ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
14 грудня 2018 року № 826/10875/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Патратій О.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державної казначейської служби України
про зобов'язання вчинити дії
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної казначейської служби України (далі - Відповідач), в якому просив зобов'язати негайно перерахувати кошти на рахунок стягувача за відповідним виконавчим документом, нарахувати і сплатити компенсацію за порушення строку виконання судового рішення за весь час прострочки.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.07.2018р. відкрито спрощене позовне провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач послалась на те, що 05.12.2015р. набрало законної сили рішення Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 752/9068/15-ц про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. 21.01.2016р. необхідні документи для перерахування коштів були подані до Державної казначейської служби України, трьох місячний строк закінчився 21.04.2016р., проте на даний час рішення суду не виконано, кошти не перераховано.
Відповідач у відзиві проти позову заперечив, просив відмовити в його задоволенні в повному обсязі. Зокрема відповідач зазначив, що заборгованість за виконавчим листом по справі № 752/9086/15-ц підлягає виконанню у третю чергу, проте на сьогоднішній день на виконанні у Казначействі знаходяться рішення судів, що відносяться до першої та другої черги погашення заборгованості.
Як встановлено судом, та підтверджено матеріалами справи, рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2015 року у справі № 752/9068/15-ц позов ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції в м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задоволено частково. Стягнуто з Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції в м. Києві на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань матеріальну шкоду у розмірі 413 447 гривень 94 копійки (чотириста тринадцять тисяч чотириста сорок сім гривень дев'яносто чотири копійки) та 10 000 гривень (десять тисяч гривень) моральної шкоди. У іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25 грудня 2015 року у справі № 752/9068/15-ц апеляційну скаргу Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві визнано неподаною та повернуто.
Таким чином рішення Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 752/9068/15-ц набрало законної сили 25 грудня 2015 року.
20.01.2016р. позивачу було видано виконавчий лист.
21.01.2016р. позивач звернувся з заявою до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві з заявою (Вх. № 8-2037) про виконання судового рішення у справі № 752/9068/15-ц, до якої було додано також оригінал виконавчого листа № 752/9068/15-ц від 20.01.2016р.
Листами від 05.07.2016р. № 03-18/1301 та № 5-08/1195-7783 Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві повідомило позивача про прийняття його заяви та доданих документів, та про подальшу їх передачу до Державної казначейської служби України для подальшого виконання рішення суду.
В подальшому позивач неодноразово звертався до відповідача з приводу виконання судового рішення, зокрема, з листами від 12.01.201р. № 5-04/63-353, від 04.11.2016р., від 06.02.2017р., від 15.06.2016р., від 15.07.2016р., від 08.09.2017р.
Проте листами від 09.11.2016р. № 07-25/2297, від 17.02.2017р. № 5-13/1166-2878, від 01.07.2016р. № 5-13/3485-11450, від 28.07.2016р. № 5-13/4010/13130, від 05.08.2016р. № 5-13/122-13577, від 11.10.2017р. № 5-13/6395-16875 Державна казначейська служба України повідомила позивача про те, що відповідно до абзацу другого підпункту 1 пункту 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України та пункту 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України, зокрема, за черговістю надходження таких рішень. Позивача повідомлялось, що заборгованість за виконавчим листом по справі № 752/9086/15-ц підлягає виконанню у третю чергу, проте на сьогоднішній день на виконанні у Казначейства знаходяться рішення судів, що відносяться до першої та другої черги погашення заборгованості.
Не погоджуючись з такими діями відповідача позивач і звернувся з даним позовом.
Вирішуючи даний спір, суд виходив з таких мотивів та норм права.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (який діяв на дату видачі виконавчого листа і звернення його до виконання, далі по тексту - Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV) рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Положення аналогічного змісту містить частина 2 статті 6 чинного Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі по тексту - Закон України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII).
Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання встановлює Закон України від 05 червня 2012 року № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (далі по тексту - Закон України від 5 червня 2012 року № 4901-VI).
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України від 5 червня 2012 року № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України від 5 червня 2012 року № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Частиною 4 статті 3 Закону України від 5 червня 2012 року № 4901-VI встановлено, що перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Згідно з абзацом 2 пункту 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 (далі по тексту - Порядок № 845), безспірним списанням є операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання рішень про стягнення коштів Казначейством та його територіальними органами без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Разом з тим, 16 жовтня 2013 року набрав чинності Закон України від 19 вересня 2013 року № 583-VII "Про внесення змін до деяких законів України щодо виконання судових рішень", яким доповнено Розділ II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" пунктом 3, відповідно до якого виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Також, цим пунктом Закону встановлено черговість погашення заборгованості.
Заборгованість погашається в такій черговості:
- у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника;
- у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов'язаними з трудовими правовідносинами;
- у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду.
Бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
З метою реалізації пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року № 440 затверджено Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою (далі - Порядок № 440).
Пунктом 8 Порядку № 440 передбачено, що рішення розподіляються в порядку такої черговості погашення заборгованості:
- перша черга - рішення щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника;
- друга черга - рішення, пов'язані з трудовими правовідносинами;
- третя черга - інші рішення.
Рішення вносяться до кожної з черг за датою їх надходження до органу державної виконавчої служби.
Таким чином, суд погоджується з позицією відповідача щодо наявності черговості щодо погашення заборгованості за рішенням суду.
З урахуванням наведеного правового регулювання спірних відносин, виплата належних позивачеві грошових коштів на підставі виконавчого документа, виданого Голосіївським районним судом м. Києва у справі № 752/9068/15-ц повинна здійснюватися у третю чергу, а також в межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань.
Судом встановлено, що Державна казначейська служба України вживала заходів з метою належного виконання виконавчих листів, у тому числі виконавчого листа, за яким стягувачем є позивач (зокрема, неодноразово зверталася з листами до Міністерства фінансів України з проханням врахувати дійсний стан фінансування бюджетної програми забезпечення "Заходи щодо виконання рішень суду" і з урахуванням цих потреб врахувати пропозиції щодо необхідності додаткових коштів на згадану програму), втім невиплата коштів за цим виконавчим документом зумовлена не бездіяльністю відповідача (як суб'єкта владних повноважень), а відсутністю належного асигнування відповідної бюджетної програми, що не належить до компетенції відповідача.
Таким чином, за встановлених в цій справі обставин суд приходить до висновку про відсутність протиправної бездіяльності з боку відповідача, як суб'єкта владних повноважень, щодо невчасної виплати грошових коштів відповідно до судового рішення, оскільки затримка у перерахуванні коштів має місце внаслідок сформованої черги, в якій перебуває на виконанні значна кількість виконавчих документів, та встановленими у законодавчих актах обмеженнями асигнувань для погашення наявної заборгованості за поданими судовими рішеннями.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі №466/3828/17.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Зважаючи, що у задоволенні позову позивача, який звільнений від сплати судового збору, відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя О.В. Патратій