Справа № 826/11399/17 Суддя першої інстанції: Федорчук А.Б.
18 грудня 2018 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Пилипенко О.Є.
суддів - Беспалова О.О. та Кузьмишиної О.М.,
при секретарі - Грабовській Т.О.,
за участю:
представника відповідача: - Наталич А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства фінансів України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2018 року у справі за адміністративним позовом Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради до Міністерства фінансів України про зобов'язання вчинити дії,
У вересні 2017 року позивач - Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Міністерства фінансів України про зобов'язання вчинити дії, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України та зобов'язати Міністерство фінансів України здійснити відшкодування шкоди на користь Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради (код ЄДРПОУ 37950294, ГУДКСУ у Волинській області, МФО 803014, р/р 31414544700003 ККД 24060300) у розмірі 58 570,96 грн. коштів державної субвенції.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2018 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст.. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради протягом листопада - грудня 2015 року щомісяця отримувало від ПАТ «Укртелеком» розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам, згідно з формою « 2-пільга», в яких визначено види та обсяги наданих послуг зв'язку на пільгових умовах за звітний період, позивачем виконано обов'язок щодо відшкодування вартості телекомунікаційних послуг за листопад-грудень 2015 року, однак, сплата вказаних грошових коштів здійснена за рахунок коштів місцевого бюджету, в той час, як відповідачем не надано доказів фактичного надання субвенцій з Державного бюджету на компенсацію пільг зв'язку на умовах, передбачених чинним законодавством, що свідчить про порушення прав та інтересів позивача та вимог чинного законодавства.
Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, 02 січня 2015 року між Публічним акціонерним товариством «Укртелеком» в особі Волинської філії ПАТ «Укртелеком» (виконавець) та Управлінням праці та соціального захисту населення Володимир-Волинського міськвиконкому (замовник) було укладено договір № 30/15-33 про відшкодування витрат за встановлення та користування телефоном громадянам, які користуються пільгами, за умовами пункту 1.1. якого виконавець своїми силами і матеріальними ресурсами виконує роботи по телефонізації квартир пільгової категорії населення та наданню їм телекомунікаційних послуг, а замовник відшкодовує виконавцю кошти за надані послуги.
Відповідно до п.п.2.1.1 п. 2.1. розділу 2 договору замовник зобов'язується на підставі рахунків та актів виконаних робіт, поданих виконавцем перераховувати на рахунок виконавця кошти за надані послуги протягом тридцяти календарних днів.
Згідно п.п.2.2.4 п. 2.2. розділу 2 договору виконавець зобов'язувався щомісяця, за кожний звітний період звіряти стан розрахунків між сторонами та підтверджувати це актом звіряння розрахунків на 1-ше число поточного місяця протягом п'яти банківських днів.
Пунктом 6.1. договору передбачено, що договір вступає в силу з 02 січня 2015 року та діє до 31 грудня 2015 року.
Згідно частин 1, 3 статті 63 Закону України «Про телекомунації» телекомунікаційні послуги мають надаватися відповідно до законодавства. Телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
В Законі України від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу», Законі України від 23 березня 2000 року №1584-ІІІ «Про жертви нацистських переслідувань», Законі України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, я, постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Законі України від 24 березня 2008 року №203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус» та Законі України від 26 квітня 2001 року №2402-ІІІ «Про охорону дитинства» передбачено надання пільг при оплаті за послуги зв'язку (телекомунікаційні послуги).
У зв'язку з існуванням у позивача заборгованості перед ПАТ «Укртелеком», останній звернувся до господарського суду із позовом про стягнення з Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради 58 570,96 грн. відшкодування вартості телекомунікаційних послуг наданих пільговій категорії населення за період листопад, грудень 2015року.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 15 лютого 2017 року в справі №903/988/16 позов задоволено повністю, стягнуто з Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради (Волинська обл., м. Володимир-Волинський, вул. Івана Франка, 8, код ЄДРПОУ 03190768) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Волинської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (м. Луцьк, вул. Кривий Вал, 28, код ЄДРПОУ 21560766) 58 570,96 грн. відшкодування вартості телекомунікаційних послуг наданих пільговій категорії населення.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 26 квітня 2017 року та постановою Вищого господарського суду України від 15 серпня 2017 року вказане рішення Господарського суду Волинської області від 15 лютого 2017 року залишено без змін.
Позивач зазначив, що місцевий бюджет погасив кредиторську заборгованість за 2015 рік, хоча кошти на погашення цієї заборгованості надавались за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам.
На думку позивача, саме внаслідок бездіяльності Міністерства фінансів України позивачем не отримано субвенції з державного бюджету, що і зумовило його звернення до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 97 Бюджетного кодексу України у Державному бюджеті України можуть передбачатися такі трансферти місцевим бюджетам: субвенції на здійснення державних програм соціального захисту.
Статтею 102 Бюджетного кодексу України (в редакції станом на момент листопад-грудень 2015 року) визначено порядок надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту.
Так, відповідно до частини 5 статті 102 Бюджетного кодексу України за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку, інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків, зубопротезування, оплату електроенергії, природного і скрапленого газу на побутові потреби, твердого та рідкого пічного побутового палива, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот) на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з відміною податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів та відповідним збільшенням ставок акцизного податку з пального і на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян надаються пільги ветеранам війни; особам, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; ветеранам праці; жертвам нацистських переслідувань; ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ; ветеранам податкової міліції; ветеранам державної пожежної охорони; ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби; ветеранам служби цивільного захисту, ветеранам Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби, ветеранів служби цивільного захисту та ветеранів Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; особам, звільненим з військової служби, які стали інвалідами під час проходження військової служби; інвалідам, дітям-інвалідам та особам, які супроводжують інвалідів I групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого); пенсіонерам з числа слідчих прокуратури; реабілітованим громадянам, які стали інвалідами внаслідок репресій або є пенсіонерами; громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; дружинам (чоловікам) та опікунам (на час опікунства) дітей померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, багатодітним сім'ям, дитячим будинкам сімейного типу та прийомним сім'ям, в яких не менше року проживають відповідно троє або більше дітей, а також сім'ям (крім багатодітних сімей), в яких не менше року проживають троє і більше дітей, враховуючи тих, над якими встановлено опіку чи піклування, а також здійснюються компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що право окремих категорій громадян на пільгове надання послуг зв'язку гарантується та фінансується державою за рахунок коштів державного бюджету шляхом надання відповідним місцевим бюджетам субвенцій на здійснення державних програм соціального захисту.
Відповідно до вимог частини 6 статті 102 Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України може здійснювати перерозподіл обсягів субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту між їх видами та між місцевими бюджетами, виходячи з фактично нарахованих обсягів відповідних пільг, субсидій і допомоги населенню в межах загального обсягу таких субвенцій.
У Державному бюджеті України на 2015 рік передбачено фінансування потреб місцевих бюджетів на забезпечення пільгового надання громадянам послуг зв'язку, однак на рахунки позивача шляхом перерахування міжбюджетних трансфертів не були перераховані з державного бюджету кошти на відшкодування телекомунікаційних послуг за листопад-грудень 2015 року, що відповідачем не заперечується.
Частиною 2 статті 84 Бюджетного кодексу України передбачено, що рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад, сільські голови (якщо відповідні виконавчі органи не створені згідно із законом) забезпечують здійснення видатків, визначених пунктами 2 і 3 частини першої статті 82 цього Кодексу, а саме - видатки, які визначаються функціями держави і можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності; видатки на реалізацію прав та обов'язків Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер і визначені законами України.
Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04 березня 2002 року (далі - Порядок №256, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), визначає відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу; допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам, тимчасової державної допомоги дітям та допомоги по догляду за інвалідами I чи II групи внаслідок психічного розладу; компенсації особам, які згідно із статтями 43 і 48 Гірничого закону України мають право на безоплатне отримання вугілля на побутові потреби, але проживають у будинках, що мають центральне опалення; компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян; пільг з послуг зв'язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування) за рахунок субвенцій з державного бюджету.
Пунктом 2 Порядку №256 визначено, що фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.
Вимогами пунктів 3-4 Порядку №256 передбачено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).
Перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій, допомоги та компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян. Щомісячні суми субвенцій перераховуються на рахунки місцевих бюджетів, відкриті Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій у відповідних органах Державної казначейської служби, пропорційно обсягам субвенцій, передбаченим у державному бюджеті для бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, бюджетів мм. Києва та Севастополя.
Згідно з абзацом 4 пункту 5 Порядку №256 головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) до 22 числа місяця, що настає за звітним, - щодо пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян, пільг з послуг зв'язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування). Інформація про фактично нараховані за звітний період суми подається як в цілому, так і за розрахунками, не проведеними згідно з Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. №20.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 22 Бюджетного кодексу України та Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» головним розпорядником коштів державного бюджету визначено Міністерство фінансів України і такі видатки визначено як загальнодержавні витрати.
Підпунктом 19 пункту 4 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №375 від 20 серпня 2014 року, визначено, що Мінфін відповідно до покладених на нього завдань забезпечує здійснення повноважень головного розпорядника бюджетних коштів в установах і організаціях, що належать до сфери управління Мінфіну, центральних органах виконавчої влади, діяльність яких координується та спрямовується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів.
Матеріалами справи підтверджується, що Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради протягом листопада -грудня 2015 року щомісяця отримувало від ПАТ «Укртелеком» розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам, згідно з формою « 2-пільга», в яких визначено види та обсяги наданих послуг зв'язку на пільгових умовах за звітний період.
Крім того, матеріалами справи підтверджується, що позивачем виконано обов'язок щодо відшкодування вартості телекомунікаційних послуг за листопад-грудень 2015 року, однак сплата вказаних грошових коштів здійснена за рахунок коштів місцевого бюджету.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості вимог позивача в частині зобов'язання Міністерства фінансів України здійснити на користь Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради (код ЄДРПОУ 37950294, ГУДКСУ у Волинській області, МФО 803014, р/р 31414544700003 ККД 24060300) відшкодування коштів у розмірі 58 570,96 грн. з державної субвенції.
Разом з тим, колегія суддів вважає необґрунтованою вимогу позивача щодо визнання протиправною бездіяльності Міністерства фінансів України щодо ненадання Управлінню соціального захисту населення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради з державного бюджету коштів на відшкодування телекомунікаційних послуг за листопад-грудень 2015 року, з огляду на наступне.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 13.06.2017 року у справі № 21-1393а17, для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Так, із матеріалів справи, а саме, з Листа від 17.11.2015 року №31-09010-39-3/35193 вбачається, що Міністерством фінансів України було направлено Кабінету Міністрів України, підготовлений на підставі частини шостої статті 102 Бюджетного кодексу України, проект розпорядження про перерозподіл обсягів субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення програм соціального захисту у 2015 році.
Пунктом 10 Порядку визначено, що Міністерство фінансів України вносить у разі необхідності Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо перерозподілу обсягів субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на виконання державних програм соціального захисту між їх видами та між бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва і Севастополя виходячи з фактично нарахованих обсягів відповідних пільг, субсидій і допомоги населенню в межах загального обсягу таких субвенцій.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18.11.2015 року №1191-р «Про перерозподіл субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у 2015 році» місцевим бюджетам Волинської області було збільшено обсяг планових призначень субвенції на 1 606,4 тис. гривень.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що Міністерством фінансів України, в межах своїх повноважень, було здійснено дії щодо перерозподілу обсягу субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у 2015 році, а отже, задоволена судом першої інстанції позовна вимога, щодо визнання протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України є необґрунтованою, а тому рішення в цій частині підлягає скасуванню.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було частково порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Міністерства фінансів України - задовольнити частково, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 серпня 2018 року - скасувати в частині визнання протиправною бездіяльності Міністерства фінансів України щодо ненадання Управлінню соціального захисту населення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради з державного бюджету коштів на відшкодування телекомунікаційних послуг за листопад-грудень 2015 року та прийняти в цій частині нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Керуючись ст..ст. 241, 242, 308, 310, 317, 321, 322, 325, 329, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Міністерства фінансів України - задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 серпня 2018 року - скасувати в частині задоволеної позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності Міністерства фінансів України щодо ненадання Управлінню соціального захисту населення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради з державного бюджету коштів на відшкодування телекомунікаційних послуг за листопад-грудень 2015 року та прийняти в цій частині нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову - відмовити.
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 серпня 2018 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: О.Є. Пилипенко
Суддя: О.О.Беспалова
О.М.Кузьмишина
Повний текст виготовлено 18 грудня 2018 року.