Справа 206/3868/18
Провадження 2/206/1154/18
06 грудня 2018 року в залі суду в м.Дніпрі Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючий, суддя Сухоруков А.О.,
за участю секретаря Панюшкіної О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності в порядку спадкування за законом,
за участі представників:
позивача ОСОБА_4,
відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_5,
11 липня 2018 року представник позивача, адвокат ОСОБА_4 звернулася до Самарського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, в якому просить витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3, ІПН НОМЕР_1, квартиру АДРЕСА_1. Визнати за ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_2, право власності у порядку спадкування на квартиру АДРЕСА_2, що належала ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 19.12.1996р., посвідченого П'ятою ДДНК, та зареєстрованою в КП «ДМБТІ» ДОР 23.05.1997р., після смерті ОСОБА_6, яка померла 09.02.2012р. у м.Дніпропетровськ (а.с.3-6).
ОСОБА_7 виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
09 лютого 2012 року померла ОСОБА_6. Рішенням Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 20.03.2015р. було встановлено, що він є рідним братом ОСОБА_6, та було надано йому додатковий строк для прийняття спадщини. У встановлений у рішенні строк він звернувся до Восьмої ДДНК з заявою про прийняття спадщини та з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину. На запит нотаріуса до КП «ДМБТІ», було надано інформацію, що квартира АДРЕСА_3 ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 19.12.1996р., посвідченого П'ятою ДДНК, та зареєстрованою в КП «ДМБТІ» ДОР 23.05.1997р. Інших спадкоємців його сестри за законом не існує, заповіт ні на чию користь не складався. Рішенням Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 03 липня 2013 року було визнано відумерлою спадщину, що відкрилася після смерті ОСОБА_6, померлої 09.02.2012р. у вигляді квартири АДРЕСА_4 і передано її у власність територіальної громади м.Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради. Однак, дане рішення ні у КП ДМБТІ, ні в Державній реєстраційній службі зареєстровано не було. Таким чином, право власності у територіальної громади м.Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради не виникло. Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.03.2017р. рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 03 липня 2013 року по справі № 206/1987/13-ц провадження 2-о/206/177/13 за заявою Прокурора Самарського району м.Дніпропетровська в інтересах держави в особі Територіальної громади в особі Дніпропетровської міської Ради, в особі Комунального підприємства «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради, заінтересована особа: Восьма Дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання спадщини відумерлою, було скасовано, заяву Прокурора Самарського району м.Дніпропетровська в інтересах держави в особі Територіальної громади в особі Дніпропетровської міської Ради було залишено без розгляду. В червні 2018 року його було викликано для допиту у якості свідка в межах розслідування по кримінальному провадженню №42018042630000148, внесеному в ЕДРДР 12.04.2018р. Таким чином стало відомо про те, що спірна квартира була відчужена по підробленим документам. Відповідно до даних реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру правочинів, квартира АДРЕСА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 13.08.1999 року, буда відчуджена за договором купівлі-продажу ОСОБА_2 31.03.2018 року. Набувач за зазначеним договором, ОСОБА_8, у свою чергу, перепродав спірну квартиру за договором купівлі-продажу від 20.04.2018 року ОСОБА_3. Обидві правочини були посвідчені та зареєстровані приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_9 Таким чином, через відсутність у нього правовстановлюючого документу на спадкове майно, та через шахрайські дії третіх осіб він позбавлений можливості вирішити дане питання у не судовому порядку.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача ОСОБА_3, за довіреністю ОСОБА_5 надав письмовий відзив на позовну заяву, за змістом якої, останній вважав вимоги позивача необґрунтованими та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства. Позивачем не надано докази на підтвердження того, що саме ОСОБА_6 була власницею квартири АДРЕСА_6. Позивач дійсно звертався до до Восьмої ДДНК з заявою про прийняття спадщини та з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, однак йому було відмовлено у вчиненні зазначених нотаріальних дій ще 18.08.2015 року. З моменту її винесення пройшло вже більше трьох років. Станом сьогоднішній день зазначена постанова не оскаржена. Згідно з правовою позицією Верховного Суду у справі у справі від 01.11.2017 р. N 6-1620цс17, відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Отже, лише власник майна має право на витребування майна з чужого незаконного володіння. ОСОБА_1 не є і ніколи не був власником спірної квартири, а отже, він не має права на витребування спірної квартири. Згідно з доводів самого позивача право власності його сестри на спірну квартиру припинилось саме внаслідок її смерті. Зазначене нерухоме майно не було загублене, викрадене та не вибувало з володіння ОСОБА_6, і не з її волі, що ще раз вказує на те, що позивач не має права витребувати снірну квартиру у добросовісного набувача (відповідача 2). Позивач у своєму позові посилається на Правову Позицію по справі 6-2233цс16 від 21.12.2016р., вказуючи на те, що зазначена позиція суду містить наступне формулювання : «Вибуття майна з володіння власника на підставі підроблених документів, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею». Проте, зазначена правова позиція не містить такого формулювання. Отже позивач вводить суд в оману (а.с.54-57).
10 вересня 2018 року представник позивача, адвокат ОСОБА_4 подала через канцелярію суду відповідь на вдзив, в якій зазначає, що як убачається зі змісту рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська по справі №206/7502/14-ц, що набрало законної сили 20.07.2016р., судом було встановлено належність квартири АДРЕСА_7 ОСОБА_6 Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.03.2017р. рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 03 липня 2013 року по справі № 206/1987/13-ц провадження 2-о/206/177/13 за заявою Прокурора Самарського району м.Дніпропетровська в інтересах держави в особі Територіальної громади в особі Дніпропетровської міської Ради, в особі Комунального підприємства «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради, заінтересована особа: Восьма Дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання спадщини відумерлою, було скасовано, заяву Прокурора Самарського району м.Дніпропетровська в інтересах держави в особі Територіальної громади в особі Дніпропетровської міської Ради було залишено без розгляду. Відповідно до змісту зазначеної ухвали, станом на 31.12.2012 року право власності на квартиру АДРЕСА_8 зареєстровано за гр. ОСОБА_6 Крім іншого, згідно ч.5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Однак, «позивач в особі представника» не надає суду доказів, що спростували б належність спірної квартири ОСОБА_6, та підтвердили б перебування квартири АДРЕСА_7 у власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 13.08.1999 року ОСОБА_2, на підтвердження законності набуття права власності ОСОБА_10. Посилання на сплив трирічного строку з моменту отримання Постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій, а саме: у видачі Свідоцтва про право на спадщину, не є доречною, та обставина щодо того, що зазначена постанова не оскаржена не має жодного значення для розгляду справи. Особиста думка «позивача в особі представника» щодо неможливості витребування майна з чужого незаконного володіння у випадку смерті власника, його спадкоємцем є хибною. Так як на момент відчудження спірного майна 31.03.2018 року ОСОБА_2, ОСОБА_1 був єдиним спадкоємцем, що прийняв спадщину, та відповідно до положень ст.1218 ЦК України успадкував право власності на спірну квартиру. Згідно ч.5 ст.1268 ЦК України, спадщина належить спадкоємцю з часу відкриття спадщини. Тобто, у ОСОБА_1 є усі законні підстави для заявлених позовних вимог. Припинення права власності на спірну квартиру у спадкодавця жодним чином не впливає на правоздатність позивача по даній справі, та, більш того, не трансформує заволодіння обманним шляхом чужим майном у добросовісне набуття. У відзиві «позивача в особі представника», міститься лише незрозуміле намагання включити правову позицію позивача по справі, яка текстуально відокремлена окремим абзацем та шрифтом, до Правової позиції ВСУ, що є недоречним (а.с.76-77).
18 вересня 2018 року від представника відповідача ОСОБА_3, за довіреністю ОСОБА_5 надійшли заперечення, в яких зазначає, що посилання на сплив трирічного строку з моменту отримання позивачем постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій , а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину є доречним та відноситься до цього судового розгляду, оскільки підставою відмови була відсутність у ОСОБА_1 правовстановлючого документа та визнання спадщини відумерлою. Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Отже, позивачем зазначена невірна підстава позову. З моменту винесення постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 18.08.2015 року пройшло більше трьох років. Станом на сьогоднішній день зазначена постанова не оскаржена. Тому строк позовної давності для звернення до суду вже сплив. Твердження позивача стосовно хибності думки щодо неможливості витребування майна з чужого незаконного володіння у випадку смерті, його спадкоємцем є невірною. Позивач так і не прийняв спадщину, оскільки, як вже вказано, нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом через підстави не пов'язані з діями відповідачів у цій справі. Відповідно до ч. 3, ч. 5 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Оскільки Позивач не проживав зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини, він не є таким, що прийняв її. Представником позивача зазначено, що «припинення права власності на спірну квартиру у спадкодавця жодним чином не впливає на правоздатність позивача по даній справі, та більш того, не трансформує шахрайське заволодіння чужим майном у добросовісне набуття». Але таке твердження є невірним. Як вже було зазначено у відзиві на позовну заяву по цій справі згідно з правовим висновком Верховного Суду України у справі за N 6-54цс17 право власника витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі припинення юридичної особи чи смерті власника. Згідно з доводами самого позивача право власності його сестри на спірну квартиру припинилось саме внаслідок її смерті. Зазначене нерухоме майно не було загублене, викрадене та не вибувало з володіння ОСОБА_6 не з її волі, що ще раз вказує на те, що позивач не має права витребувати спірну квартиру у добросовісного набувача (Відповідача 2). Жодних доказів на підтвердження фактів шахрайства щодо спірної квартири позивачем не надано. Жодного вироку з цього питання судом не винесено. Однак, якщо позивач вважає, що хтось заволодів квартирою саме внаслідок шахрайських дій, він має право звернутись до правоохоронних органів за захистом своїх прав (а.с.82-83).
Представник позивача, адвокат ОСОБА_4 в судовому засіданні наполягала на задоволенні позову, з підстав викладених у ньому. Зазначила, що майно вибуло з володіння власника незаконним шляхом. У 2018 році позивачу стало відомо, що квартира відчужена ОСОБА_2, купив її ОСОБА_8, який перепродав ОСОБА_11
Представник відповідача ОСОБА_12 за довіреністю від ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову і просив відмовити. Зазначив, що майно вибуло з власності спадкодавця ОСОБА_6, отже позивачем не вірно обраний спосіб захисту. Позивач не проживав зі спадкодавцем, а отже спадщину не прийняв.
Відповідач ОСОБА_2 не використав своє право бути присутнім у судовому засіданні, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Цивільного процесуального кодексу України, через оголошення, розміщене на офіційному сайті «Судова влада» і судові повістки, в матеріалах справи міститься конверт який направлявся відповідачу з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання».
ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.
11 липня 2018 року разом з позовною заявою представником позивача подані клопотання про витребування доказів і про забезпечення позову (а.с.28-32).
12 липня 2018 ухвалою судді по даній справі відкрито загальне позовне провадження і призначено підготовче судове засідання (а.с.36).
Ухвалою судді від 12 липня 2018 року клопотання представника позивача ОСОБА_4 про забезпечення позову задоволено частково. Забезпечено позов шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_9. В іншій частині заявленого клопотання відмовлено (а.с.37).
Ухвалою судді від 07 серпня 2018 року клопотання представника позивача ОСОБА_4 про витребування доказів задоволено. Витребувано у приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_9 ( м. Дніпро, вул. Мечнікова, буд. 15, кім. 16) належним чином засвідчені копії документів, на підставі яких було вчинено: договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_10 від 31.03.2018 року між ОСОБА_2 (іпн НОМЕР_3) та ОСОБА_8 (іпн НОМЕР_4); договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_10 від 20.04.2018 року між ОСОБА_8 (іпн НОМЕР_4) та ОСОБА_3 (іпн 33455713153) (а.с.50).
Ухвалою судді від 02 жовтня 2018 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.89).
Під час розгляду справи судом розглянуто клопотання/заяви, заслухано пояснення та заперечення сторін та їх представників, досліджені письмові докази, що містятьсяв матеріалах справи.
06 грудня 2018 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 03 липня 2013 року заяву прокурора Самарського району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради, в особі Комунального підприємства “Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю Дніпропетровської міської ради про визнання спадщини відумерлою - задоволено. Визнано відумерлою спадщину, що відкрилася після смерті ОСОБА_6, померлої 09.02.2012р., у вигляді квартири АДРЕСА_11 і передано її у власність територіальної громади м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради (а.с.7-9).
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2017 року рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 03 липня 2013 року скасовано. Заяву прокурора Самарського району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради, в особі комунального підприємства «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради, заінтересована особа: Восьма дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання спадщини відумерлою залишено без розгляду (а.с.19-22).
З цієї ухвали видно, що підставою для скасування рішення суду та залишення позову прокурора без розгляду було те, що місцевим судом при розгляді справи не встановлено коло осіб, що можуть претендувати на спадкове майно ОСОБА_6, померлої 09.02.2012р., подання ОСОБА_1 заяви до відповідної нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті сестри, а також встановлення наявного між ОСОБА_1 та відповідною територіальною громадою спору про право з приводу спадкового нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_11.
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2015 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2015 року, позов задоволено. Встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є рідним братом ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка померла 09 лютого 2012 року. Визначено ОСОБА_1 додатковий строк в один місяць з дня набрання рішенням суду законної сили для прийняття спадщини після померлої 09 лютого 2012 року ОСОБА_6. Вирішено питання про судові витрати (а.с.10-18).
У відповідності до ч. 4,5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Так, зазначеними судовими рішеннями було встановлено, що право власності на квартиру АДРЕСА_12 станом на 31 грудня 2012 року зареєстровано за ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 19 грудня 1996 року, посвідченого П'ятою ДДНК за реєстром № 1-6881 та зареєстровано в КП ДМБТІ ДОР 23 травня 1997 року в реєстровій книзі № 180п за реєстровим № 89. Спадкоємців після смерті ОСОБА_6, померлої 09 лютого 2012 року крім ОСОБА_1 немає. З заявою про прийняття спадщини звернувся лише брат ОСОБА_6, померлої 09 лютого 2012 року - ОСОБА_1
Постановою державного нотаріуса Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_13 від 18.08.2015 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті його сестри ОСОБА_6, яка померла 09.02.2012 року на спадкове майно, яке складається з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_13, у зв'язку з відсутністю в останнього правовстановлюючих документів на нерухоме майно та у зв'язку з визнанням спадщини відумерлою за рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровську від 03 липня 2013 року (а.с. 23).
Після скасування рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровську від 03 липня 2013 року апеляційним судом Дніпропетровської області від 21 березня 2017 року позивач повторно не звертався до нотаріальної контори про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом спірної квартири.
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 19.06.2018 року квартира АДРЕСА_14 зареєстрована за ОСОБА_3 20 квітня 2018 року, номер запису про право власності 25821617 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 18, виданий 20.04.2018р. ОСОБА_14 нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_15 (а.с.26-27).
На ухвалу суду про витребування копій документів на підставі якої було вчинено договір купівлі-продажу спірної квартири від 31.03.2018р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_8, договір купівлі-продажу спірної квартири від 20.04.2018 року між ОСОБА_8 та Гочаровим ОСОБА_14 нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_15 повідомлено, що на підставі ухвали слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06.07.2018 року (в рамках кримінального провадження № 42018042630000148) про тимчасовий доступ до речей і документів, слідчим СВ Індустріального відділення поліції ДВП ГУНП в Дніпропетровській області були вилучені усі оригінали документів, на підставі яких вчинено нотаріальну дію (дві нотаріальні справи за 31.03.2018 та 20.04.2018) щодо виникнення, зміни (переходу) права власності на квартиру АДРЕСА_14 (а.с.73).
На запит суду слідчим СВ Індустріального відділення поліції ДВП ГУНП в Дніпропетровській області були надані для огляду та зняття копій оригінали документів, на підставі яких вчинено нотаріальну дію (дві нотаріальні справи за 31.03.2018 та 20.04.2018) щодо виникнення, зміни (переходу) права власності на квартиру АДРЕСА_14, які були вилучені у приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_15 на підставі ухвали слідчого (кримінальне провадження № 42018042630000148) (а.с.102-106).
Згідно свідоцтва про право власності на житло від 13 серпня 1999 року виданого Виконавчим комітетом міської Ради народних депутатів квартира АДРЕСА_15 на праві приватної власності ОСОБА_2 (а.с.102).
З договору купівлі-продажу квартири від 31 березня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстрованого в реєстрі за № 4 ОСОБА_2 продав квартиру АДРЕСА_14, яка йому належить на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого 13 серпня 1999 року Виконкомом міської ради народних депутатів, згідно з розпорядженням № 4/1349-99 від 13 серпня 1999р. Право власності на квартиру зареєстровано в КП МБТІ 13 серпня 1999р. та записано в реєстрову книгу за № 287п-67-132, ОСОБА_8 (а.с.103-104).
З договору купівлі-продажу квартири від 20 квітня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстрованого в реєстрі за № 18 ОСОБА_8 продав квартиру АДРЕСА_14, яка належала йому на підставі договору купівлі-продажу від 31 березня 2018 року, ОСОБА_3 (а.с.105-106).
ІV. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Відповідно до ч. 2 ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.
В абзаці другому пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.
Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_6 була власником квартири АДРЕСА_16 в м. на підставі договору купівлі-продажу від 19 грудня 1996 року, посвідченого П'ятою ДДНК за реєстром № 1-6881 та зареєстровано в КП ДМБТІ ДОР 23 травня 1997 року в реєстровій книзі № 180п за реєстровим № 89.
Оскільки у спадкодавця ОСОБА_6 виникло право власності на спірну квартиру у встановленому законом порядку, а відтак це право перейшло до спадкоємців з часу відкриття спадщини. Прийнявши в установленому законом порядку спадщину позивач з часу її відкриття набув речові права на успадковану квартиру - право володіння та право користування нею і, відповідно, право на захист цих прав. Право розпорядження зазначеною квартирою виникає в позивача з часу державної реєстрації його права власності на квартиру (ч. 2 ст. 1299 ЦК України).
Тому твердження представника відповідача, що позивач не є власником спірного майна, оскільки йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності і, як наслідок не має права звертатися до суду з даним позовом, не знайшли свого підтвердження.
Отже, доводи представника відповідача про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про витребування квартири з чужого незаконного володіння у зв'язку з відсутністю свідоцтва про право на спадщину за законом не відповідають нормам закону.
Крім того, позивач ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_6 та подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті сестри ОСОБА_6.
Умови для одержання свідоцтва про право на спадщину у нотаріальній конторі у позивача відсутні, оскільки у нього відсутністні правовстановлюючі документи на нерухоме майно, що і було однією з підстав відмови нотаріуса у видачі свідоцтва.
Отже встановивши, що правовстановлювальних документів на спірну квартиру немає і втрачена можливість отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, суд доходить висновку, що ОСОБА_1 має право на визнання права власності на спадкове майно у судовому порядку.
У свою чергу, нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, при цьому, віндикація як спосіб захисту права власності застосовується, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належним йому майном.
Змістом віндикаційного позову є витребування саме того майна, яке вибуло із законного володіння власника. Підставою відникаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння, тобто факти, які доводять право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, знаходження його у відповідача.
З контексту вказаної правової норми вбачається, що позивачем може бути лише законний власник, особа, яка володіє майном на відповідній правовій підставі. Відповідачем виступає особа, яка заволоділа чужим майном, або набула його за відповідним правочином з третьою особою. Незаконне володіння - це фактичне володіння, яке не спирається на правовий титул. Незаконні володільці відповідають перед власником майна неоднаково, залежно від того, чи є вони добросовісними або недобросовісними набувачами майна.
Частиною другою статті 328 ЦК України закріплено презумпцію правомірності набуття права власності, та за умовами частини третьої статті 397 ЦК України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або рішення суду. Таким чином, позивач має довести відсутність у відповідача правових підстав володіння майном та підтвердити своє право власності на спірне майно.
Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
У пунктах 22, 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз'яснено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК України.
У зв'язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.
Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.
Відповідно до статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Отже, судом встановлено що позивач ОСОБА_1 є власником спірної квартири після смерті ОСОБА_6 в порядку спадкування за законом та квартира вибула з володіння останнього не з його волі й знаходиться у ОСОБА_3, суд доходить висновку про те, що позивач має право на витребування цього майна з чужого незаконного володіння.
Не обґрунтованими є доводи представника відповідача про те, що спірне майно не може бути витребуване у відповідача ОСОБА_3, оскільки він є добросовісним набувачем та не знав і не міг знати, що ОСОБА_2, а в подальшому ОСОБА_8 не мали права продавати спірну квартиру, так як вони суперечать положенню пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, згідно з яким, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі іншим шляхом, то таке майно можна витребувати й у добросовісного набувача.
Саме до таких правових висновків щодо застосування статей 387, 388 ЦК України дійшов Верховний Суд у постанові від 21 листопада 2018 року (справа № 208/6147/14-ц, провадження № 61-27437св18) (справа 641/10276/16-ц, провадження № 61-12524св18); у постанові від 28 листопада 2018 року (справа № 167/413/16-ц, провадження № 61-33032св18).
Крім цього, в супереч ст. 81 ЦПК України відповідачами не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що спірна квартира не належала спадкодавцю ОСОБА_6, а належала на підставі свідоцтва про право власності на житло від 13.08.1999 року ОСОБА_2.
Вирішуючи позов по суті, суд, також, звертає увагу, що відповідно до положень ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Так, згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладені норми законодавства, дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, оцінивши наявні в ній докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 3-13, 141, 235, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити.
Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1, вул. Колоскова, 25 у м.Дніпро) квартиру №2 (два) в будинку №1 (один) по вул. Кондукторській у м.Дніпро.
Визнати за ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2, АДРЕСА_17) право власності в порядку спадкування за законом на квартиру №2 (два) в будинку №1 (один) по вул. Кондукторській у м.Дніпро, що належала ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого П'ятою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 19 грудня 1996 року за реєстровим №1-6881, зареєстрованого Комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради 23 травня 1997 року в реєстровій книзі № 180п за реєстровим № 89, після смерті ОСОБА_6, яка померла 09 лютого 2012 року в м.Дніпропетровськ.
Стягнути з ОСОБА_2 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3, бул. Рубіновий, 5. кв. 117 у м.Дніпро) та ОСОБА_3 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1, вул. Колоскова, 25 у м.Дніпро) на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2, АДРЕСА_17) понесені судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,40 грн., по 605 (шістсот п'ять) гривень 70 копійок з кожного.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 13 грудня 2018 року.
Суддя А.О. Сухоруков