Справа № 815/484/18
13 грудня 2018 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Вовченко O.A.,
секретар судового засідання Іщенко С.О.,
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1 (згідно ордеру),
представника відповідачів - Топової О.П. (за довіреністю),
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Київського районного відділу у м.Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії,-
06 лютого 2018 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_3 до Київського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі територіального підрозділу - Київського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо відмови в оформленні та видачі ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорта громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі територіального підрозділу - Київського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України у вигляді книжечки з проставленою відміткою місця проживання без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, а саме: без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (УНЗР) та будь якого іншого цифрового ідентифікатора, без відцифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців рук та автоматизованої обробки персональних даних.
Ухвалою суду від 12 лютого 2018 року адміністративний позов ОСОБА_3 залишено без руху у зв'язку з невідповідністю позовної заяви вимогам ст.160 КАС України. Позивачу був наданий 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.
Ухвалою суду від 05 березня 2018 року у зв'язку із частковим усуненням вимог, зазначених в ухвалі від 12 лютого 2018 року судом продовжено термін усунення недоліків позовної заяви.
27 березня 2018 року ухвалою суду у зв'язку із частковим усуненням вимог, зазначених в ухвалі від 05 березня 2018 року судом продовжено термін усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою судді від 12 квітня 2018 року прийнято до розгляду дану справу, відкрито провадження у справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом сторін).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає те, що 28 грудня 2017 року звернувся із заявами до Київського районного відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та 29 грудня 2017 безпосередньо до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з проханням щодо оформлення та видачі паспорта у вигляді паспортної книжечки, однак у його видачі було відмовлено. Вказує, що звернення до цих органів влади обумовлено тим, що у вересні минулого року ним втрачено паспорт громадянина України. Посилаючись на п.1.2 та п. 2.1 Порядку оформлення та видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС України №320 від 13.04.2012, пп.5, 5.3, 7 Положення про ГУ ДМС України в Одеській області, затвердженого наказом Державної міграційної служби України від 18.07.2014 №28 зазначає, пункт 3 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503, постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України» та №745 від 26.10.2016 року зазначає, що статтею 16 Закону «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» у редакції Закону України від 20.11.2012 № 5492-УІ, було гарантовано право осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від внесення інформації до безконтактного електронного носія, що імплантований у відповідний бланк документа, на відмову від отримання такого документа або від внесення інформації до безконтактного електронного носія. Зазначає, що таке право є непорушним та не може бути скасовано, оскільки відповідно до статті 22 Конституції України не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Вказує, що чинна редакція Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» передбачає альтернативу паспортам з безконтактним електронним носієм (у ст. 14 зазначено про те, що документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета), а отже може забезпечити реалізацію такого права, це право може реалізовуватися також у інший законний спосіб. Таким альтернативним способом виступає законодавчо закріплене Положення про паспорт громадянина України, затверджене Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ. Посилаючись на ст.32 Конституції України, п.3 т. 6 Закону України «Про захист персональних даних» зазначає, що має право на відмову від обробки його даних в інформаційно-телекомунікаційній системі, якою є ЄДДР та відповідно, право на відмову від унікального номеру запису в реєстрі (далі - УНЗР), як невід'ємної частини ЄДДР, бо під терміном «згода» слід розуміти «добровільне волевиявлення людини». Зазначає, що будь-які дії з питань обов'язковості або примушування з отримання паспорта громадянина України у вигляді пластикової картки є втручанням до його приватного та сімейного життя. Вказує, що присвоєння номера УНЗР є неприйнятним по суті. За постановою КМУ №302 від 25.03.2015 (п. 2 Додатку 2), за Законом про ЄДДР (ст. 7) безконтактний електронний носій паспорта громадянина України у вигляді пластикової картки типу ID-1 містить відцифровані персональні дані особи, які вносяться до Єдиного державного демографічного реєстру, а тому передача цих даних повинна здійснюватись на вимогах закону та за його згодою. Зазначає, що не надавав згоду на обробку своїх персональних даних, що є обов'язковим для отримання паспорту у вигляді пластикової картки шляхом подання заяви-анкети (ст. 21), використання засобів Єдиного державного демографічного реєстру з метою обробки її персональних даних - є незаконною дією, яка порушує його особистих прав. Вказує, що загальновідомою є інформація про те, що в структурі номерів штрих-коду системи ЕАN-13 міститься число « 666», тобто символіка, яка ображає почуття православних віруючих. Про наявність числа 666 в ідентифікаторах системи ЕАN-13 свідчать висновки комісій вчених-експертів з інститутів України, які були зроблені на запит народного депутата України ОСОБА_4 щодо властивостей і характеристик будь-яких ідентифікаторів особистості: експертиза № 67/5-506 від 01.11.2010г. Інститут Електродинаміки НАН України. «Кодування інформації у якості базового коду містить у собі число « 666» (код ЕАN)»; експертиза № 01-2559 від 11.11.2010г., Вінницький Національний Аграрний Університет: «Ідентифікаційний номер, записаний в стандарті ЕАN-13 у вигляді штрих-коду, містить ключову послідовність 666. Тобто, комп'ютер три пари тонких продовжених ліній однозначно читає як три шістки». Позивач зазначає, що неприйнятним для нього є факт заміни його імені на номер-ідентифікатор. Вказує, що грубо порушується законне право особи на ім'я, яке встановлено ст. 28 Цивільного кодексу України. Присвоєння людині будь-якого цифрового ідентифікатора, який замінює його ім'я, є порушенням державою перерахованих вище статей чинного законодавства України. Вказує, що є православним віруючим та що примус людини до прийняття цифрових ідентифікаторів особистості, що містять антихристиянську символіку, є насильством над особистістю людини і над його релігійними переконаннями, що забороняється. Зазначає, що на сьогоднішній день не існує 100% гарантії захисту персональних даних у будь-яких інформаційних базах. Небезпечним та неприйнятним є також той факт, що у паспорті повинен бути цифровий підпис. Враховуючи рівень розвитку різноманітних технічних засобів та їхню загальну доступність, можливо обґрунтовано охарактеризувати небезпеку можливості шахрайства та маніпуляцій з особою, її приватною власністю (рухоме та нерухоме майно, інформація, фінанси тощо).
Враховуючи викладене, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
24 квітня 2018 року до суду за вх.№11176/18 від Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області надійшов відзив на позов, у якому зазначає, що вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Посилаючись на Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20,11.2012 № 5492-VI, Постанову Кабінету міністрів України від 25.03.2015 № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» вказує, що 28.12.2017 до Київського РВ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області, та 29.12.2017 до ГУ ДМС України в Одеській області звернувся ОСОБА_3 із заявою про оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки. Зазначає, що норми Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13.04.2012 № 320, який передбачав видачу паспорта громадянина України у вигляді книжечки, втратив чинність відповідно до наказу МВС України від 01.03.2018 № 161. Вказує, що законодавцем чітко визначено, що паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій. Разом з тим, частиною четвертою статті 13 Закону особам гарантується право на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України. Таке право реалізується шляхом подання заяви відповідному уповноваженому суб'єкту про внесення або відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук особи до безконтактного електронного носія. Зазначає, що сама по собі «Заява щодо оформлення паспорта громадянина України старого зразка у вигляді книжечки», подана 28.12.2017 ОСОБА_3 до Київського РВ та 29.12.2018 до ГУ ДМС України в Одеській області у довільній формі - не є підставою для видачі паспорту будь-якого зразку. На день звернення позивача із заявою у ГУ ДМС України в Одеській області були відсутні правові підстави для видачі ОСОБА_3 паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки. Вказує, що рішення про відмову в оформлені паспорту громадянина України не приймалось та не могло бути прийняте враховуючи той факт, що із заявою встановленого зразка про отримання паспорта громадянина України позивач не звертався. Зазначає, що жодних виключень за релігійними переконаннями громадян стосовно форми та порядку видачі паспорту ані Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», ані Положення про паспорт громадянина України, затверджене 26.06.1992 постановою Верховної Ради України № 2503-Х11, на день звернення позивача до суду - не містили. Вказує, що ГУ ДМС України в Одеській області не вважає відмову відповідача від надання позивачу паспорту у вигляді книжечки, як неспіврозмірне обмеження свободи позивача на вираження своїх релігійних поглядів та переконань, втручання в особисте та сімейне життя оскільки, держава має право мати інформацію щодо своїх громадян для захисту суспільної безпеки і порядку.
Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.
07 травня 208 року до суду від позивача за вх.№12589/18 надійшла відповідь на відзив (а.с.120-125), за змістом аналогічна змісту позовної заяви.
22 жовтня 2018 року ухвалою суду поновлено провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії та призначено перше судове засідання.
04 грудня 2018 року усною ухвалою суду, внесеною у журнал судового засідання, залучено до участі у справі в якості співвідповідача Київський районний відділ у м.Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області.
07 грудня 2018 року до суду від Київського районного відділу у м.Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області за вх.№38083/18 надійшов відзив, за змістом аналогічний відзиву Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області. Також у відзиві зазначено, що з 04.04.2016 року органами місцевого самоврядування делеговані повноваження у сфері реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання, та що ці повноваження не належать до компетенції територіальних органів та підрозділів ДМС України.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні у задоволенні позовних вимог просила відмовити з підстав, наведених у відзиві на позов.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
28 грудня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Київського районного відділу у м.Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою (а.с.20-21), у якій просив видати йому паспорт громадянина України старого зразка у вигляді книжечки, форма якого затверджена постановою Верховної Ради України №2503 від 26.06.1992 без використання засобів Демографічного реєстру.
Листом Київського районного відділу в м.Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, адресованого ОСОБА_3 за №5112/408 від 13.01.2018 року (а.с.22-26) повідомлено заявника зокрема про те, що відповідно до пункту 3 постанови № 302, була передбачена можливість оформлення паспорта громадянина України з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки лише до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, то не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 р. припиняється; паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано. Вказано, що на день звернення (28.12.2017) ОСОБА_3 із заявою, Київський РВ у м.Одесі ГУ ДМС України в Одеській області забезпечене матеріально технічними-ресурсами необхідними для оформлення та видачі паспорта громадянина України, зразка бланків якого затверджено постановою №302. Зазначено, що сама по собі «Заява щодо оформлення паспорта громадянина України старого зразка у вигляді книжечки та ведення обліку без використання ЄДДР», подана 28.12.2017 до Київського РВ у м. Одесі у довільній формі - не є підставою для видачі паспорту будь-якого зразку (у тому числі і у вигляді книжечки). Пояснено, що оскільки кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України, то ОСОБА_3 не можете відмовитись від виконання обов'язку отримання паспорту посилаючись на релігійні переконання. Зазначено, що у Київського РВ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області відсутні правові підстави для видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки.
29 грудня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою (а.с.27-28), у якій просив видати йому паспорт громадянина України старого зразка у вигляді книжечки, форма якого затверджена постановою Верховної Ради України №2503 від 26.06.1992 без використання засобів Демографічного реєстру.
Листом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, адресованого ОСОБА_3 за №4/7-З-2367 від 26.01.2018 року (а.с.29-33), заявнику повідомлено про те, що у ГУДМС України в Одеській області відсутні правові підстави для видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки з підстав, аналогічним наведених у листі Київського районного відділу в м.Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, №5112/408 від 13.01.2018 року.
Згідно зі ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч.2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
При цьому, у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами:
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «C. проти Бельгії» від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Таким чином, особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Так, відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 р. N5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України та документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус. При цьому, до документу, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України відноситься, зокрема, паспорт громадянина України.
Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Згідно з ч.1 ст. 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Згідно із ч. 3 ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затверджене постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. N 2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 2 вересня 1993 року N 3423-XII) бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України". На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Водночас, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, що додається.
Згідно із п.2 Постанови №302 із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру запроваджено: з 1 січня 2016 року оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. N 2503-XII; з 1 листопада 2016 р. оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Пунктом 3 вказаної Постанови №302 встановлено, що: до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 р. припиняється; паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано.
Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, вноситься, зокрема, така інформація, як біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи).
Разом з тим, суд погоджується із посиланням позивача на порушення принципу поваги до приватного життя суб'єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, оскільки він згоди на таку обробку не надавав, враховуючи наступне.
Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 р. N2297-VI, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Разом з тим, згідно з ч.5, 6 ст.6 Закону України «Про захист персональних даних» обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
При цьому, реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, у межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, вказані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …».
За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».
Таким чином, суд приходить до висновку, що норми Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» на відміну від норм Положення про паспорт громадянина України, затверджене постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992р. N 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар.
Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Питання щодо правомірності відмови у видачі паспорта гр. України у формі книжечки було розглянуто Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі.
Так, постановою Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі Пз/9901/2/18 позов задоволено частково та визнано протиправною відмову Відділу Управління ДМС у видачі особі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт; зобов'язано Відділ ДМС оформити та видати особі паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт.
Вирішуючи спір по суті, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення про паспорт (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, імені та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій. На думку Великої Палати Верховного Суду, це є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Також такий підхід не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом"), не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція).
При вирішенні спору Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що законодавець, приймаючи Закон України від 14 липня 2016 року № 1474-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" (далі - Закон № 1474-VIII), яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримався вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими та виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України, та не допускати жодної дискримінації залежно від часу виникнення правовідносин з отримання паспорта громадянина України.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак, таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення суду першої інстанції та ухвалила нове - про часткове задоволення позову.
При цьому Велика палата ВС визначила ознаки типової справи:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ;
б) відповідач - територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
З урахуванням викладеного, суд приходить висновку, що позовні вимоги позивача про визнання протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі територіального підрозділу - Київського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо відмови в оформленні та видачі ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорта громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року є обґрунтованими, а тому, з урахуванням вимог ст.9 КАС України, з метою належного захисту прав позивача підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною відмову Київського районного відділу в м.Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області у оформленні паспорту ОСОБА_3 у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-ХІІ.
В свою чергу, вирішуючи вимоги позивача про зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі територіального підрозділу - Київського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України у вигляді книжечки з проставленою відміткою місця проживання без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, а саме: без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (УНЗР) та будь якого іншого цифрового ідентифікатора, без відцифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців рук та автоматизованої обробки персональних даних, суд зазначає наступне.
Згідно з п.23 ч.1 ст.4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Оскільки вимога позивача про зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі територіального підрозділу - Київського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України у вигляді книжечки є похідною вимогою від задоволеної вимоги про визнання протиправною відмову Київського районного відділу в м.Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області у оформленні паспорту ОСОБА_3 у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-ХІІ, вона також є обґрунтованою та з урахуванням вимог ст.9 КАС України підлягає задоволенню шляхом зобов'язання Київського районного відділу в м.Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати ОСОБА_3 паспорт у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. №2503-ХІІ.
При цьому, щодо позовних вимог позивача в частині зобов'язання відповідача проставити відмітку про місце проживання, то суд зазначає наступне.
Механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні визначений Правилами реєстрації місця проживання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 р. №207, згідно з п.3,7 яких реєстрація / зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Пунктом 8 постанови №207 визначено, що документи для здійснення реєстрації / зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи подаються до органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) з урахуванням вимог Закону України "Про адміністративні послуги".
У зв'язку з викладеним та враховуючи те, що до компетенції територіальних органів та підрозділів ДМС України не відносяться повноваження у сфері реєстрації місця проживання, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині зобов'язання проставити відмітку про місця проживання є безпідставними та задоволенню не підлягають.
В той же час, щодо позовних вимог в частині зобов'язання видати паспорт громадянина України без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (УНЗР) та будь якого іншого цифрового ідентифікатора, без відцифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців рук та автоматизованої обробки персональних даних, суд вважає, що вони не підлягають задоволенню, оскільки при видачі паспорта у формі, визначеній Положенням про паспорт № 2503-ХІІ, не передбачено внесення даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру.
Разом з тим, враховуючи те, що предметом позовної заяви є вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорту у формі книжечки та зобов'язання видати позивачеві паспорт у формі книжечки, суд вважає, що позовні вимоги про видання паспорту громадянина України без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (УНЗР) та будь якого іншого цифрового ідентифікатора, без відцифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців рук та автоматизованої обробки персональних даних є передчасними, оскільки завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, а не у захисті можливого порушення такого права у майбутньому.
Решта доводів та заперечень сторін у позові та відзиві висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовна заява ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241- 246, 250, 255, 291, 295 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Київського районного відділу в м.Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області у оформленні паспорту ОСОБА_3 у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-ХІІ.
Зобов'язати Київський районний відділ в м.Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати ОСОБА_3 паспорт у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. №2503-ХІІ.
В решті позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 65038, паспорт НОМЕР_1).
Відповідачі:
- Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул.Преображенська, 44, м.Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 37811384);
- Київський районний відділ в м.Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул.А.Філатова, 15а, м.Одеса, 65080).
Повний текст рішення складено та підписано 18.12.2018 року.
Суддя О.А. Вовченко
.