними не існує.
Позивачка також просить суд зняти відповідача ОСОБА_2 з реєстрації у вказаному житловому приміщенні. Проте це питання не віднесено до компетенції суду.
Відповідно до ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі закон №1382-IV) зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі: заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням.
Таким чином, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснене уповноваженими на це органами виконавчої влади на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Отже вимога позивача до суду про зняття відповідача з реєстрації за місцем проживання є такою, що не підлягає задоволенню.
Таким чином, суд вважає, що позов ОСОБА_1 про визнання відповідача ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування житлом доведений і підлягає задоволенню частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому витрати по сплаті судового збору понесені позивачкою підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача в сумі 469 рн. 87 коп.
Керуючись ст.ст. 10-13,76-80, 206, 259, 263-265, 268, 273, 280-284 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Головне управління Державної міграційної служби у Донецькій області, про усунення перешкод в користуванні та володінні житловим будинком, шляхом визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням зі зняттям з реєстраційного обліку задовольнити частково.
Усунути ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права користування та володіння житловим будинком, визнавши ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме будинком № 16, який розташований по вул. Комарова у смт. Очеретине Ясинуватського району Донецької області.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 469 (чотириста шістдесят дев'ять) грн. 87 коп.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Донецького апеляційного суду через Дружківський міський суд протягом тридяти днів після проголошення рішення.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Повний текст рішення складено 20 грудня 2018 року.
Суддя: Є. В. Петров