Справа № 760/25998/17 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Коробенко С.В.
Іменем України
18 грудня 2018 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
суддя-доповідач Сорочка Є.О.,
суддів Коротких А.Ю.,
Ганечко О.М.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м.Києва від 25 червня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії щодо виплати одноразової грошової допомоги
Рішенням Солом'янського районного суду м.Києва від 25 червня 2018 року позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не розгляду по суті заяви ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві»;.
- зобов'язано Міністерство оборони України прийняти рішення за результатами розгляду питання про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» з урахуванням висновків, викладених у цій постанові. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач оскаржує його в апеляційному порядку та просить суд змінити рішення суду першої інстанції та викласти третій абзац резолютивної частини судового рішення у наступній редакції: «Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням інвалідності ІІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, що становить 206700 грн.».
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що обраний судом першої інстанції спосіб захисту порушених прав не є ефективним.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач проходив військову службу та був звільнений з військової служби.
Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК серії АВ № 0621334 від 19 травня 2016 року позивачу вперше за наслідками огляду встановлено ІІІ групу інвалідності з 19 травня 2016 року (поранення, контузія), причина інвалідності - захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Згідно з витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв (протокол № 1665 від 14 квітня 2016 року) захворювання колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Згідно з довідкою Тернопільського об'єднаного міського військового комісаріату Тернопільської області від 24.05.2016 ОСОБА_1 брав участь у бойових діях в Республіці Афганістан з 18 квітня 1980 року по 26 квітня 1980 року та з 15 травня 1980 року по 16 червня 1980 року.
Позивачем 28.04.2016 було подано заяву до Тернопільського об'єднаного міжрайонного військового комісаріату про призначення йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІІ групи внаслідок виконання ним обов'язків військової служби.
Листом від 06.06.2017 №248/3/6/1892 Департамент фінансів Міністерства оборони України за підписом начальника управління організаційного та соціальних виплат повідомив, що позивачем не було подано документа, що свідчить про причини та обставини поранення, лише після подання позивачем всіх документів вони будуть передані на розгляд для вирішення питання призначення виплати допомоги.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що заява позивача про призначення йому допомоги по суті не вирішена, документи повернуті ОСОБА_1 на доопрацювання, не зважаючи на те, що таких повноважень уповноважений на розгляд заяви орган (Міністерство оборони України) не має.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Підставою для отримання одноразової грошової допомоги є встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, урегульовано Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або періодичні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 975, (далі - Порядок № 975).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду ІІІ групи.
Другу групу інвалідності довічно позивачу встановлено 19 травня 2016 року.
Згідно пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Частиною другою пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Системний аналіз наведених правових норм (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцю (в тому числі і військовослужбовцю строкової служби) більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.
Аналогічна правова позиція вкладена в постанові Верховного Суду України від 10 березня 2015 року у справі № 21-563а14, постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 806/694/16, від 15 березня 2018 року у справі № 816/4195/15, від 20 березня 2018 року у справі № 295/3091/17.
Відповідно до пункту 13 Порядку № 975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Порядок виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" врегульований наказом Міністерства оборони № 530 від 14 серпня 2014 року "Про затвердження Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей" (далі - Наказ № 530).
Відповідно до пункту 4.6 Наказу № 530 документи на одержання одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності особам, звільненим з військової служби (зборів, резерву), оформляє та подає в Департамент фінансів Міністерства оборони України обласний військовий комісар за місцем проживання цих осіб.
Висновок стосовно можливості виплати одноразової грошової допомоги, згідно з пунктом 4.8 Наказу № 530 подається відповідними органами в 15-денний строк з дня реєстрації документів до Департаменту фінансів Міністерства оборони України. Якщо документів, необхідних для прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, немає, уповноважений орган письмово повідомляє заявника та в разі необхідності надає допомогу в їх оформленні.
Департамент фінансів Міністерства оборони України доводить рішення головного розпорядника коштів про виплату одноразової грошової допомоги до розпорядників коштів другого ступеня - обласних військових комісаріатів, військових частин, та здійснює переказ коштів на реєстраційні рахунки (в установах Державного казначейства України) розпорядників коштів другого ступеня, обласних військових комісаріатів, військових частин, які фінансуються через Департамент фінансів Міністерства оборони України (пункт 4.10 Наказу № 530).
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що прийняття рішення про виплату чи про відмову у виплаті одноразової допомоги є виключною компетенцією Міністерства оборони України, а не Департаменту фінансів Міністерства оборони України, на який покладено обов'язок по проведенню відповідних процедурних дій по оформленню відповідних документів для вирішення питання про виплату такої допомоги та реалізації рішення головного розпорядника коштів (Міністерства оборони) розпорядниками нижчої ланки.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28 лютого у справі 806/694/16, від 10 квітня у справі № 822/6069/15.
За таких обставин, розгляд заяви позивача відбувся без дотримання процедури, визначеної Порядком № 975 та Наказом № 530, оскільки будь-яке рішення з даного питання Міністерством оборони України не приймалося, а лист Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 06.06.2017 №3/6/1892 (а.с. 26) не можна розцінювати як рішення Міністерства оборони України про результати розгляду звернення позивача, а тому суд першої інстанції зобов'язав Міністерство оборони України розглянути заяву щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку № 975.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пункту 70 рішення у справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню чи зміні, оскільки суд всебічно перевірив обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права.
Аналогічну позицію у подібних правовідносинах висловив Верховний Суд у постанові від 21 червня 2018 року по справі №751/4367/17.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини другої статті 9 КАС суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача у правовідносинах, що склалися, є визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання Міністерства оборони України прийняти рішення на за результатами розгляду документів позивача.
Посилання в апеляційній скарзі на необхідність зобов'язання Міністерства оборони прийняти рішення на користь позивача є передчасним, оскільки питання призначення та виплати спірної допомоги Міністерством оборони у визначеному порядку вирішено, як зазначалося, не було.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про часткове задоволення позову.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Солом'янського районного суду м.Києва від 25 червня 2018 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя А.Ю Коротких
Суддя О.М. Ганечко