Справа № 825/2091/17 Головуючий у 1 інстанції: Кашпур О.В.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
12 грудня 2018 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Суддів За участю секретаряВівдиченко Т.Р. Файдюка В.В. Чаку Є.В. Борейка Д.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення заборгованості,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив: - визнати дії Військової частини НОМЕР_1 щодо утримання з ОСОБА_1 військового збору з виплаченої заборгованості за неотримане речове майно в розмірі 908,00 грн. протиправними; - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні; - стягнути з відповідача 47338,44 грн., у тому числі 908,00 грн. утриманого військового збору з виплаченої суми компенсації за неотримане речове майно та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 04.08.2017 року по 01.02.2018 року в розмірі 46 433,74 грн.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (щодо не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.08.2017 р. по 19.12.2017 р. в сумі 51 046 грн. 20 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Військова частина НОМЕР_1 звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт посилається на те, що судом не враховано, що військова частина вживала всіх можливих заходів для своєчасної виплати позивачеві грошової компенсації за не отримане речове майно. Апелянт вважає, що несвоєчасно виплачена позивачку грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, - не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а відтак, не підпадає під дію ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати» та статтей 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України у військовій частині НОМЕР_1 на посаді заступника командира взводу - командира відділення взводу радіоперехоплення та пеленгації роти радіоперехоплення та пеленгування загону радіорозвідки військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 04.08.2017 р. № 19-РС позивача було звільнено у запас за підпунктом «ї» (які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу) частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 04.08.2017 р. № 169 позивача було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 05.08.2017 р. Крім того, наказано виплатити, серед іншого, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 р., на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 № 5, вартість речового майна, що належало до видачі ОСОБА_1 , складає 60513,16 грн.
Як свідчать матеріали справи, Військовою частиною НОМЕР_1 було виплачено позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно, про що свідчить розрахунково-платіжна відомість № 482 від 18.12.2017 р. Крім іншого, з відомості вбачається, що з суми компенсації утримано військовий збір в розмірі 907,70 грн.
Відповідно до платіжного доручення № 1238 від 19.12.2017 р. позивачу перераховано 59 605,46 грн. грошової компенсації за неотримане речове майно. Згідно платіжного доручення № 1240 від 19.12.2017 р. до бюджету перераховано військовий збір, утриманий із виплаченої грошової компенсації за неотимане речове майно.
Вважаючи дії відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні протиправними, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизну та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ (далі - Закон).
Відповідно до частини 1 статті 9-1 Закону, речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 р. № 178 (далі - Порядок № 178).
Згідно з п. 2 Порядку № 178, виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
В силу п. 4 Порядку № 178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Пунктом 5 Порядку № 178 встановлено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Відповідно до абзацу 3 пункту 242 розділу ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 р., особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Як вбачається з матеріалів справи, позивача виключено із списків Військової частини НОМЕР_1 04.08.2017 року, тобто позивач вважається звільненим з військової служби з 05.08.2017 року. Повний розрахунок із ОСОБА_1 було проведено 19.12.2017 року.
Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у невиплаті позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно під час звільнення.
Так, період часу з 05.08.2017 р. по 19.12.2017 р. є часом прострочення розрахунку з позивачем при звільненні, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 04.08.2017 року по 01.02.2018 року є обґрунтованими.
У постанові Верховного Суду України від 17 липня 2015 року (справа №21-8а15), при тлумаченні положень статей 3 Кодексу законів про працю України, 18 Закону України «Про міліцію», зазначено, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі
Таким чином, при вирішенні питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку повинні застосовуватися норми трудового законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП. При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21 листопада 2011 року у справі № 6-60цс11, якщо працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд, на підставі ст. 117 КЗпП України, стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.
Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100) визначено порядок обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до абзацу третього пункту 3 Порядку № 100, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
В силу пункту 2 Постанови № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно довідки щодо нарахованого та виплаченого грошового забезпечення та одноразових вилів виплат колишньому військовослужбовцю Військової частин НОМЕР_1 ОСОБА_1 за період з серпня 2015 року по липень 2017 року, грошове забезпечення позивача за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню (червень-липень 2017 року), складало 15 649,22 грн (7824,61 грн. + 7824,61 грн.), отже середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складав 372,60 грн. (15649,22 грн./ 42 (робочі дні)).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що сума середньомісячного заробітку, яку належить присудити позивачу, у зв'язку із затримкою розрахунку, складає 51 046,20 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, Військовою частиною НОМЕР_1 при звільненні ОСОБА_1 не було проведено з ним повного розрахунку, а саме: не виплачено грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна. Позивача було звільнено з військової служби 05 серпня 2017 року, а остаточний розрахунок проведено лише 19 грудня 2017 року. Таким чином, у ОСОБА_1 виникає право на отримання суми середньомісячного заробітку, у зв'язку із затримкою розрахунку.
Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі про те, що наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 04.08.2017 року №169, яким позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, без проведення усіх необхідних розрахунків, ним не оскаржувався та не оскаржується , що свідчить про згоду позивача на проведення з ним неповного розрахунку при виключенні зі списків особового складу військової частини, на думку колегії суддів є безпідставним, адже, законом визначено строки та обов'язок роботодавця виплатити належні суми працівнику при розрахунку, також передбачена відповідальність за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Судді Вівдиченко Т.Р. Файдюк В.В. Чаку Є.В.
Повний текст постанови виготовлено 17.12.2018 року