Справа № 826/6165/17 Суддя першої інстанції: Келеберда В.І.
18 грудня 2018 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Пилипенко О.Є.
суддів - Беспалова О.О. та Кузьмишиної О.М.,
при секретарі - Грабовській Т.О.,
за участю:
представника позивача: - ОСОБА_1,
представника відповідача: - Підгородецької О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного територіального управління юстиції у м.Києві про визнання протиправним та скасування наказу,
У травні 2017 року позивач - ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 14.04.2017 року № 91/05 «Про застосування заходу дисциплінарного стягнення до ОСОБА_3»;
- стягнути з Головного територіального управління юстиції у місті Києві (код ЄДРПОУ 34691374, 01001, м. Київ, пров. Музейний, 2-д) на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) премію у розмірі 6000 (шість тисяч) грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2018 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що Наказ Головного територіального управління юстиції у місті Києві №91/05 «Про застосування заходу дисциплінарного стягнення до ОСОБА_3» від 14 квітня 2017 року прийнятий з порушеннями норм чинного законодавства, адже відповідачем порушено порядок накладення дисциплінарного стягнення, більше того, позбавлення премії позивача у зв'язку із застосуванням заходу дисциплінарного впливу (зауваження) суперечить ч.3 ст. 79 Закону України «Про державну службу».
Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.
Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, 28 березня 2017 року головним спеціалістом відділу по роботі з персоналом Управління кадрової роботи та державної служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві ОСОБА_4 було проведено перевірку щодо дотримання трудової дисципліни відділу з питань банкрутства Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
За результатом перевірки ОСОБА_4 було складено Довідку від 28 березня 2017 року.
З наявної в матеріалах справи копії зазначеної довідки вбачається, що результатами перевірки встановлено, що працівники відділу з питань банкрутства о 9 год. 00 хв. були присутні на робочих місцях усі окрім начальника відділу з питань банкрутства ОСОБА_3, що прийшов на роботу о 9 год. 04 хв. та головного спеціаліста відділу ОСОБА_5
14 квітня 2017 року відповідачем видано наказ №91/05 «Про застосування заходу дисциплінарного стягнення до ОСОБА_3».
Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії оскаржуваного наказу, на підставі подання першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції у місті Києві Равлюка А.Г. стосовно начальника дисципліни відділу з питань банкрутства Головного територіального управління юстиції у місті Києві ОСОБА_3 та відповідно до пункту 1 частини 1 статті 66 Закону України «Про державну службу», до ОСОБА_3 застосовано захід дисциплінарного стягнення у вигляді зауваження.
Підставами видання вищевказаного наказу є подання заступника начальника Головного територіального управління юстиції у місті Києві Равлюка А.Г., акт про результати перевірки від 28.03.2017 року, Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 року.
У матеріалах справи також міститься копія Подання першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції у місті Києві Равлюка А.Г., з якого вбачається, що управлінням кадрової роботи та державної служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві на усне доручення керівника, з метою встановлення належної роботи відділу з питань банкрутства Головного територіального управління юстиції у місті Києві проведено перевірку щодо дотримання трудової дисципліни зазначеного відділу. Під час перевірки було виявлено порушення трудової дисципліни, а саме запізнення ОСОБА_3.
Вважаючи наказ Головного територіального управління юстиції у місті Києві №91/05 «Про застосування заходу дисциплінарного стягнення до ОСОБА_3» протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначено Законом України «Про державну службу» №889-VIII (далі - Закон №889-VIII).
Частина 1 ст. 1 Закону №889-VIII визначає, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Відповідно до положень частини 1 статті 8 Закону №889-VIII державний службовець зобов'язаний, зокрема, дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов'язки.
Норми ст.61 Закону №889-VIII визначають, що службова дисципліна забезпечується шляхом: 1) дотримання у службовій діяльності вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів у сфері державної служби та виконання правил внутрішнього службового розпорядку; 2) формування керівником державної служби у підпорядкованих державних службовців високих професійних якостей, сумлінного ставлення до виконання своїх посадових обов'язків, поваги до прав і свобод людини і громадянина, їхньої честі та гідності, а також до держави, державних символів України; 3) поєднання керівниками усіх рівнів методів переконання, виховання і заохочення із заходами дисциплінарної відповідальності щодо підпорядкованих державних службовців; 4) поєднання повсякденної вимогливості керівників до підпорядкованих державних службовців з постійною турботою про них, виявленням поваги до їхньої честі та гідності, забезпеченням гуманізму та справедливості.
Частиною 1 статті 64 Закону №889-VIII встановлено, що за невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно до частини 1 статті 65 Закону №889-VIII підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
Відповідно до ч. 2статті 65 Закону №889-VIII дисциплінарними проступками є:
1) порушення Присяги державного службовця;
2) порушення правил етичної поведінки державних службовців;
3) вияв неповаги до держави, державних символів України, Українського народу;
4) дії, що шкодять авторитету державної служби;
5) невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень;
6) недотримання правил внутрішнього службового розпорядку;
7) перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу злочину або адміністративного правопорушення;
8) невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця;
9) використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб;
10) подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби;
11) неповідомлення керівнику державної служби про виникнення відносин прямої підпорядкованості між державним службовцем та близькими особами у 15-денний строк з дня їх виникнення;
12) прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;
13) поява державного службовця на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;
14) прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу злочину або адміністративного правопорушення.
Згідно з частиною 1 статті 66 Закону №889-VIII до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення:
1) зауваження;
2) догана;
3) попередження про неповну службову відповідність;
4) звільнення з посади державної служби.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що предметом спору, який передано на вирішення суду є правомірність та обґрунтування рішення відповідача від 14.04.2017 року №91/05 про застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді зауваження.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Накладення дисциплінарного стягнення у вигляді зауваження можливо за умов, визначених п. 6 ч. 2 ст. 65 Закону N 889-VIII, з підстав недотримання правил внутрішнього розпорядку.
Ч. 1 ст. 67 Закону України «Про державну службу» встановлено, що дисциплінарне стягнення має відповідати характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов'язків.
Порядок застосування дисциплінарних стягнень визначається статтею 149 Кодексу законів про працю, яким визначено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Відповідно до ч.1,2 ст.75 Закону України «Про державну службу» перед накладенням дисциплінарного стягнення суб'єкт призначення повинен отримати від державного службовця, який притягається до дисциплінарної відповідальності, письмове пояснення. Пояснення державного службовця має відображати час, місце, обставини та причини вчинення ним дисциплінарного проступку, його усвідомлення чи заперечення провини, а також інші питання, які мають значення у справі. Відсутність таких пояснень не перешкоджає застосуванню стягнення, якщо власник зможе довести те, що пояснення від працівника він зажадав, але працівник їх не дав. Як правило, таким доказом є акт, складений за підписом кількох осіб на підтвердження відмови працівника дати пояснення по суті порушення трудової дисципліни.
З матеріалів справи вбачається, що за результатом перевірки ОСОБА_3 було запропоновано надати пояснення щодо причини недотримання правил внутрішнього службового розпорядку. Разом з тим, як зазначає відповідач, позивач жодних пояснень стосовно даного факту не надав.
Відповідно ч.3 ст.75 Закону України «Про державну службу» відмова надати пояснення оформляється відповідним актом і підтверджується двома державними службовцями. Відмова надати пояснення не перешкоджає здійсненню дисциплінарного провадження та накладенню на державного службовця дисциплінарного стягнення.
Разом з тим, ані з письмових заперечень відповідача, що містяться у матеріалах справи, ані з усних пояснень представника відповідача, не встановлено наявності відповідного акту, який би зафіксував факт відмови ОСОБА_3 надати письмові пояснення стосовно недотримання ним правил внутрішнього службового розпорядку.
Відтак, судом першої інстанції зроблено вірний висновок, що відповідачем порушено процедуру притягнення ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності.
Варто зазначити, що з системного аналізу викладених положень законодавства слідує, що дисциплінарне стягнення - це передбачена законом міра примусу, що застосовується певним органом до працівника, який порушив службову дисципліну, тобто вчинив дисциплінарний проступок.
При цьому, для застосування дисциплінарного стягнення уповноваженому органу необхідно встановити наявність всіх елементів складу дисциплінарного проступку - об'єкту, об'єктивної сторони, суб'єкта, суб'єктивної сторони, а також врахувати інші обставини, що мають значення: ступінь тяжкості, наявність шкоди, особу працівника.
Об'єктивна сторона дисциплінарного проступку складається з протиправної поведінки суб'єкта, шкідливих наслідків та причинного зв'язку між ними і поведінкою особи, що притягається до відповідальності. Протиправність поведінки полягає у порушенні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених Законом № 889 та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
За приписами ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Таким чином, при наданні оцінки правомірності порядку накладання на позивача дисциплінарного стягнення та законності обставин його накладення, слід виходити із встановлених Законом України "Про державну службу" правил притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності.
З викладеного слідує, що наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності повинен містити чітке формулювання суті та обставин допущеного працівником проступку, підстави прийняття рішення про притягнення до відповідальності, час вчинення і час виявлення самого проступку та обґрунтування обрання певного виду стягнення, з урахуванням передбачених законодавством обставин.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Закону України «Про державну службу» у рішенні про накладення дисциплінарного стягнення, яке оформляється наказом (розпорядженням), зазначаються найменування державного органу, дата його прийняття, відомості про державного службовця, стислий виклад обставин справи та вид дисциплінарного проступку.
Разом з тим, судом першої інстанції вірно зауважено, що в оскаржуваному наказі від 14.04.2017 року №91/05 відсутній стислий виклад обставин справи, вид дисциплінарного проступку і його юридична кваліфікація, тобто наказ не відповідає вимогам статті 77 Закону України «Про державну службу», якою встановлено вимоги щодо змісту рішення про накладення дисциплінарного стягнення.
Не зазначення у наказі конкретної дати вчинення позивачем порушень службової дисципліни унеможливлює надання судом оцінки дотримання відповідачем строків притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.
Як вбачається з матеріалів справи, а також усних пояснень свідка ОСОБА_4, застосування заходу дисциплінарного стягнення до ОСОБА_3 пов'язано з прибуттям останнього на робоче місце о 09 годині 04 хвилини.
Відповідно до пункту 20 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення», робоче місце - це місце (приміщення), на якому працівник постійно чи тимчасово перебуває в процесі трудової діяльності і яке визначене, зокрема на підставі трудового договору (контракту).
Втім, у розрізі спірних правовідносин, що є предметом розгляду даної справи, не варто ототожнювати поняття «робоче місце» та «місце роботи».
Варто зазначити, що Кодекс законів про працю не містить чіткого визначення поняття «місце роботи».
Разом з тим, наукою трудового права напрацьовано визначення вищевказаного поняття, передбачивши, що місце роботи - це місцезнаходження підприємства як сторони трудового договору.
З матеріалів справи вбачається, що місцезнаходженням відділу з питань банкрутства Головного територіального управління юстиції у місті Києва є: м. Київ, вул. Басейна,1/2.
Як вже було зазначено вище, Довідка про результати перевірки від 28.03.2017 року складена ОСОБА_4 в робочому кабінеті ОСОБА_3 (кабінет №4, як вбачається з позовної заяви).
З пояснень свідка ОСОБА_4 суду стало відомо, що даний кабінет знаходиться на другому поверсі вказаного приміщення.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в контексті даних правовідносин, відповідачем мало бути застосовано поняття прибуття позивача за «місцем роботи», а не його прибуття на робоче місце до кабінету №4.
Окрім того, відповідачем не взято до уваги той факт, що вхід до даного приміщення і робочий кабінет ОСОБА_3 знаходяться на різних поверхах, і як наслідок - потребує часу для прибуття до нього.
Більше того, на момент виникнення спірних правовідносин, позивач працював на посаді начальника відділу з питань банкрутства Головного територіального управління юстиції у м. Києві.
У ході розгляду даної справи встановлено, що кабінети підлеглих ОСОБА_3 знаходяться на різних поверхах приміщення, зокрема, на другому, та на четвертому відповідно.
У судовому засіданні суду першої інстанції 30 травня 2018 року свідок ОСОБА_4 повідомила суду, що на момент складання Довідки нею не було встановлено факту перебування ОСОБА_3 в інших кабінетах його підлеглих, зафіксувавши факт запізнення позивача на робоче місце саме до кабінету №4.
Разом з тим, суд колегія суддів вважає недоведеними дані пояснення, зважаючи на те, що в цей час позивач, відповідно до посадової інструкції, міг вирішувати організаційні питання зі своїми підлеглими на їх робочих місцях.
Відтак, колегія суддів вважає необґрунтованим застосування до ОСОБА_3 дисциплінарного стягнення у вигляді зауваження.
Щодо позовної вимоги про стягнення премії, варто зазначити наступне.
Відповідно до частини 1-3 ст. 50 Закону України «Про державну службу» держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов'язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.
Заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 4) виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; 5) виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; 6) премії (у разі встановлення).
За результатами роботи та щорічного оцінювання службової діяльності державним службовцям можуть встановлюватися премії. До премій державного службовця належать:
1) премія за результатами щорічного оцінювання службової діяльності;
2) місячна або квартальна премія відповідно до особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу.
Статтею 15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат установлюються підприємствами самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Отже, законодавством надано право підприємствам самостійно визначати умови та розміри преміювання.
Враховуючи викладене, однією із складових частин чинної на підприємстві системи оплати праці має бути положення про преміювання.
Відтак, відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-19, Постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року №15 «Питання оплати праці працівників державних органів», постанови Кабінету Міністрів України від 11 вересня 2007 №1123 «Про умови оплати праці працівників державних нотаріальних контор та державних нотаріальних архівів», наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 2 жовтня 1996 року №77 «Про умови оплати праці робітників, зайнятих обслуговуванням органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів», наказу Міністерства юстиції України від 02 листопада 2015 року №2151/5 «Про затвердження Порядку обліку та використання коштів, отриманих за надання відділами державної реєстрації актів цивільного стану платних послуг та за надання державними нотаріальними установами додаткових послуг правового та технічного характеру, які не пов'язані із вчинюваними нотаріальними діями», наказу Міністерства соціальної політики України від 13 червня 2016 №646 «Про затвердження Типового положення про преміювання державних службовців органів державної влади, інших державних органів, їхніх апаратів (секретаріатів)» і встановлює порядок визначення розмірів, нарахування та виплати премій працівникам Головного територіального управління юстиції та територіальних органів юстиції міста Києва розроблене Положення про преміювання працівників Головного територіального управління юстиції та територіальних органів юстиції міста Києва, затверджено наказом Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 20.01.2017 р. №56/6.
Відповідно до Положення преміювання працівників здійснюється відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи, які визначаються сумлінним виконанням покладених на них посадових обов'язків, дотримання Правил внутрішнього службового розпорядку та трудової дисципліни.
Пунктом 2.3 Положення передбачено, що премії виплачуються за підсумками роботи за місяць, квартал, за результатами щорічного оцінювання службової діяльності.
Обґрунтовуючи підстави не нарахування ОСОБА_3 щомісячної премії, відповідач посилається на пункт 2.7 Положення про преміювання, яким передбачено, що критеріями зменшення розміру премії або її позбавлення (протягом місяця застосування стягнення) є застосування до працівника заходів дисциплінарного впливу або накладення дисциплінарного стягнення.
Разом з тим, колегія суддів вважає дану позицію необґрунтованою, оскільки відповідно до ч. 3 ст.79 Закону України «Про державну службу» протягом строку дії дисциплінарного стягнення (крім зауваження) заходи заохочення до державного службовця не застосовуються.
Відтак, законодавець чітко виокремив вид дисциплінарного стягнення, а саме - зауваження, застосування якого не перешкоджає нарахуванню премії.
Окрім того, в обґрунтування своєї позиції, відповідач також посилається на пункт 2.4 Положення про преміювання, відповідно до якого працівникам, які звільняються з роботи протягом місяця, за який проводиться преміювання, премія не виплачуються.
Разом з тим, із матеріалів справи вбачається, що 23 травня 2017 року Головним територіальним управлінням юстиції у місті Києві зареєстровано заяву ОСОБА_3 про звільнення з посади начальника відділу з питань банкрутства Головного територіального управління юстиції у місті Києві за згодою сторін з 01.06.2017 року.
Однак, Наказ Головного територіального управління юстиції у місті Києві №91/05 «Про застосування заходу дисциплінарного стягнення до ОСОБА_3» видано 14 квітня 2017 року.
Відтак, місяцем, за яким мало бути проведено преміювання є квітень 2017 року, а не травень 2017 року, як зазначає відповідач, пов'язуючи факт не виплати премії ОСОБА_3 з його звільненням з посади начальника відділу з питань банкрутства Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
Отже, позивача протиправно позбавлено щомісячної премії.
З врахуванням того, що застосоване дисциплінарне стягнення у вигляді зауваження відповідно до наказу від 14.04.2017 року визнано протиправним та скасовано, а позовна вимога про преміювання є похідною, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду щодо необхідності задоволення позову в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених в рішення суду першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 вересня 2018 року - без змін.
Керуючись ст..ст. 241, 242, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 329, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 вересня 2018 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко
Суддя: О.О.Беспалов
О.М.Кузьмишина
Повний текст виготовлено 18 грудня 2018 року.