Справа № 810/2929/17 Головуючий у 1 інстанції: Василенко Г.Ю.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
12 грудня 2018 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Файдюка В.В.
Чаку Є.В.
За участю секретаря Борейка Д.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
Позивач - ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 87670-13 від 30.06.2017 року.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2017 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби Київської області № 87670-13 від 30.06.2017 р.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні вимог даного позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема, свої вимоги апелянт мотивує тим, що автомобіль позивача є об'єктом оподаткування транспортним податком, відповідно до даних розміщених на офіційному сайті Мінекономрозвитку.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представників сторін, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач є власником транспортного засобу, з реєстраційним номером: НОМЕР_1, Марка: LAND ROVER; Модель: RANGE ROVER; Рік випуску: 2014; Об'єм циліндрів двигуна: 2 993 куб. см.
Право власності на вказаний транспортний засіб підтверджується договором купівлі - продажу від 08.12.2016 р. № 8045/2016/232674 та відповідним свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу за № СЧЩ 922599.
Відповідачем 30.06.2017 року, на підставі 267.6.2. п. 267.6. ст. 267 Податкового кодексу України, винесено податкове повідомлення-рішення №87670-13, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем "транспортний податок з фізичних осіб" в сумі 25 000,00 грн.
Позивач, вважаючи податкове повідомлення-рішення відповідача № 87670-13 від 30.06.2017 року протиправним, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (стаття 1 Податкового кодексу України).
01 січня 2017 року набрали чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" від 21 грудня 2016 року № 1797-VIII (далі - Закон № 1797-VIII) та Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" від 20 грудня 2016 року №1791-VIII (далі - Закон № 1791-VIII), якими зокрема внесені зміни до статті 267 Податкового кодексу України, яка визначає основні елементи транспортного податку, порядок його обчислення та строки сплати.
Згідно пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Повноваження міських рад щодо податків та зборів визначені статтею 12 Податкового кодексу України.
В силу підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Разом з тим, пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1791-VIII установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання Закону України від 20 грудня 2016 року № 1791-VIII, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 267.1.1. пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин), платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Згідно абзацу 1 підпункту 267.2.1 пункту 267.2. статті 267 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Отже, з 01 січня 2017 року платниками транспортного податку є саме власники легкових автомобілів не старше п'яти років, середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати.
Так, станом на 01 січня 2017 року мінімальна заробітна плата установлена в розмірі 3200 грн (стаття 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік»). Отже, 375 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2017 року складали 1200000 грн.
Таким чином, об'єктом оподаткування у 2017 році стали легкові автомобілі, середньоринкова вартість яких становить понад 1200000 грн. та з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно).
Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, станом на 1 січня податкового (звітного) року виходячи з марки, моделі, року випуску, об'єму циліндрів двигуна, типу пального ( абз.2 підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України).
Щороку до 1 лютого податкового (звітного) року центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, на своєму офіційному веб-сайті розміщується перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, який повинен містити такі дані щодо цих автомобілів: марка, модель, рік випуску, об'єм циліндрів двигуна, тип пального ( абз.3 підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України).
Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 року № 66 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.06.2017 р. № 428), (далі - Методика), встановлює механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів для цілей віднесення таких автомобілів до об'єктів оподаткування транспортним податкомю.
Пунктом 2 Методики, середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за такою формулою: С ср = Ц н х (Г / 100), де Ц н - ціна нового транспортного засобу в Україні з урахуванням марки, моделі, об'єму циліндрів двигуна, типу пального; Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів з урахуванням строку експлуатації транспортних засобів у роках згідно з додатком 1 до Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 р. № 403 (Офіційний вісник України, 2013 р., № 44, ст. 1576).
Джерелом інформації для визначення ціни нового автомобіля є офіційні прайс-листи виробників (дилерів) (пункт 3 Методики).
Інформація про ціни нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, об'єму циліндрів двигуна, типу пального подається до 10 січня базового податкового (звітного) періоду (року) державним підприємством "Держзовнішінформ" до Мінекономрозвитку (пункт 4 Методики).
Відтак, перелік легкових автомобілів, які є об'єктом оподаткування у 2017 році (з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року), із зазначенням марки, моделі, року випуску, об'єму циліндрів двигуна, типу пального, розміщується на офіційному веб-сайті центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі.
Водночас, обов'язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу законодавець покладає на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку. Межі повноважень податкового органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі розміщеної на офіційному веб-сайті Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, які є об'єктом оподаткування транспортним податком у 2017 році.
Таким чином, аналіз наведених положень Податкового кодексу України, Методики та Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів свідчить, що для визнання автомобіля об'єктом оподаткування транспортним податком з фізичних осіб до уваги береться, зокрема середньоринкова вартість такого автомобіля, яка визначається статистичними методами з урахуванням певних ознак, параметрів і характеристик транспортного засобу та встановлюється, виключно, Мінекономрозвитку.
Як зазначалося, позивач є власником транспортного засобу Марки: LAND ROVER; Модель: RANGE ROVER; Рік випуску: 2014; Об'єм циліндрів двигуна: 2 993 куб. см., що підтверджується наявною у справі копією купівлі - продажу від 08.12.2016 р. № 8045/2016/232674 та відповідним свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу за № НОМЕР_2.
У зв'язку з цим, у відповідності до розрахунку вартості, сформованого на офіційному сайті Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, середньоринкова вартість транспортного засобу позивача становить 1 660 347,56 грн.
Відповідно до п. 267.4 ст. 267 Податкового кодексу України, ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Зважаючи на норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції передчасно дійшов висновку, що автомобіль позивача не є об'єктом оподаткування транспортним податком у 2017 році, посилаючись виключно на відсутність даних щодо врахування всіх критеріїв при визначенні середньоринкової вартості автомобіля позивача, відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267.2 Податкового кодексу України, з використанням Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів та у Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №403 від 10.04.2013, оскільки судом взагалі не досліджувався перелік транспортних засобів, розміщений на офіційному веб-сайті Мінекономрозвитку, не здійснено співставлень параметрів автомобіля позивача (модель, рік випуску) із переліком Мінекономрозвитку та не встановлено чи є транспортний засіб позивача об'єктом оподаткування транспортним податком відповідно до цього переліку.
Вказана правова позиція відображена також у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі №820/2037/17.
Згідно з ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У справі «Суханов та Ільченко проти України» (рішення від 26.06.2014, п.35) Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися ст.1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, повязаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобовязує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обовязок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_3, а тому постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області задовольнити.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2017 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Судді Вівдиченко Т.Р. Файдюк В.В. Чаку Є.В.
Повний текст постанови виготовлено 17.12.2018 року