Справа № 186/1884/18
Провадження №2-а/0186/29/18
18 грудня 2018 року м.Першотравенськ
Першотравенський міський суд Дніпропетровської області в складі:
головуючої - судді Янжули С.А.,
секретар - Лиман Н.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора СРПП Першотравенського ВП Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області сержанта поліції Непомлющого Олександра Валерійовича, третя особа Першотравенський ВП Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
27 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Першотравенського міського суду Дніпропетровської області з адміністративним позовом до інспектора СРПП Першотравенського ВП Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області сержанта поліції Непомлющого О.В., третя особа Першотравенський ВП Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він 20 листопада 2018 року, приблизно о 19.50 годині, дійсно керував транспортним засобом Мітсубісі, державний номерний знак НОМЕР_1 у м.Першотравенську. В цей час його автомобіль було зупинено працівниками патрульної поліції з тих причин, що на автомобілі не горіла ліва фара в режимі ближнього світла в темну пору доби, чим порушив п. 31.4.3 (в) ПДР України, за що передбачена відповідальність по ч.1 ст. 121 КУпАП та не був освітлений задній номерний знак, чим порушив п.2.9 (в) ПДР України, за що передбачена відповідальність по ч.6 ст. 121 КУпАП, у зв'язку із чим було складено постанову та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень.
Вважає, що притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частинами 1,6 ст. 121 КУпАП є незаконним, не обґрунтованим та недоведеним, а постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДП018 № 936194 від 20 листопада 2018 року підлягає скасуванню з наступних підстав.
По-перше, відповідно до положень пункту 9 розділу III Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 № 1395 чітко зазначено, що розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Під час розгляду справи потерпілого може бути опитано як свідка.
Пунктом 5 Розділу III Інструкції "Розгляд справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху" встановлено, що поліцейський під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує питання чи підлягають задоволення клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Однак, в порушення даної інструкції інспектор поліції не роз'яснив йому права і обов'язки, визначені ст. 63 Конституції України, 307, 308, 268, 287-289 КУпАП. Крім того, відмовив у розгляді мого клопотання щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з його необхідністю скористуватися юридичною допомогою, інспектором не надано йому можливості користуватись допомогою адвоката та не повідомлено про причини (підстави) неможливості залучення адвоката. Тобто, в супереч вимогам ст. 268 КУпАП, відповідач протиправно позбавив його такого права.
По-друге, відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 року про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму ВСУ № 18 від 19 грудня 2008 року визначено неприпустимість ігнорування прав осіб, яких притягають до адміністративної відповідальності, потерпілих, їх законних представників та захисників. Зокрема, постанова у справі про адміністративне правопорушення повинна відповідати вимогам ст. ст. 283, 284 КУпАП і містити докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення із зазначенням мотивів відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
По-третє, відповідно ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, крім даних, визначених частинами другою і третьою цієї статті, повинна містити відомості про адресу веб-сайта в мережі Інтернет, на якому особа може ознайомитися із зображенням чи відеозаписом транспортного засобу в момент вчинення адміністративного правопорушення, ідентифікатор для доступу до зазначеної інформації та порядок звільнення від адміністративної відповідальності.
Отже, звертає увагу на той факт, що, винесена відповідачем постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДП018 № 936194 від 20 листопада 2018 року не містить відомостей щодо здійснення фіксації правопорушення.
Відповідно до положень п. 1.3, п. 3.3. Розділу III «Інструкції про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відео реєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них» (далі Інструкція) затвердженої наказом Департаменту патрульної поліції НПУ від 03.02.2016 року №100, необхідність відеофіксацїї: «використання нагрудних відеокамер (відео реєстраторів) як превентивного поліцейського заходу є важливим елементом функціонування патрульної поліції, покликаним гарантувати чесність, відкритість та антикорупційну спрямованість діяльності патрульної поліції». Випадки застосування такого превентивного заходу: «нагрудна відеокамера (відео реєстратор) повинна активуватись працівником патрульної поліції та знаходитись у режимі відео-зйомки при будь-якому контакті з особами, зокрема, але не виключно: при оформленні дорожньо-транспортної пригоди; при перевірці документів; при загрозі використання фізичної сили, спеціальних засобів або вогнепальної зброї; при наданні допомоги особам; у випадках, коли усвідомлення особою факту відео-фіксації її поведінки може сприяти вирішенню конфліктної ситуації. Відповідно до п. 3.5 Розділу III Інструкції, «після активації нагрудної відеокамери (відео реєстратора) все спілкування повинно бути записане безперервно». Разом з цим, до матеріалів справи не долучено відеозапис з нагрудних камер працівників патрульної поліції, які здійснювали оформлення матеріалів справи про адміністративне правопорушення.
До того ж, вважає, що працівник патрульної поліції не мав права притягти його до адміністративної відповідальності без доказів та без з'ясування всіх обставин справи. Звинувачення не може ґрунтуватися лише на припущеннях працівника патрульної поліції. Якщо ж поліцейський встановив докази, які вказують на вчинення правопорушення і посилається на них, водій має право ознайомитися з цими доказами, навіть якщо це відеозапис нагрудної камери інспектора. У разі відмови поліцейського надати водію для ознайомлення такий відеозапис, можна вважати, що такого доказу не існує.
Тобто, відповідачем не зафіксовано порушення ним правил дорожнього руху, яке б доводило його вину, також при розгляді справи не були досліджені інші докази по справі. Будь-яких з вище наведених доказів його вини не надано. У відповідності до ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
З цього виходить, що окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
У відповідності до статті 276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.
В свою чергу, Конституційний Суд України у рішенні від 26 травня 2015 року у справі № 1-11/2015 за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини 1 ст.276 КУпАП дав офіційне тлумачення зазначеній нормі, вказавши, що положення частини 1 статті 276 КУпАП, яке передбачає, що "справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення", в аспекті порушеного у конституційному поданні питання необхідно розуміти так, що використане в ньому словосполучення "за місцем його вчинення" визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення.
Таким чином, виходячи з системного аналізу рішення Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року у справі № 1-11/2015, змісту ст.258 КУпАП станом на дату винесення рішення Конституційним Судом України, змісту ст.258 КУпАП станом на дату винесення рішення по цій справі, суд вважає, що в разі заперечень особи, справа не може бути розглянута без певного часового інтервалу, достатнього для підготовки особи до захисту, тобто, не може бути розглянута безпосередньо на місці правопорушення.
Аналогічну правову позицію висловлено Вищим адміністративним судом України у справі №379/758/15-а (К/800/37207/15).
Також звертає увагу, що в Додатку №4 до Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015 року №1395, передбачено форму запрошення до підрозділу патрульної поліції для розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Уповноважена посадова особа, яка розглядає справу про адміністративне правопорушення, відповідно до статті 280 КУпАП зобов'язана з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правомірного вирішення справи (п. 7 Інструкції).
Перед тим як складати протокол за технічний стан ТЗ відповідно наказу № 534 від 13.10.2008 року МВС України «Про затвердження Порядку здійснення контролю за технічним станом колісних транспортних засобі (Надалі ТЗ) під час їх експлуатації» складається акт перевірки, а у разі наявних на те підстав складається протокол про адміністративне правопорушення. Після чого копія акту під підпис вручається водієві, але акт перевірки технічного стану ТЗ не складався, та його копія йому не видавалась.
Він є пильним, уважним та обережним водієм, чітко дотримуючись правил дорожнього руху, тому розпочинаючи рух на своєму автомобілі перевірив технічну справність основних елементів авто: коліс, шин, гальмівної системи, рульового керування, двигуна та світлових приладів. Всі вузли та агрегати на момент перевірки були у стравному робочому стані. Технічний стан автомобіля відповідав вимогам стандартів, правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та ін. документам. Розміри, форму, позначення, колір і розміщення номерних знаків не змінював, додаткових позначень не наносив та не закривав їх, номер був чистий. А також, врахував дорожні умови, наявність перешкод на даній ділянці дороги, інтенсивність та рівень організації дорожнього руху, крім того, врахувавши всі фактори вважаю, що не порушував Правил дорожнього руху, перешкод у здійснені права керування іншим особам не доставляв.
При вирішенні справи поліцейський не врахував, що сталося так, не з його вини, в дорозі виникли несправності, а саме: на транспортному засобі відійшла контактна група і не спрацювала ліва фара в режимі ближнього світла та підсвітка номерного знаку, він одразу поворушив контакти і таким чином на місці усунув неполадку, скориставшись п.31,5 ПДР України, відповідно до якого у разі виникнення в дорозі несправностей, зазначених у пункті 31.4 цих Правил, водій повинен вжити заходів для їх усунення, а якщо це зробити неможливо - рухатися якомога коротшим шляхом до місця стоянки або ремонту, дотримуючись запобіжних заходів з виконанням вимог пунктів 9.9 і 9.11 цих Правил. У разі виникнення в дорозі несправностей, зазначених у пункті 31.4.7 ("ї"; "д" - у складі автопоїзда) подальший рух заборонено до їх усунення. Водій несправного транспортного засобу повинен вжити заходів для того, щоб прибрати його за межі проїзної частини дороги.
Також, поліцейський не взяв до уваги його пояснення, в яких він зазначив, що дане правопорушення є незначної тяжкості і просив застосувати попередження і відпустити за малозначністю.
Таким чином, як би відповідач дослідив всі належні і допустимі докази по справі, враховуючи чинне законодавство, він мав право попередити та відпустити його за «малозначністю». Однак, виходячи із обставин справи, жодних інших доказів по справі, крім постанови, наприклад показань технічних приладів чи технічних засобів, чи інших доказів по справі, на момент розгляду адміністративної справи, не було.
Відповідно до ст. 22 КУпАП при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.
Таким чином, твердження поліцейського про порушення ним вимог ПДР України, є лише його суб'єктивною думкою та припущенням, яке не може бути підставою для притягнення до адміністративної відповідальності.
Відповідно до п.10 Інструкції у графі «постановив» - уповноважена посадова особа органу поліції з урахуванням та зазначенням обставин, що пом'якшують (стаття 34 КУпАП) чи обтяжують (стаття 35 КУпАП) відповідальність за адміністративне правопорушення, зазначає прийняте у справі рішення.
Отже, при розгляді справи поліцейський не роз'яснив йому його права та обов'язки, не повідомив про можливість відкладення справи для того, щоб скористатися правовою допомогою, порушивши його права на звернення за правовою допомогою, також, не виявив обставини, які виключають адміністративну відповідальність, пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також не були з'ясовані інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок чого при винесенні постанови поліцейським не було враховано характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан та інші обставини, які слід враховувати при призначенні адміністративного стягнення відповідно до ст. 33 КУпАП.
Виходячи із обставин справи, жодних інших доказів по справі, крім постанови, наприклад пояснення свідків, показань технічних приладів чи технічних засобів, чи інших доказів по справі, на момент розгляду адміністративної справи, не було.
Просить суд скасувати постанову про накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 гривень по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДПО18 №936194 від 20 листопада 2018 року, справу закрити.
В судове засідання позивач не з'явився, надав заяву, в якій просить справу розглянути в його відсутність, позовні вимоги підтримує, просить їх задовільнити.
Відповідач - інспектор СРПП Першотравенського ВП Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області сержанта поліції Непомлющий О.В. в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи в його відсутність, просить в задоволенні позову відмовити. Також, надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що притягнення ОСОБА_3 до адмінвідповідальності по ч1,6 ст.121 КупАП ж законним, обґрунтованим та доведеним, а постанова є законною та не підлягає скасуванню, оскільки позивачу при складанні постанови про адміністративне правопорушення були роз'яснені всі права та обов'язки осіб, які притягуються до адміністративної відповідальності, а також права, передбачені ст.ст.307,308,268,287-289 КУпАП, ст.63 Конституції України, роз'яснено право на захист. Оскільки правопорушення було явним, водій ОСОБА_1 знав про технічну несправність свого автомобіля та не вжив жодних заходів для їх усунення згідно з п.31.5 ПДР України, докази були не потрібні, ОСОБА_1 погоджується, що не з його вини в дорозі виникли несправності, а саме: на транспортному засобі відійшла контактна група і не спрацювала ліва фара в режимі ближнього світла та підсвітка номерного знаку. Адміністративна постанова була складена на місці вчинення правопорушення згідно ст.222 КУпАП. Згідно ст.22 КУпАП при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення посадова особа, уповноважена вирішувати справу, може звільнити правопорушника від адміністративної відповідальності і обежитись усним зауваженням. Так як у ОСОБА_1 було декілька технічних несправностей, вважає, що дане правопорушення не є малозначним та важливим в безпеці дорожнього руху. Також, за час несення ним служби в складі реагування патрульної поліції, до ОСОБА_1 вже було застосовано ст.22 КУпАП за порушення п.31.4.3 ПДР України.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився.
Враховуючи приписи ст.6 Конвенції "Про захист прав людини та основних свобод", ратифікованої Законом України 17 липня 1997 року, з метою недопущення затягування розгляду справи, суд вважає за необхідне розгляд справи провести без фіксування судового засідання технічними засобами.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
У відповідності до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 11 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Як встановлено судом, відносно позивача відповідачем - інспектором СРПП №3 Першотравенського ВП Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області сержантом поліції Непомлющим О.В. 20 листопада 2018 року було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ДПО18 №936194, згідно якої, 20 листопада 2018 року о 19:50 годині, по вул.Чайковського,1-а, м.Першотравенська, Дніпропетровської області, водій ОСОБА_1 керував автомобілем "Mitsubishi Outlander" номер НОМЕР_1, у якого не горіла лампа лівої фари в режимі ближнього світла в темну пору доби, чим водій порушив п.31.4.3 в ДДР України та не був освітлений задній номерний знак, чим порушено п.2.9 в ПДР України, чим вчинив адміністративні правопорушення, передбачені ч.1,6 ст.121 КУпАП.
На підставі даного порушення позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності по ч.1,6 ст.121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 гривень.
Таким чином, оскаржуваною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності по ч.1,6 ст.121 КУпАП, яка передбачає відповідальність за керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) та керування водієм транспортним засобом з неосвітленим номерним знаком.
В постанові зазначено дані про особу, що притягується до адміністративної відповідальності, серію та номер посвідчення водія, суть правопорушення, відмітка про вручення ОСОБА_1 копії вказаної постанови 20 листопада 2018 року під підпис, на зворотній стороні оскаржуваної постанови, яка була вручена ОСОБА_1, перелічені всі права особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, зокрема і ст.63 Конституції України.
Таким чином, посилання позивача на те, що відповідачем не були роз'яснені його права та обов'язки, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.
Посилання позивача на порушення відповідачем його права на захист, також не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки матеріали справи не містять клопотань, заяв позивача ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи з наданням можливості отримати фахову юридичну допомогу.
Відповідно до ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених Законом.
Частиною 1 ст.9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно ст.10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного суду від 23.12.2005р. № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283, 284 КУпАП. У ній, зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст.252 КУпАП посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно ст.ст.14,16 Закону України "Про дорожній рух" учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. Водій транспортного засобу зобов'язаний перевірити перед вирушенням у дорогу технічний стан транспортного засобу та стежити за ним у дорозі.
Відповідно до п.2.3 ПДР України для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний перед виїздом перевірити і забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу, правильність розміщення та кріплення вантажу.
На підставі п.31.4.3 в ПДР України забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам: не горить лампа лівої фари в режимі ближнього світла.
п.2.9 в ПДР України водієві забороняється керувати транспортним засобом з номерним знаком, що неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості) чи перевернутий.
Посилання позивача на те, що справа про адміністративне правопорушення була розглянута на місці вчинення, що суперечить рішенню КСУ від 26 травня 2015 року, суд не може взяти до уваги, з наступних підстав.
Оскаржуваною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності по ч.1,6 ст. 121 КУпАП, яка передбачає відповідальність за порушення правил дорожнього руху.
У висновку Науково-консультативної ради при Вищому адміністративному суді України (далі - НКР) щодо застосування положень ст. 258 КУпАП під час вирішення справ про оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених статтею 121 КУпАП, зазначено, що випадки розгляду справ про адміністративні правопорушення уповноваженими на те особами на місці вчинення правопорушення визначені статтею 258 КУпАП, в інших випадках справи про адміністративні правопорушення розглядаються за місцем вчинення правопорушення, відповідно до статті 276 КУпАП.
При цьому, варто звернути увагу на те, що словосполучення «на місці вчинення правопорушення», яке містяться у статті 258 КУпАП та словосполучення «за місцем вчинення правопорушення», вжитого у статті 276 КУпАП мають різний правовий зміст.
Зазначену проблему аналізував Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.05.2015 р. № 5-рп/2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
У пункті 2.4 мотивувальної частини цього рішення зазначено, що підстав для ототожнення місця вчинення адміністративного правопорушення з місцем розгляду справи про таке правопорушення немає, а словосполучення «на місці вчинення правопорушення» і «за місцем його вчинення», які містяться у статтях 258, 276 Кодексу, мають різне цільове спрямування і різний правовий зміст. Зокрема, словосполучення «за місцем його вчинення», застосоване у положенні частини першої статті 276 Кодексу, за якою «справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення», вказує на місцезнаходження органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення у межах його територіальної юрисдикції згідно з адміністративно-територіальним устроєм України. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що словосполучення «за місцем його вчинення», яке міститься в положенні частини першої статті 276 Кодексу, визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення.
Проаналізувавши п. 2.3 наведеного вище рішення Конституційного Суду України, суд приходить висновку, що Конституційний Суд, говорячи про порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статтях 257, 268, 277, 278, 279, 280 КУпАП, мав на увазі виключно випадки застосування скороченого провадження у справах, на які не розповсюджуються вимоги ст. 258 КУпАП.
Однак, вже після прийняття Конституційним Судом зазначеного рішення, норми КУпАП та, зокрема, ст. 258 зазнали змін, в результаті чого на справи, які віднесено до компетенції Національної поліції розповсюджено вимоги ч.4 ст.258 - постанова у справі про адміністративне правопорушення виноситься на місті вчинення правопорушення.
Таким чином, аналіз законодавчих норм, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, рішення Конституційного Суду України від 26.05.2015 № 5-рп/2015, дає підстави для висновку, що працівники підрозділів Національної поліції мають право виносити постанови у справах про адміністративні правопорушення з порушення ПДР (ст. 121,122 і ст. 126 КУпАП) на місці вчинення такого правопорушення.
ОСОБА_1 зазначає, що дійсно, 20 листопада 2018 року, приблизно о 19:50 годині, керував вказаним транспортним засобом та не з його вини, в дорозі, з транспортним засобом виникли несправності: на транспортному засобі відійшла контактна група і не спрацювала ліва фара в режимі ближнього світла та підсвітка номерного знаку. Тобто, ОСОБА_1 не заперечує той факт, що тим самим, порушив зазначені пункти ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність по ч.1,6 ст.121 КУпАП.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду від 23.12.2005 р. № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283, 284 КУпАП. У ній, зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Факт вчинення позивачем ОСОБА_1 інкримінованого адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1,6 ст.121 КУпАП, знайшов підтвердження під час розгляду справи.
Посилання позивача на те, що відповідач при винесенні постанови про адміністративне правопорушення не застосував ст.22 КУпАП та не закрив провадження в справі за малозначністю вчиненого, суд не може взяти до уваги, оскільки застосування ст.22 КУпАП є правом, а не обов'язком уповноваженої (посадової) особи. До того ж застосовується ст.22 КУпАП при визнанні особи винною у вчиненому правопорушенні, таким чином суду незрозуміла позиція ОСОБА_1 - визнавав він себе винним у вчиненому та просив застосувати ст.22 КупАП, чи не визнавав.
До того ж, при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. Однак, відповідач, при призначенні адміністративного стягнення, застосував ч.2 ст.36 КУпАП та наклав стягнення не за два правопорушення (окремо за кожне), а в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених.
Адміністративне стягнення накладено відповідачем на позивача у відповідності до санкції вказаної статті.
Згідно ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.
Таким чином, суд вважає постанову від 20 листопада 2018 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення по ч.1,6 ст.121 КУпАП законною та такою, що не підлягає скасуванню, а в задоволенні позовних вимог позивачу слід відмовити.
Відповідно ст.244 КАС України під час ухвалення рішення суд враховує як розподілити між сторонами судові витрати.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
В даній справі судові витрати складаються із судового збору.
За статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до статті 87 КАС судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Зокрема, Закон № 3674-VI визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору (преамбула Закону).
За статтями 1, 2 цього Закону судовий збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом, і включається до складу судових витрат. Платниками цього платежу є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи-підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
У контексті наведених вище законодавчих норм Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 28 листопада 2013 року № 12-рп/2013 зазначив, що гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України.
Відповідно ч.4 ст.288 КУпАП, особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.
В ч.2 ст.3 Закону України "Про судовий збір" наведено перелік справ за подання яких судовий збір взагалі не справляється, а ст.5 Закону містить перелік осіб, які звільняються від сплати судового збору при пред'явленні позову до суду.
Позивача звільнено від сплати судового збору при пред'явленні позову даної категорії до суду та за оскарження рішення суду в судах вищих інстанцій.
Згідно ч.5 ст.139 КАС України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки позивачу відмовлено в задоволенні позову у повному обсязі, з нього підлягає стягненню судовий збір в розмірі 704,80 гривень на користь держави.
Згідно ст.286 КАС України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня його проголошення.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.9, 14, 77, 122, 123, 243, 246, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, - суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до інспектора СРПП Першотравенського ВП Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області сержанта поліції Непомлющого Олександра Валерійовича, третя особа Першотравенський ВП Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДПО18 №936194 від 20 листопада 2018 року, закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в розмірі 704 (семиста чотирьох) гривень 80 копійок.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Третього апеляційного адміністративного суду через Першотравенський міський суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: С.А.Янжула.